Сторінка
1

Вивчення та виявлення найбільш важливих і потрібних фонетичних правил у вивченні української мови в початковій школі

Зростання соціальної ролі особистості, її активне творче самовиявлення зумовлюють створення моделі національної школи, зорієнтованої на органічну єдність змісту навчання, сучасних форм організації освітнього процесу, інноваційних технологій, новітніх форм оцінки якості.

В Україні з’являється все більше навчальних закладів, які обирають головною спеціалізацією поглиблене вивчення української мови, що формує готовність випускника школи до комунікації в повсякденному житті та професійній діяльності. Як засіб пізнання українська мова забезпечує розвиток інтелектуальних і творчих здібностей учня, розвиває мислення, пам’ять, удосконалює навички самостійної навчальної діяльності, самоосвіти й самореалізації. навчання грамота читання урок

Зміст курсу мови має свої особливості й передбачає поглиблення знань школярів про лінгвістику як науку, мову як багатофункційну систему, усвідомлення взаємозв’язків основних одиниць і рівнів мови, освоєння мовних норм та мовленнєвої поведінки в різноманітних сферах спілкування, розуміння функційно-стилістичної системи мови. Рівень знань мови сприяє застосуванню здобутих учнями знань і вмінь у власній мовленнєвій практиці.

Значення фонетики для засвоєння української мови важко переоцінити, адже першоосновою мови прийнято вважати усну форму, її звукову матерію. Саме усне мовлення є „особливим і надзвичайно складним видом діяльності людини”, у якій „досить різнобічно виявляється людська сутність”; усне мовлення „як своєрідний вокально-звуковий субкод дає можливість максимально чітко висловити свою думку та адекватно її сприймати”.

Аналіз наукових джерел із психології, дидактики, лінгвістики, психолінгвістики, лінгводидактики засвідчує, що в теорії та практиці навчання української мови в школі накопичено певний досвід. Дослідженнями фонетичної системи мови займались Р. Аванесов, А. Багмут, І. Бодуен де Куртене, Л. Бондарко, В. Винницький, Л. Зіндер, П. Коструба, О. Курило,І. Петличний, О. Синявський, Ф. де Соссюр, Є. Тимченко, Н. Тоцька, Л. Щерба та ін.);

Теорію та практику навчання фонетики в освітніх закладах розглядали М. Вашуленко, С. Дорошенко, О. Караман, С. Караман, В. Масальський, Л. Мацько, А. Медушевський, Г. Передрій, Л. Симоненкова, Н. Тоцька, І. Хом’як, С. Чавдаров, Н. Шкуратяна, І. Ющук та ін.);

Як показують спостереження, випускники загальноосвітніх навчальних закладів значної кількості помилок припускаються під час виконання завдань з фонетики, недостатньо розуміються в закономірностях звукової системи мови, мають поверхові уявлення про акустичну і фізіологічну природу звука, фонеми, складу, наголосу, інтонації.

Причин незначної кількості наукових доробків у методиці навчання фонетики, чимало: дотримання традицій старої школи, відсутність розроблення лінгвістичних основ навчання, складність у засвоєнні фонетичного матеріалу через брак науково обґрунтованих технологій навчання й ін. До того ж сьогодні кардинальних змін зазнає українська освіта загалом і методика навчання української мови. Усе це свідчить про необхідність розроблення теоретико-методичних засад навчання фонетики в школі і визначає актуальність теми роботи: “Методика викладання фонетичних умінь та навичок учнів початкових класів”

Ми вибрала цю тему, тому що у ході навчання багато часу приділяється таким розділам мови як граматика і лексика. Фонетиці присутня лише на ранніх етапах, в ролі так званих "правил читання". Але фонетика це не тільки правильна вимова букв, це також уміння правильно визначати транскрипційні символи, підбір інтонацій і багато іншого.

Об’єкт дослідження – процес навчання фонетики в початковій школі.

Предмет дослідження – уточнення змісту й розроблення ефективної методики навчання фонетики в початкових класах.

Метою роботи є: вивчення та виявлення найбільш важливих і потрібних фонетичних правил у вивченні української мови в початковій школі.

Науковці про фонетику

Ще в першій дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук „Викладання фонетики і граматики української мови у восьмирічній школі” (1961 р.) А. Медушевський чимало місця відводить лінгвістичній теорії, ретельно розглядає вузлові питання фонетичної науки. У роботі з’ясовуються важливі проблеми методики фонетики, які й донині не втратили своєї актуальності. Так, учений наголошує на реалізації загальнодидактичних принципів послідовності й наступності в навчанні, визначає завдання, які повинен розв’язувати вчитель разом із учнем у процесі навчання фонетики: чітко розмежовувати звуки і букви, а відтак усне і писемне мовлення. Радить поетапно проводити роботу над понятійним апаратом. Науковець переконливо доводить, що учні повинні свідомо підходити до розуміння і творення звуків. Із часу захисту дисертації минуло понад сорок років, тому, звісно, низка висунутих положень потребує кардинального перегляду.

Важливу роль у розробленні методики навчання фонетики у взаємозв’язку з іншими розділами мовознавства (орфоепією, орфографією, морфологією) відіграли дослідження Н. Шкуратяної („Орфоепія на уроках фонетики і морфології української мови в середній школі”), Л. Симоненкової („Орфоепія та орфографія на уроках фонетики в 5 класі”), М. Вашуленка („Робота над орфоепією як одна з умов формування учнів 1–3 класів навичок орфографічного письма”), О. Караман („Формування в учнів орфографічних умінь і навичок у процесі вивчення фонетики”).

Безсумнівно, є певні досягнення і в царині практичних рекомендацій щодо вивчення мовного матеріалу, починаючи з окремих лінгвістичних фактів до мовних підсистем. Видано серію підручників, навчальних посібників для поглибленого вивчення української мови, довідників, словників, однак не всі порушені дослідниками актуальні проблеми знайшли в них своє висвітлення.

Методика навчання фонетики української мови досі лишається тією ланкою, де ще багато суперечливих поглядів на загальні і часткові фонетичні явища. Ретроспективний аналіз наукової літератури спонукає до констатації того, що в загальноосвітніх навчальних закладах упродовж тривалого часу була відсутня система роботи над усним мовленням. З’ясовано, що в лінгводидактиці відсутні спеціальні студії, присвячені вивченню основних розділів гімназійного курсу мови. Донині не досліджено, яким формам і методам віддавати перевагу під час вивчення фонетики, морфології, синтаксису.

Як показують спостереження, випускники загальноосвітніх навчальних закладів значної кількості помилок припускаються під час виконання завдань з фонетики, недостатньо розуміються в закономірностях звукової системи мови, мають поверхові уявлення про акустичну і фізіологічну природу звука, фонеми, складу, наголосу, інтонації.

Виявлено, що пріоритетним завданням вивчення фонетики є усвідомлення учнями звукового аспекту мови, оскільки від уміння чути і розмежовувати звуки в мовленнєвому потоці, виділяти їх зі слова і складу великою мірою залежить становлення навичок читання, бо читання (синтез) можливе лише на ґрунті активної дії зі звуками. Фонематичне чуття необхідне для свідомого оволодіння нормами літературної вимови, під час формування артикуляційних навичок. Знання з фонетики, систематична звукова робота сприяють усвідомленню і засвоєнню фонематичного характеру більшості українських написань на етапі продуктивних умінь.