Сторінка
6

Вивчення та виявлення найбільш важливих і потрібних фонетичних правил у вивченні української мови в початковій школі

Букви я, ю, є можуть позначати на письмі один і два звуки. На початку слова (якість); після букви, що позначає голосний, та після [й] (знаю, фойє); після апострофа та м’якого знака (в’юн, б’єш, ательє) букви я, ю, є позначають по два звуки [йа], [йу], [йе]. Після приголосного букви я, ю, є позначають на письмі відповідні голосні звуки [а], [у], [е] та м’якість попереднього приголосного (Люда, синє, дядько).

Слова вимовляємо не окремими звуками (р-у-к-а-м-и), а складами (ру-ка-ми). Голосні звуки утворюють склад. У слові є стільки складів, скільки голосних звуків. Склад вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря і має один голосний звук. Вимова одного із складів слова з більшою силою називається наголосом.

У слові є склад з наголошеним голосним звуком, решта складів – з ненаголошеними голосними. Отже, в словах є наголошені й ненаголошені голосні звуки.

Приголосними звуками називаються такі звуки, які складаються з голосу і шуму, або тільки з шуму. Вони поділяються на дзвінкі і глухі. У шкільних підручниках та практиці навчання сонорні звуки (позначаються буквами в, м, н, л, р, й) відносять до дзвінких (голос переважає над шумом). Дзвінкі приголосні ті, в яких шум переважає над голосом; позначаються буквами б, д, г, з, ж, ґ, дз, дж. Глухі приголосні складаються тільки з шуму, позначаються буквами п, т, х, с, ш, к, ц, ч, ф.

В українській мові дзвінкі та глухі приголосні звуки, крім звука [ф] (непарний), утворюють співвідносні пари: б–п, д–т, г–х, з–с, ж–ш, ґ–к, дз–ц, дж–ч (а також – д' – т', з' – с', дз' – ц').

Дзвінкі приголосні звуки в кінці слова та перед глухими в середині слова здебільшого вимовляються дзвінко, тобто ніколи не втрачають своєї дзвінкості, не замінюються глухим (слово “оглушується” не вживаємо). Виняток становлять: 1) звук [г] в словах легкий, вогкий, нігті, кігті, дьогтю, дігтяр, де він перед наступним глухим вимовляється, як [х]; 2) звук [з] у префіксах, де він перед наступним глухим іноді може наближатись до [с]: безпека [беиспека], розкусити [роскусити]. Префікси роз-, без- перед глухими приголосними поширені з подвійною вимовою: ро[з]ставляти і ро[с]ставляти.

Зазначені елементи фонетичних знань та подальші про глухі приголосні звуки засвоюються на конкретних прикладах, у практиці мовлення. Як відомо, глухі приголосні звуки перед наступним дзвінким можуть замінюватись у вимові парним дзвінким звуком: боротьба [бород'ба], лічба [л'іджба], анекдот [анеґдот]. Ця асиміляція приголосних на письмі не передається зовсім. А правопис таких слів маємо перевіряти.

Буква щ завжди позначає два звуки – [ш], [ч] (вимовляється без голосу).

Значної уваги потребує засвоєння учнями звуків [дж], [дз], [дз'] (африкати). Спостереження за мовленням свідчать, що ці звуки (африкати) нерідко вимовляються, як два окремі звуки, що буває під впливом написання. Отже, особливо треба стежити за тим, щоб злита вимова складових звуків не підмінялась роздільною вимовою звуків .

Артикуляція кожного африката складається з двох звукових елементів – зімкненого [д] та щілинних [ж], [з], [з']. При вимові зазначених звуків треба настроювати артикуляцію спочатку на місце артикуляції [з] (або [ж]), а не на [д]. Потім, закріпивши кінчик язика в положенні вимови звука [ж] (або [з]), учні за допомогою вчителя вимовляють одночасно обидва елементи африкат (дз', дз, дж). Для розуміння артикуляції важливі вправи на протиставлення африкат і відповідних звукосполучень в словах: дзвоник – підземний, дзеркало – надзвичайний і под.

Звертаємо увагу, що звуки дж, дз, дз' утворюють пари за дзвінкістю-глухістю: дз – ц, дз' - ц', дж – ч. Усвідомивши ці пари звуків, учні за завданням учителя укладають артикуляційні органи в позицію для вимовляння звуків [ч], [ц], [ц']. Потім уголос вимовляють їхні дзвінкі пари – [дж], [дз], [дз'].

Звуки [дз], [дж], [дз'] в українській мові дзвінкі приголосні. Звуки [дз], [дж] – тверді, позначаються двома буквами (буквосполученнями) – дз, дж. Звук [дз'] – м’який. Звуки [дз], [дз'] позначаються однаковим буквосполученням – дз.

У формуванні в учнів літературної вимови звуків [дж], [дз], [дз'] використовують прийоми імітації та опису артикуляції.

Приголосні звуки позначаються на письмі буквами Бб, Вв, Гг, Ґґ, Дд, Жж, Зз, Йй, Кк, Лл, Мм, Нн, Пп, Рр, Сс, Тт, Фф, Хх, Цц, Чч, Шш, Щщ.

У практиці навчання в початкових класах недостатньо приділяється уваги звуку [й] та букві “йот”, що позначає цей звук. Діти часто сумніваються, до яких приголосних за якістю треба відносити цей звук. З цим звуком діти знайомляться ще в букварний період. Спостерігаючи за місцем і способом творення звука [й], учні добре відчувають сильне напруження язика, який середньою частиною спинки змикається з твердим піднебінням, створюючи при цьому сильну перешкоду на шляху видихуваного повітря. Отже, внаслідок цих спостережень звук [й] відносимо до приголосних звуків. На тій підставі, що під час вимови середня частина спинки язика притискається до твердого піднебіння, а кінчики губ розходяться, набуваючи і-подібної артикуляції, вважаємо цей звук м’яким приголосним. За участю голосу й шуму звук [й] дзвінкий (переважає голос над шумом), в початкових класах не вводимо поняття “сонорний”. У букварний період діти спостерігають, що звук [й] разом з відповідним голосним створює звукове значення букв я, ю, є, ї (позначають [йа], [йу], [йе], [йі]).

У програмі 2 класу окремо виділена тема “Вживання буквосполучення йо для позначення звукосполучення [йо]”. Буквосполучення йо вживається: 1) на початку слова й після голосного – його, йому, завойований, район, чийого; 2) після приголосного – вйокати, Воробйов, мільйон, серйозний. Діти спостерігають, що звукосполучення [йо] позначається двома відповідними буквами (на відміну від букв я, ю, є, ї).

В українській мові є звуки [г] й [ґ], вони позначаються буквами Гг, Ґґ. Уже в букварний період першокласники знайомляться з літературною вимовою слів ґава, ґудзик, ґанок, ґедзь (зімкнений приголосний звук [ґ]). Ці навички удосконалюються далі на уроках мови і читання (ґуля, аґрус, дзиґа та інші)

Тверді й м’які приголосні звуки, їх розрізнення. В українській мові тверді приголосні звуки – [д], [т], [з], [с], [ц], [дз], [л], [н], [р], [ґ], [к], [х], [г], [б], [п], [в], [ф], [м], [ж], [ч], [ш], [дж] (22), м’які – [д'], [т'], [з'], [с'], [ц'], [дз'], [л'], [н'], [р'], [й] (10). М’якшення виникає внаслідок додаткового підняття середньої спинки язика в напрямку до твердого піднебіння. Ця додаткова артикуляція приголосного наближається до артикуляції голосного [і] (кінчики губ розходяться). Залежно від відсутності чи наявності роботи середньої спинки язика приголосні і поділяються на тверді і м’які.

Для позначення м’яких приголосних в українській мові немає спеціальних букв. Співвідносні тверді і м’які приголосні на письмі позначаються однією і тією ж буквою. Отже, звуки [т], [т'] – різні звуки, позначаються буквою т; звуки [ц] і [ц'] – буквою ц (порівн.: один звук [дз] позначається двома буквами, буквосполученням дз).