Сторінка
1

Забезпечення гармонійного розвитку особистості в школі

Історія цивілізації – це історія її відповідей на виклики природних і соціальних чинників. Від адекватних відповідей на ці виклики залежить доля конкретної цивілізації чи етносу. Арнольд Тойлебі

Один у другого питаєм: Нащо нас мати привела? Чи для добра? чи то для зла? Нащо живем? Чого бажаєм? І, не дознавшись, умираєм, А покидаємо діла… Тарас Шевченко

І справді, кожен з нас рано чи пізно ставить перед собою запитання: «Навіщо я живу на світі? Яке моє призначення? Яка я людина – добра чи зла?» Запитання не легкі і завжди знаходимо на них відповідь.

А відповіддю української нації на виклики сучасності має стати, перш за все, відродження духовності української людини, відновлення порушеного «зв’язку часів», роз’єднаного ланцюга міжпоколінної інформації, історичного розвитку народу, відродження національної самосвідомості й почуття причетності кожного громадянина України до свого народу, своєї землі, своєї Держави, формування не слухняних і бездушних виконавців чужих наказів, а творчих мислячих людей гуманістичної моралі, здатних орієнтуватися в життєвих ситуаціях, приймати самостійні рішення, творити не тільки власну долю, а й долю суспільства, Держави.

Дієвість цієї відповіді на виклики сучасності залежить в значній мірі від того, наскільки ефективно відбудеться реформування шкільної освіти, бо, як слушно зауважив Василь Сухомлинський, « за маленькою шкільною партою твориться народ. Творимо його ми, вчителі української словесності « наставники думки, волі, духу людини», бо наука рідної мови, літератури – наука про найголовніше : про Україну, рідну землю, її силу й красу, її минуле й майбутнє.

Саме від учителя-словесника, від його знань, його відповідальності й майстерності залежить сьогодні те, чи зростуть наші вихованці гідними громадянами Української держави, здатними примножувати її силу й багатства своєю працею та розумом, чи берегтимуть вони її найцінніші скарби, а чи поповнять ряди здичавілих, обездуховлених манкуртів, людей без коріння, без святощів, без моралі.

Структура духовного світу особистості

Духовний світ людини, її ідейне становлення в сучасному світі, формування справжніх цінностей, моральної культури – ось основні проблеми, що хвилюють сьогодні вчителя-словесника.

Категорію «духовний світ» можна розглядати за такою схемою

духовній особистість школяр мова

Гармонійний розвиток особистості – це не пропорційний розвиток його складових, а розвинення тих із них, які є визначальними для формування особистості. Для українців, зважаючи на реалії сьогодення це:

У раціональній сфері – національна самосвідомість – категорія, сутність якої полягає в усвідомленні людиною своєї належності до певної нації. Вона включає в себе і формується на основі знання мови, знання історії, знання культури, знання власної ментальності, знання ментальності інших народів, розуміння місця України, її історії, культури серед інших історій, культур.

У почуттєвій сфері – це розвиток почуттів обов’язку, патріотизму, гідності, гордості, самоповаги, честі, роль яких в часи колоніального існування України була суттєво применшена, а почасти замінена протилежними : почуття меншовартості, нехтування честю, гідністю, національними інтересами.

Ключовим серед названих почуттів є почуття обов’язку. Через розуміння особистістю категорії обов’язку відбувається формування її світогляду, усвідомлення морального ідеалу, тобто розвиток раціональної сфери. Обов’язковість виконання морального обов’язку формує волю особистості.

Через формування почуття обов’язку відбувається виховання патріотизму як прагнення принести користь рідній землі, служити її інтересам.

Важливою складовою патріотичного почуття є гордість. На основі почуття гордості ( за свою землю, її славну історію, предків) формуються почуття самоповаги, гідності, які стають надійною опорою в критичні моменти вибору, вдержують людину на правильному шляху.

Словеснику, формуючи особистість, потрібно дбати про формування почуття честі, яке є близьким до почуття гідності. І якщо гідність особистості може бути принижена як нею самою, так і оточуючими, то честь свою людина може втратити тільки сама. Про це потрібно постійно наголошувати своїм вихованцям, дбаючи про розвиток почуттєвої сфери, її духовного світу.

Цілеспрямованість, наполегливість, дисциплінованість, організованість, уміння підпорядкувати свої інтереси інтересам і волі народу є ключовими поняттями у вольовій сфері.

Формуючи волю, слід пам’ятати, що вольовому актові передує усвідомлення мети і поява мотивів, які стимулюють його. Вчитель повинен зважати на особливості українського національного характеру (переважання почуттів над інтелектом і волею). Основне завдання – спираючись на позитивні риси – послабити негативні: легку запальність та скоре вистигання, індивідуалізм, невміння підпорядкувати свої інтереси інтересам загалу.

Наступний крок на шляху до вирішення поставленого завдання – формування духовного світу особистості учня - є розуміння вчителем механізму і визначення шляхів цього формування.

Основна мета вивчення української мови і літератури в загальноосвітніх закладах України полягає у формуванні національно свідомої, духовно-багатої мовної особистості, яка володіє вміннями і навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися засобами української мови, утверджувати її статус як рідної і державної.

Духовний світ особистості - це духовне життя людини в його цілісності і специфічності. Категорія «духовний світ» означає не тільки механізм психіки (воля, мислення, почуття), а й зміст людських думок, прагнень, а також спрямованість волі.

Вихідним моментом формування змісту і структури духовного світу особистості вчені називають знання. На основі знань про свої національні ознаки та ознаки інших спільнот в особистості формуються поняття «ми » - «вони», які є основою її національної ідентифікації.

Саме для національного ідеалу визначальними є риси: почуття обов'язку, гордість, гідність, самоповага, честь, а також віра в Бога, мужність, відвага, пошанування батьків і старших, любов до землі, працьовитість, волелюбність.

Формуючи духовний світ особистості, потрібно зважати на вікові особливості школярів. Підходи до вивчення рідної мови, літератури і засоби навчання мають обиратися таким чином, щоб стимулювати учнів до виконання активної мовленнєвої, розумової інтелектуальної, емоційної, естетичної, моральної, духовної діяльності. Уроки словесності повинні повернути дітям втрачену здібність до природного мовлення, дати знання законів рідної мови, її національної специфіки і водночас історії народу і його літератури, рис його національного характеру, особливостей бачення світу. Тільки для такого підходу до уроків рідної мови в школі можна забезпечити формування в людини громадянина з високою національною гідністю, національним характером, складом мислення, творити національний тип особистості.

Підбираючи дидактичний матеріал до уроків рідної мови, обираю тексти і речення, на основі яких діти не тільки вивчають мовні одиниці, а й збагачуються духовно, пізнають історію свого народу, його традиції.