Сторінка
1
Соціально-економічні потреби суспільства в освіті упродовж життя як об’єктивна передумова виникнення андрагогіки
Педагогіка – багатогалузева наука, яка охоплює всі аспекти навчання і виховання особистості. Однією з її галузей є вікова педагогіка, що вивчає закономірності навчання, виховання і розвитку людей різних вікових груп.
У наш час зростає значущість освіти дорослих, яка згідно матеріалів ЮНЕСКО, має забезпечити людину комплексом знань і умінь для активного творчого життя в сучасному суспільстві. Йде мова про розвиток людини упродовж усього життя, про неперервну освіту, що супроводжує людину в різні періоди її життя. Залучення дорослих до неперервної освітньої діяльності допоможе їм визначити сенс життя, своє місце в соціумі, підвищити упевненість у завтрашньому дні, розвинути соціальну і професійну мобільність. Система освіти для дорослих створена для людини. Вона функціонує в її інтересах, сприяє постійному повноцінному розвиткові особистості, робить людину щасливою і є фактором соціального захисту.
У сучасному суспільстві неперервна освіта набуває характеру парадигми науково-педагогічного мислення. Світова педагогіка виробила чимало понять для означення неперервної освіти як процесу. Серед них - "продовжувана освіта", "довічна освіта", "довічне учіння", "перманентна освіта", "подальша освіта", "освіта дорослих" тощо. Є також поняття "поновлювана освіта" - одержання освіти "частинами" впродовж життя, відхід від практики тривалого навчання у внз, відірваного від трудової діяльності, чергування освіти з іншими видами діяльності, зокрема з професійною.
Неперервну освіту слід розуміти, по-перше, як головний принцип організації системи освіти, а по-друге, як систему, що охоплює всі рівні освіти від дошкільної до післявузівської і забезпечує людині можливість накопичення й удосконалення професійних і загальнокультурних знань протягом усього.
Ідея неперервної освіти пов'язана із переходом освітньої теорії і практики від парадигми викладання до парадигми самоосвіти. Це означає її перехід у засіб творчого зростання особистості, конструктивного подолання ситуації соціальної і професійної життєвої кризи. Для психолого-педагогічних досліджень важливою сферою проблематики неперервної освіти є проблема самоактуалізації людиною своїх цінностей і творчого потенціалу в освітньому процесі. Неперервна освіта в її широкому розумінні не обмежується часом, термінами, простором, місцем учіння, методами учіння; вона об'єднує всю діяльність і ресурси у сфері освіти і спрямована на досягнення гармонійного розвитку природного потенціалу особи і прогресу у перетворенні суспільства. Водночас неперервна освіта розглядається і як засіб зв'язку та інтеграції елементів існуючої системи освіти, як основоположний принцип організаційної перебудови різних ланок освіти. Вона характеризується гуманізмом; демократизмом (рівністю доступу); всезагальністю (включеністю всього населення до різних структур і рівнів освіти); інтеграцією (формальних і неформальних структур традиційного і нового типу); гнучкістю (навчальних планів і програм, способів організації навчального процесу); варіантністю стратегій учня, зв'язком з життям індивіда (релевантністю); професійною і соціальною діяльністю.
Неперервна освіта в Україні набуває особливого значення в умовах формування ринкових відносин, своєрідної соціокультурної ситуації, за якої гнучкість і мобільність не зводяться лише до сфери виробничого функціонування людини, але й стають як соціальною, так і особистісною проблемою, і безпосередньо відбиваються на освітній сфері, особливо стосовно освіти дорослих. Важливого значення набувають соціально- практичні і науково-прикладні підходи до неперервної освіти, спрямовані на гуманізацію, переорієнтацію зі знеособлених потреб держави чи відомств на освітні потреби людини, включення освітнього процесу в контекст соціального і виробничого життя людини, її особистісного поступу. Розробка і впровадження в Україні неперервної освіти пов'язані з відходом від жорсткої централізації у традиційному для країни державному регулюванні освітньої системи, її переключенням у режим широкої і гнучкої мережі освітніх послуг.
Андрагогічна наука пізнає і узагальнює практику освіти дорослих, дає знання, які дозволяють формулювати і реалізувати основні завдання освіти дорослих. Андрагогіка досліджує теоретичні, методологічні і методичні основи діяльності, що допомагає дорослим набути як загальні, так і професійні знання, оволодіти досягненнями культури, розвинути власні життєві принципи. Центром уваги андрагогіки є освіта і розвиток дорослої людини в її цілісності, в єдності «усіх її визначень», тому що «космічне, біологічне, соціальні і душевні начала мають бути взяті одночасно» (В.І. Соловйов). Отже, ядром інтересу андрагогіки є доросла людина і чинники, що впливають на її розвиток.
Вивчення будь-якої науки починається з усвідомлення двох основних питань: яким чином виникла і розвивалася дана наука і що конкретно є предметом її дослідження. Для розуміння теоретичних основ андрагогіки необхідне знання її історії, суспільних чинників, що призвели до виникнення і сприяють її розвиткові. Відповідаючи на перше питання, необхідно розуміти, що андрагогіка, як і вся педагогіка виникла і формувалася під впливом потреб суспільства і має виконувати певні суспільні функції. Щодо відповіді на друге питання, то важливо усвідомлення того, що будь-яка галузь людських знань стає наукою, якщо достатньо чітко виокремлюється і конкретизується специфічний і притаманний тільки їй предмет дослідження.
Педагогічну галузь знань можна вважати однією з найдавніших і невіддільною від розвитку суспільства. Досить тривалий час педагогічні знання належали до тієї специфічної сфери людської діяльності, яка пов’язана з підготовкою підростаючого покоління до життя, або вихованням. Говорячи про педагогіку виникають асоціації з поняттями виховання, формування людини. Виховання розглядається як засіб підготовки підростаючих поколінь до життя і зародилося з появою людського суспільства і із практичної його потреби. Освіта і виховання поступово перетворилися в об’єктивну потребу суспільства і стали важливою передумовою його розвитку. «…Виховання зумовлене характером і організацією життя суспільства, тому відтворює суспільні трансформації, суперечності свого часу, забезпечує суспільний прогрес і наступність поколінь… Розвиток практики виховання, освіти, педагогічної наукової теорії є процес історичний, детермінований умовами соціального поступу».
У наш час педагогічна наука вийшла за межі вивчення проблеми підготовки молоді до життя. Зростає значення галузі педагогіки, що вивчає проблеми навчання дорослих. У новому тисячолітті соціально-економічний, технологічний, та культурний прогрес будь-якої країни залежить від розвитку андрагогіки. Науці про навчання дорослих соціологи відводять виключно важливу роль. Характерна тенденція історичних змін у андрагогіці ‑ її дотримання та організаційне уособлення, виражене в збільшенні кількості навчальних установ, створених виключно для дорослого населення, у зростанні різноманітності програм, які їм пропонуються. Як наслідок цього глобального процесу, виникає і з'являється коло реалій, яких немає у дитячій та юнацькій педагогіці.