Сторінка
1
Організація навчання у початковій школі залежить як від об’єму та змісту навчального матеріалу, так і від правильного вибору методів його викладання. Відомо, що тільки правильно підібрані методи навчання, які відповідають змістові навчального матеріалу і вікові учнів, забезпечують ефективне засвоєння знань, підвищують якість їх, посилюють його виховну функцію.
Виходячи з того, що навчально-виховний процес у школі являє собою поєднання педагогічної діяльності вчителя і навчальної діяльності учнів, під методом навчання логічно слід розуміти спосіб передачі знань вчителем і одночасно спосіб засвоєння їх учнями. Тобто метод навчання - це упорядковані способи взаємозв’язаної діяльності вчителя і учнів, які спрямовані на вирішення навчально-виховних завдань.
Як бачимо, методи навчання - це система послідовних дій вчителя, спрямованих на організацію пізнавальної і практичної діяльності учнів, які забезпечують найбільшу оптимізацію навчально-виховного процесу. Отже, метод навчання поєднує дві взаємозв’язані сторони: діючу - вчителя і сприймаючу - учнів. Характер такої взаємодії залежить від джерела знань.
На сучасному етапі розвитку шкільної практики при вивченні навчальних предметів розроблені і широко використовуються різноманітні методи навчання, які за найбільш суттєвими ознаками класифікують на певні групи. Слід відмітити, що в сучасній дидактиці виділяють кілька класифікацій методів. Найбільш важливими серед них вважаються:
1) класифікація за джерелами знань і взаємозв’язаної діяльності вчителя і учня;
2) за характером дидактичних завдань;
3) за рівнем пізнавальної самодіяльності учнів.
Найбільш простою і широко відомою серед вчителів і методистів є класифікація методів за джерелами знань. Враховуючи джерело надходження знань, дію вчителя і учнів, всі методи навчання розділяють на три групи: словесні, наочні і практичні. В першій групі методів джерелом знань є слово, в другій - показ, а в третій - практична робота.
При застосуванні методів навчання першої групи учні набувають знань у словесній формі (через слово) з повідомлень учителя або з книг. У разі потреби використовуються відповідні види наочних засобів навчання. До цієї групи можна віднести розповідь, бесіду, пояснення, читання підручника, науково-популярної літератури тощо. Діяльність учнів полягає переважно в слуханні, осмисленні знань і наступних усних або письмових відповідях. Отже, слово в даній групі методів має вирішальне значення.
Метою курсової роботи є дослідження особливостей використання бесіди як словесного методу навчання на уроках у початковій школі.
Об’єктом дослідження є бесіда; предметом - методика її використання на уроках у початкових класах.
Для досягнення мети роботи необхідно розв’язати такі завдання:
1. Проаналізувати педагогічну та методичну літературу з проблеми дослідження.
2. Виявити сутність і структуру методу навчання.
3. Описати дидактичні особливості словесних методів навчання.
4. Охарактеризувати методику використання бесіди.
5. Виявити особливості бесіди як словесного методу на уроках.
6. Визначити основні умови вибору та успішного застосування бесіди на уроках у початкових класах.
Методи дослідження: аналіз педагогічної літератури; спостереження; теоретичне узагальнення.
Сутність і структура методу навчання
Організація процесу навчання здійснюється за допомогою різних методів навчання. Щоб методи навчання стали засобом творчої діяльності вчителя, необхідно усвідомити суть методу як дидактичної категорії: його характеристику (ознаки, структуру), різноманітність методів навчання (оптимальну класифікацію для навчання природознавства), критерії вибору методів і поєднання їх у кожній конкретній ситуації навчання молодших школярів.
Успіх діяльності залежить від наявності у суб’єкта знань про властивості об’єкта, умови його змін і закономірності перетворення. Ці знання конкретизують мету, значною мірою впливають на вибір способів і засобів діяльності. Отже, застосування методу можливе за умови оволодіння суб’єктом знаннями про мету, об’єкт, способи (послідовність дій) і засоби діяльності та відповідними уміннями.
У процесі навчання об’єктом діяльності учителя (суб’єкта) є учень, клас, а предметом - навчально-пізнавальна діяльність (учіння) кожного школяра. Власне педагогічною метою діяльності вчителя є всебічний розвиток особистості учня, що досягається тільки в результаті навчально-пізнавальної діяльності дитини. Так, скільки учитель не розповідав би матеріал, але якщо учень не слухає, не мислить, не запам’ятовує і вольовими зусиллями не зосереджує увагу і т. ін., він не оволодіє цим змістом, не розвиватимуться його мислення, пам’ять, почуття, ставлення до навколишнього світу [6].
Зазначені особливості діяльності навчання зумовлюють загальну структуру методу навчання (див. схему 1).
Власне педагогічна мета діяльності учителя досягається під час взаємодії з учнем. Учитель визначає дидактичні цілі і підцілі своєї діяльності, аналізуючи зміст частини (теми, розділу, певного курсу) навчального предмета. Вони передбачають: формування в учнів елементів знань (уявлень, понять, закономірностей про об’єкти природи і різні способи діяльності) та умінь їх застосовувати, розвиток психічних процесів і якостей особистості кожної дитини. Власне педагогічна ціль досягається не через безпосередній вплив на учня (об’єкт), а через організацію процесу навчально-пізнавальної діяльності самого учня. Учитель управляє умінням школярів, тобто планує, організовує, стимулює, контролює, регулює, коригує, аналізує й оцінює кінцевий та проміжні результати.
Схема 1.
Зміст управлінської діяльності учителя визначається об’єктивними механізмами процесу оволодіння школярами змістом навчального предмета та внутрішніми можливостями дітей (“зоною актуального розвитку” і “зоною найближчого розвитку”). Така зумовленість пояснюється тим, що властивості, ознаки, закономірності зміни об’єкта в будь-якій діяльності, у тому числі і в навчанні, визначають характер і способи дій на нього. Що глибше і всебічніше пізнається об’єкт, то дії будуть більш ефективними. Отже, метод навчання - це спосіб цілеспрямованої взаємопов’язаної діяльності учителя й учнів, яка включає управлінські дії учителя (планування, організація, стимулювання, контроль, коригування, аналіз і оцінювання результатів) та навчально-пізнавальні дії учнів (засвоєння і застосування компонентів змісту навчального предмета, самоуправління), що забезпечує освіту, розвиток і виховання особистості кожного школяра.
Реалізація можливостей кожного методу в здійсненні навчання, виховання й розвитку молодших школярів пов’язані насамперед з реалізацією об’єктивного змісту навчально-пізнавальної діяльності учнів у процесі оволодіння певним змістом навчального предмета та взаємодією вчителя, учня, колективу.
Зміст навчального предмета, дидактично опрацьований у методі, набуває відповідної структури, певної логічної послідовності, певного смислового розкриття і розвитку. Від методу залежить глибина думки дитини, її емоційний стан, мотивація, логіка пізнавального процесу, рівень усвідомлення й осмислення змісту, який засвоюється, пізнавальна активність і самостійність, здатність застосувати засвоєні знання і способи діяльності. Оскільки у цьому процесі взаємодіють учитель, учень, клас, то між ними виникає спілкування, певні стосунки, які сприяють активності й зацікавленості кожного учня або навпаки - їх пасивності. Стосунки у навчанні можуть характеризуватися єдністю і спільністю точок зору, взаєморозумінням або породжувати протиріччя, непорозуміння, неприязнь. Внаслідок цього у школярів накопичується різний досвід спілкування, міжособистісних стосунків, що впливають на їхнє ставлення до навчального предмета, до пізнання в цілому, до навколишнього світу.