Сторінка
7

Вивчення та виявлення найбільш важливих і потрібних фонетичних правил у вивченні української мови в початковій школі

М’якість приголосних на письмі позначається 1) буквами я, ю, є (синя, синю, синє); 2) м’яким знаком (ь) (швець, óлень); 3) буквою і (ліс, сині). Отже, буква я в слові синя позначає на письмі м’якість попереднього приголосного та звук [а]; м’який знак (ь) у слові швець вживається для позначення на письмі м’якості звука [ц'] і т.д.

М’якість приголосного перед голосним звуком [о] на письмі позначається м’яким знаком (ь): льон, тьохкати, сьогодні, до нього.

Приголосні звуки, що позначаються буквами д, т, з, с, л, н, ж, щ, ц, ч, в українській мові подовжуються, коли вони стоять після голосного: життя, колосся; суддя, стаття; маззю, міццю; зрання, по-підвіконню, виллю та інш На письмі подовжений звук позначається двома однаковими буквами. М’якість його позначається за допомогою букв я, ю, є, і (гіллястий, міддю, життєвий, у знанні). Отже, в слові читання м’який подовжений звук позначається двома буквами нн, м’якість його позначається буквою я; буква я позначає м’якість попереднього звука та звук [а].

Тверді приголосні звуки в українській мові лише перед звуком [і] трохи пом’якшуються (губні, задньоязикові і шиплячі звуки – [б], [п], [в], [м], [ф]; [ґ], [к], [х], [г] (фарингальний); [ж], [ч], [ш], [дж] – біг, піт, мідь, жінка, чітко, шість, овочі. Під час вимови м’якого приголосного звука середня спинка язика піднімається до твердого піднебіння, кінчики губ розтягуються – як під час артикулювання звука [і], а вимова пом’якшених лише наближається до і-подібної артикуляції.

Ознайомлення з апострофом за програмою розпочинається в першому класі (читання слів з апострофом), продовжується в 2 класі– вживання апострофа після букв б, п, в, м, ф, р перед я, ю, є, ї (вимова й написання слів з апострофом). Навички вживання слів з апострофом удосконалюються в наступних класах. У другому класі ця тема вивчається в розділі “Звуки і букви”. Правило формулюється на звуко-графічній основі: Апостроф (’) ставиться після букв б, п, в, м, ф та в окремих словах після букви р перед буквами я, ю, є, ї, які позначають на письмі по два звуки: [йа], [йу], [йе], [йі]. Перед апострофом букви позначають тверді приголосні звуки: б’ю, п’ять, в’язи, у здоров’ї, тім’я, Стеф’юк, пір’я, бур’ян. У третьому класі (розділ “Будова слова”) зміст правила такий: В українській мові на письмі апостроф ставиться після префіксів, що закінчуються на приголосний звук, перед буквами я, ю, є, ї. Правило формулюється на фонетико-морфологічній основі.

Методичний коментар до викладання елементів фонетики в початкових класах

Букви я, ю, є, ї мають звукове значення. Буква ї завжди позначає два звуки [йі] – кра[йі]на, з[йі]зд. Букви я, ю, є мають двояке звукове значення – позначають то один (люлька, цяцька, синє), то два звуки (юний, єдиний, шия, м’яч, б’єш, ательє).

Протягом багатьох років розвитку вітчизняної методики мови зазначений матеріал не був предметом вивчення в початкових класах. Букви я, ю, є, ї розглядались, як голосні звуки. Діти не знали, що голосних звуків лише шість, а букв для їх позначення – (10). Відсутнім було в даному випадку чітке розмежування звуків і букв, що впливало негативно на усвідомлення виучуваного мовного матеріалу, призводило до значної невідповідності в засвоєнні фонетико-графічного, фонетико-морфологічного матеріалів в початкових класах, у змісті методик початкової та середньої ланок шкільного навчання. Отже, букви я, ю, є, ї мають вивчатись на звуковій основі

2. Наголос дуже важко засвоюється молодшими школярами. Вони нівелюють склади: “протягують” той, який їм здається з наголошеним голосним.

Склад з наголошеним голосним виразно виділяється, якщо слово вимовляти з питальною (або наказовою) інтонацією. Як зазначає М.С.Вашуленко, це пояснюється тим, що словесний наголос зливається зі смисловим наголосом, що супроводжується значним підвищенням тону в складі з наголошеним голосним. Пропонуємо учням вимовляти слово так, ніби вони його недочули і перепитують: грýші? дощí? шкóла?.

3. Синтезувати знання про дзвінкі та глухі приголосні можна за допомогою таблиці № 1.

Дзвінкі та глухі приголосні

Таблиця 1

Отже, за дзвінкістю і глухістю більшість приголосних утворює співвідносні пари. Ці приголосні називаються парними. Пари звуків не варто заучувати напам’ять. Важливо, щоб діти могли навести приклади дзвінких і глухих звуків, дзвінкий звук співвіднести з відповідним глухим. На допомогу тут прийде чуттєвий досвід дитини – під час вимови дзвінких приголосних відчувається дрижання голосових зв’язок у вусі, на потилиці, на кадику (прикладають руку). Глухі артикулюються беззвучно, голосові зв’язки не працюють, залишаються нерухомими. Учні чують лише шум.

Опрацьовуючи дзвінкі та глухі приголосні, вчимо учнів правильно вимовляти їх у словах. В українській мові всі дзвінкі звуки вимовляються дзвінко в кінці слів (біг, дід, їдь, скрізь) і не замінюються відповідними глухими. Дзвінкі приголосні перед глухими також не втрачають своєї дзвінкості, вимовляються, як пишуться, крім [г], який у ряді слів замінюється в цій позиції звуком [х] (нігті, кігті, легко і похідні від них). Деякі глухі приголосні перед дзвінкими вимовляються, як парні їм дзвінкі – боротьба (боро[д'б]а), просьба (про[з'б]а). Отже, щоб показати учням, що дзвінкі і глухі приголосні звуки при збігові в середині вимовляються не так, як передаються на письмі, треба для прикладу брати слова нігті, легкий, дьогтю, бігцем, боротьба, косьба, а не трубка, зубки, казка.

Приголосний звук [в] (утворюється за допомогою губів, – губний, як і [б], [п], [м], [ф]) вимовляється на початку та в кінці слова або в кінці складу завжди, як голосний (короткий нескладовий звук [ў], а не як приголосний [в] або [ф]): [ў]чора, бу[ў], любо[ў]. Тому в українській мові звуки [в], [ф] не утворюють співвідносні пари за дзвінкістю-глухістю.

Синтезувати знання про м’які, пом’якшені та тверді звуки можна за допомогою таблиці 2.