Сторінка
8

Вивчення та виявлення найбільш важливих і потрібних фонетичних правил у вивченні української мови в початковій школі

Таблиця 2

Частина приголосних звуків утворює співвідносні звукові пари за твердістю-м’якістю: д – д', т – т', з – з', дз – дз', с – с', ц –ц', л –л', н – н', р – р', (дим – дім, ти – тінь, віз – близько, гудзик – дзьоб, син – сіно, цибуля – ціна). Доцільно тут пояснювати і артикуляцію звуків: м’які виникають, коли середня спинка язика артикулює до твердого піднебіння (як під час вимови звука [і]). Отже, до основної артикуляції приголосного звука додається і-подібна артикуляція (зовні – кінчики губ розходяться).

Губні звуки (б, п, в, м, ф), шиплячі ш, ч, ж, дж), задньоязикові (г, ґ, к, х) та р у кінці слова і перед наступним приголосним в українській мові м’якими не бувають, вони в цій позиції завжди тверді. Відповідно до цього після тринадцяти букв б, п, в, м, ф (позначають губні звуки), ш, ч, щ, ж (позначають шиплячі), г, к, х та р у кінці слова і перед наступним приголосним м’який знак ніколи не вживається (бо він позначає м’якість приголосного) – степ, ніч, кобзар, ріжте, Лук’ян, облич (обличчя), поставте, могти, чотирма, Х’юстон та інш.

Пом’якшеними (перед звуком [і]) можуть бути всі тверді звуки, що не мають “м’яких” пар. Пом’якшений лише наближається до артикуляції [і], кінчики губ трошки розходяться.

Важливо також, щоб діти навчились розрізняти поняття “м’який приголосний звук” та “м’якість звука”. Тут має бути тривале вправляння:

Люда – буква ю позначає м’якість попереднього звука [л'] та голосний звук [у]; буква л позначає м’який звук [л']

Апельсин – буква м’який знак (ь) позначає м’якість звука [л'] (а сам звука не позначає); букви ль позначають м’який звук [л'] (якщо б без м’якого знака, то одержали б слово “апелсин”).

Звуки [ц] і [ц'], наприклад, - різні звуки, а позначаються однією буквою ц. Цибуля – цілий – діти спостерігають смислорозрізнювальну функцію твердих і м’яких звуків.

Два м’які звуки [ц'], що стоять поряд, проявляються у вимові в одному довгому м’якому приголосному [ц':], який позначається двома буквами ц (міццю) або буквами –тьс- (збирається, одягається).

Два м’які звуки [с'], що стоять поряд, виявляються у вимові в одному м’якому приголосному [с':] – одягаєшся, умиваєшся; позначається двома буквами –шс-.

Шиплячі в позиції перед [і] в українській мові пом’якшені: [нож'і], [груш'і], [ноч'і]. Пом’якшено вимовляються також подовжені шиплячі: [клóч':а], [п'іч':у], [зб'іж':а], позначаються двома однаковим буквами відповідно ч, ж.

Перед наступним м’яким або пом’якшеним приголосним у вимові виступають м’які [д'], [т'], [з'], [с'], [ц'], [н']: пісня, сміх, світ, сльози, ясність, пізній, цвіт, кінський. Отже, у слові сльози звук [с'] під впливом м’якого [л'] вимовляється м’яко. М’якість звука [л'] на письмі позначено буквою м’який знак (перед буквою о).

На кінці слова завжди вимовляється звук [ц'] (м’який): заєць, хлопець, горобець, боєць. Лише в словах іншомовного походження та в деяких вигуках літературній вимові властивий твердий кінцевий [ц]: палац, шприц, бац, клац.

5. Іноді під час творення слів або відмінювання їх виникає важкий для вимови збіг кількох приголосних звуків. Уникнути цього допомагає спрощення – випадання певних звуків в групі приголосних. Це типове явище для української мови: пишемо студентський, вимовляємо – студе[н'с']кий. Спрощуються групи приголосних ждн, здн, стн, стл на жн, зн, сн, сл, вимовляємо і пишемо: захист – захисник, тиждень – тижня, проїзд – проїзний, жалість – жалісливий (але: кістлявий, пестливий, хвастливий, хвастнути, шістнадцять). Спрощуються групи приголосних скн, зкн, шкч на сн, зн, шк, вимовляємо і пишемо: тиск – тиснути, бризки – бризнути, дощок – дошка (але зберігаються в словах випускний, рискнути, брязкнути та інш. і споріднених). Спрощення у вимові відбувається також у словах: сердець – серце, чернець – ченця, місто – міський.

6. Вимова наголошених [а], [о], [у], [е], [и], [і] завжди виразна і чітка в українській мові.

Ненаголошений голосний [о] завжди вимовляється чітко, без відтінку акання. Тільки в деяких словах він наближається до [у] (у швидкій вимові) – [гоулубка], зозуля, союз, кожух.

Деякі ненаголошені звуки внаслідок ослаблення напруженості вимовляються менш виразно, ніж наголошені. В усному мовленні ненаголошений [е] вимовляється з наближенням до [и], а звук [и] – з наближенням до [е]: с[еи]ло, в[еи]сна, з[ие]ма, кл[ие]нок. Отже, в складах з ненаголошеним голосним немає звуків [е], [и], а є звуки [еи], [ие] – дж[еи]р[еи]лó, відж[ие]мáти.

7. Термін “склад” та поділ слів на склади діти практично засвоюють у період навчання грамоти. На уроках мови поняття складу уточнюється і закріплюється. Учні дізнаються про те, що слова можуть бути односкладові, двоскладові, трискладові і багатоскладові, що в складі може бути тільки один голосний звук (Оля, один). Робота над складами продовжується фактично протягом усього часу вивчення української мови в школі.

Склад, складоподіл – це вимовні одиниці, фонетичне явище, не зв’язане зі значенням слова. Воно не збігається із діленням слова на морфеми, хоча вплив морфологічної будови слова на складоподіл нерідко спостерігається, внаслідок може бути таке ділення – пі-джи-ви-ти й під-жи-ви-ти; ро-зби-ва-ти й роз-би-ва-ти. Не слід також змішувати поділ слів для переносу з фонетичним складоподілом: для переносу – льот-чик, вес-на, пре-красний. Складоподіл тяжіє до відкритого складу – [л'о-тчик], [веи-сна], проходить перед спадом звучності (глухий – 1, дзвінкий – 2, сонорний – 3, голосний – 4):