Сторінка
23

Шляхи попередження важковиховуваності учнів у школі першого ступеня

Аналіз виконання методики засвідчив, що 0 рівень важковиховуваності за проявами агресії ( учень благополучний) притаманний лише 15,25 % респондентам на початку дослідження в учнів контрольної групи у порівнянні з 18,3 % дітей після експерименту. 1 рівень мали 45,6% учнів до та 42,8 % дітей після експерименту.2 рівень показали 25,3% учнів до і 23,2% дітей після експерименту, і до 3 рівня – 13,9 % до експерименту і 15,7 % після.

Учні експериментальної групи виявили такі показники: збільшилась кількість дітей, яким притаманний 0 рівень з 18% до 24%, 1 рівня стало 41% (проти 39%), 2 зменшився з 22% до 17%, і 3 рівень змінився з 19 % до 20 %.

Рис.4. Виявлення рівня фрустраційних реакцій в учнів початкової школи

Таким чином, дані,отримані нами, дають можливість дійти висновку, що агресивна поведінка є результатом фрустрації, оскільки остання є причиною такої поведінки.

Проведене дослідження дозволило визначити узагальнені рівні важковиховуваності молодших школярів КГ і ЕГ та прослідкувати їх динаміку у порівнянні з констатувальним етапом експерименту. Результати представлені у табл. 1.

Таблиця 1.

Рівні важковиховуваності учнів початкової школи.

З таблиці видно, що під час констатувального експерименту в учнів контрольної групи лише 23% дітей виявились повністю благополучними у порівнянні з показниками підсумкового експерименту – 29%, решта – 45% під час констатувального експерименту та 43% після підсумкового експерименту – 1 рівень тобто учні, в яких слабо проявляються певні показники важковиховуваності, 26% під час констатувального експерименту і 23% після підсумкового експерименту – 2 рівень в учнів вже доволі яскраво виражені ті чи інші ознаки важковиховуваності, та 3 рівень з 6 % до 5 %, це учні, віднесені нами до важковиховуваних Учні експериментальної групи виявили такі показники: збільшилися показники 0 рівня з 12,7% до 17,3%, 1 рівня рівня стало 42,1% (проти 44,3%), 2 рівень зменшився з 35,4% до – 32,6%, та 3 рівень показники змінились з 7,6% до 8 %. Результати експерименту показали, що проблема важковиховуваності учнів є комплексною проблемою, і у її вирішенні мають брати активну участь і вчителі, і батьки, і діти. Оскільки було виявлено,що майже в половини дітей є ті чи інші ознаки важковиховуваності, тому батькам і вчителям необхідно виконувати систематичну роботу щодо корекції таких відхилень, при цьому необхідно враховувати особистісні якості дитини, помилки сімейного і шкільного виховання. Окрім того, велику увагу слід приділити і на профілактичній роботі щодо попередження виникнення вказаних відхилень.

На основі проведеного дослідження можна виділити рівні важковиховуваності молодших школярів (рис. 5):

Рис. 5. Узагальнені результати діагностики рівня важковиховуваності учнів початкової школи КГ і ЕГ

Спираючись на опис рівнів маємо:

0 рівень важковиховуваності – було 23%, стало 29% в КГ та 12,7% до і 17,3% після експерименту в ЕГ.

1 рівень важковиховуваності – було 45%, стало 43% в КГ та було 44,3%, стало 42,1% в ЕГ.

2 рівень важковиховуваності – було 26%, стало 23% в КГ; та було 35,4%, стало 32,6% в ЕГ.

3 рівень важковиховуваності – було 6%, стало 5 % в КГ; та було 7,6 % , стало 8 % в ЕГ.

Таким чином, проаналізувавши отримані результати, можна зробити висновок, що дотримання експериментально перевірених педагогічних умов сприяло попередженню важковиховуваності дітей молодшого шкільного віку.

Вивчення і аналіз проблеми важковиховуваності дітей молодшого шкільного віку в психолого-педагогічній, філософській та методичній літературі дозволили нам констатувати наступне:

1. Актуальність досліджуваної проблеми зумовлена динамізмом соціально-економічних процесів, кризовою ситуацією, яка виникла сьогодні у багатьох сферах суспільного життя і продовжує поглиблюватись, що неминуче веде до збільшення девіацій, в тому числі до поширення контингенту дітей молодшого шкільного віку, віднесених до важковиховуваних. Незважаючи на певні досягнення у вивченні даної проблеми, практика свідчить про те, що сьогодні необхідно активізувати пошук нових ефективних шляхів і засобів попередження і подолання відхилень у поведінковій, емоційній, ціннісній сфері дітей і молоді.

2. Як показали вивчення і аналіз філософської, психологічної, педагогічної літератури, витоки окресленої проблеми сягають в далеку історію. Проблему “важких” дітей в різні періоди досліджували педагоги, психологи, лікарі, криміналісти та соціологи. Загалом, під зазначеним терміном розумілись усі діти, які порушували моральні норми, існуючи в суспільстві. До цієї категорії належали діти із відхиленнями в поведінці (неповнолітні повії, безпритульні, жебраки, занедбані діти; невстигаючі учні, другорічники, дезорганізатори, зіпсовані вихованням та негативним впливом мікросередовища; неповнолітні правопорушники; діти, які мали певні відхилення у психічному та фізичному розвитку тощо). Згодом до “важких дітей” почали відносити і невстигаючих діти, малообдарованих, з нехарактерними для шкільного середовища настановами або дітей з різко вираженою індивідуальністю, яка нерідко знаходиться між здоров’ям та хворобою.

Здійснений аналіз наукових джерел приводить до висновку, що сучасний етап дослідження стану проблеми важковиховуваних характеризується більшою диференціацією „важких” дітей. Зокрема, до категорії важковиховуваних, на відміну від попередніх етапів (дореволюційного та післяреволюційного), були віднесені і діти з уповільненим розумовим розвитком (не розумово відсталі, а нормальні), діти, у вихованні яких у дошкільні роки були допущені помилки, та діти, які постійно порушують дисципліну і не бажають підкорятися дорослим.