Сторінка
24

Шляхи попередження важковиховуваності учнів у школі першого ступеня

Однак, не дивлячись та те, що термін "важковиховуваність" увійшов у педагогічний вжиток більш, ніж 100 років тому, на сьогоднішній день він все ще характеризується недостатньою визначеністю. Не існує чіткої диференціації цього багатогранного і поліморфного поняття. Немає класифікації, систематики у виділенні окремих груп важковиховуваних дітей в залежності від тої чи іншої детермінації, перебігу і результатів важковиховуваності.

В контексті нашого дослідження до «важковиховуваність учнів» на відміну від попередніх етапів (дореволюційного та післяреволюційного), були віднесені діти з уповільненим розумовим розвитком (не розумово відсталі, а нормальні), діти, у вихованні яких у дошкільні роки були допущені помилки, та діти, які постійно порушують дисципліну і не бажають підкорятися дорослим.

Девіантна або відхилена (від пізньолат. deviatio – відхилення) поведінка в спеціальній літературі трактується у двох значеннях. По-перше, як вчинок чи діяльність людини, яка не відповідає загальноприйнятим нормам. По-друге, як соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, які не відповідають офіційно встановленим чи сформованим у даному суспільстві нормам.

Поняття "норма" і "відхилення від норми" широко використовується в медицині, психології, педагогіці, соціології, фізиці та інших науках. Норма – це сукупність вимог, що пред'являє соціальна спільнота до своїх членів з метою здійснення діяльності (поведінки) установленого зразка. Норма передбачає таку взаємодію людини з соціальним середовищем, яка адекватно відповідає потребам і можливостям її розвитку та соціалізації. Це модель прийняття людиною поведінки, яка створюється суспільством для самозбереження.

За твердженням польського соціолога Я.Щепанського нормальна особистість та, яка адаптувалася у соціумі і веде себе в межах встановлених соціальних норм.

3. Проведене нами дослідження показало, що в багатьох сучасних працях, присвячених проблемам важковиховуваних дітей, само поняття важковиховуваності розглядається як специфічна форма девіантної поведінки. При цьому такі поняття, як «важкі», «важковиховувані», «дезадаптовані», «педагогічно занедбані», «проблемні», «діти групи ризику», «діти з девіантною поведінкою» та ін. дуже часто використовуються як синоніми. Різні назви відображують різні точки зору на цю категорію дітей. Визначення "важкі", "важковиховувані", "педагогічно занедбані", "проблемні" даються таким дітям з позиції педагога, для якого вони створюють особливі труднощі, проблеми, незручності і цим виділяються серед "звичайних" дітей. Така точка зору лежить в основі традиційних педагогічних підходів у ставленні до цих дітей.

В нашому дослідженні важковиховуваність молодшого школяра ми розглядаємо як одну з форм девіантної поведінки, систему вчинків, або окремі вчинкидитини, що суперечать прийнятим у суспільстві нормам, зумовлені тими чи іншими відхиленнями у системі їх суб’єктивних ставлень і проявляються через незбалансованість психічних процесів, неадаптивність, порушення процесу самоактуалізації, зниження морального та етичного контролю за власною поведінкою. На нашу думку, важковиховуваними дітьми є не тільки ті, які систематично порушують загально прийняті норми і правила поведінки, але також діти з затримками в психічному розвитку, високим рівнем тривожності, різними фобіями, замкнуті, невпевнені в собі, занадто сором’язливі, або, навпаки, нахабні, жорстокі, агресивні, конфліктні. До основних чинників появи важковиховуваних молодших школярів відносимо індивідуально-психологічні особливості розвитку дітей, помилками шкільного і сімейного виховання.

4. В ході дослідження з’ясовано психолого-педагогічні умови попередження важковиховуваності дітей молодшого шкільного віку, до яких було віднесено: корекцію ставлення учителя до учнів у контексті гуманістичної парадигми освітньо-виховного процесу; системне вивчення причин відхилень у дитячій поведінці та планування попереджувальної роботи на основі педагогічної діагностики; діалектичне поєднання урахування специфіки навчального закладу та рівня розвитку дитячого колективу з використанням індивідуального підходу до важковиховуваної дитини; включення важковиховуваних учнів у суспільно корисну діяльність та в особистісне самотворення на основі використання методів позитивного стимулювання; залучення сімей учнів та громадських організацій самоврядування до попереджувальної роботи з важковиховуваними учнями.

5. В роботі обґрунтована роль виховного середовища сімей з метою подолання важковиховуваності. Нами було проведене дослідження батьківського ставлення до дитини. За основу ми взяли тест-опитувальний Варги – Століна, що являє собою психодіагностичний інструмент, орієнтований на виявлення батьківського ставлення до дітей. Структура тесту була побудована на основі математичного значення значущих факторів. В результаті факторизації даних було отримано 4 фактори: «прийняття-відштовхування», «кооперація», «симбіоз», «авторитарна гіперсоціалізація», «маленький невдаха».

Ми отримали наступні результати: «прийняття відхилень» – 6 учнів (30%); «кооперація» – 6 учнів (30%); «симбіоз» – 5 учнів (25%); «авторитарна гіперсоціалізація» – 2 учня (10%); «маленький невдаха» – 1 учень (5%).

Аналіз результатів засвідчили про те,що сім'я – основний інститут виховання дітей. Зразки поведінки діти переймають від своїх батьків, батьки визначають і норми оцінювання поведінки. Діти часто грають ролі своїх батьків, тому дуже важливо запобігти закріпленню дезадаптивних форм поведінки дитини шляхом психокорекційної та консультативної роботи не тільки з дітьми, а й з батьками.

Запропоновано орієнтовні напрями для батьків для вивчення і дослідження дітей, з метою попередження й подолання окремих проявів важковиховуваності.

6. З метою вивчення наявності важковиховуваних дітей молодшого шкільного віку в сучасній школі І ступеня та рівня їх важковиховуваності нами було проведено констатувальний і контрольний етапи експерименту. Дослідження проводилось на базі Ладижинської ЗОШ І-ІІІ № 3. Експериментальним дослідженням було охоплено 79 учнів перших-другиг класів даної школи, їх батьки та вчителі.

Для вивчення означеної проблеми ми використали критерії визначення важковиховуваних учнів, розроблені А.Капською: критерії опірності молодшого школяра педагогічним впливам; ознаки, що визначають рівень соціально-цінного життєвого досвіду дитини; загальний розвиток особистості; ставлення до своїх недоліків. На основі даних критеріїв було визначено наступні рівні: 0-ий рівень (учень благополучний); І рівень (ситуативні незначні прояви деяких ознак важковиховуваності); ІІ рівень (проявляються 2-3 серйозні недоліки, що стійко взаємодіють між собою нафоні "несприйняття" педагогічних дій); ІІІ рівень (важковиховуваність).

Аналіз отриманих у процесі контрольного експерименту результатів виявив позитивну динаміку рівня важковиховуваності молодших школярів (зріс відсоток дітей з 0-им рівнем рівнем на 6 % у КГ та 4,6 % у ЕГ, зменшилася кількість дітей з 3-ім рівнем на 1 % і КГ та збільшилась на 0,4 % у ЕГ), що свідчить про ефективність розробленої методики.