Сторінка
9

Шляхи попередження важковиховуваності учнів у школі першого ступеня

Таким чином, результати аналізу наукової літератури з проблеми важковиховуваності дітей дозволили виявити значні відмінності у тлумаченні змісту понять “важковиховуваність”, “важковиховувані діти” різними вченими. Ми розглядаємо важковиховуваність молодшого школяра як одну з форм девіантної поведінки, систему вчинків, або окремі вчинкидитини, що суперечать прийнятим у суспільстві нормам, зумовлені тими чи іншими відхиленнями у системі їх суб’єктивних ставлень і проявляються через незбалансованість психічних процесів, неадаптивність, порушення процесу самоактуалізації, зниження морального та етичного контролю за власною поведінкою. На нашу думку, важковиховуваними дітьми є не тільки ті, які систематично порушують загально прийняті норми і правила поведінки, але також діти з затримками в психічному розвитку, високим рівнем тривожності, різними фобіями, замкнуті, невпевнені в собі, занадто сором’язливі, або, навпаки, нахабні, жорстокі, агресивні, конфліктні. Основна увага у нашому дослідженні буде зосереджена на чинниках появи важковиховуваних молодших школярів, пов’язаних з помилками шкільного і сімейного виховання.

Рівні важковиховуваності сучасних молодших школярів (за результатами констатувального етапу експерименту)

Практика роботи сучасних вітчизняних шкіл свідчить про те, що сьогодні проблемами важковиховуваних дітей у більшості випадків займаються шкільні психологи і соціальні педагоги. Однак, ми вважаємо, що вчитель початкової школи не може стояти осторонь, а навпаки, має бути ініціатором і організатором роботи щодо вирішення заявленої проблеми. При цьому, основна його діяльність має бути пов’язана із своєчасним виявленням важковиховуваних дітей, а також з організацією превентивної роботи щодо попередження важковиховуваності. Вчителі початкової школи нерідко припускаються серйозної помилки, аналізуючи негативні прояви дитини і не шукаючи позитивних якостей особистості, на які можна покластися в процесі її виховання. Проте, гуманізація навчально-виховного процесу і полягає у вмінні педагога дати вичерпну оцінку характеристики позитивних рис дитини: інтелектуальних, емоційно-вольових, моральних, поведінкових, динамічних, ставлення до діяльності, її наслідків, вияв інтересів і нахилів. І лише тоді можна переходити до характеристики негативних рис дитини й аналізу їх причин.

Проведене нами дослідження засвідчило відсутність єдиної методики, яка б дозволила виявити важковиховуваних дітей молодшого шкільного віку. Це частково пояснюється різними підходами до розуміння самої сутності важковиховуваності, до класифікації важковиховуваних дітей.

Враховуючи труднощі експериментального дослідження, ми провели констатувальний етап експерименту, метою якого було вивчення наявності важковиховуваних дітей молодшого шкільного віку в сучасній школі І ступеня та рівня їх важковиховуваності.

Дослідження проводилось на базі Ладижинської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 3. Експериментальним дослідженням було охоплено 79 учнів перших – других класів даної школи, їх батьки та вчителі.

В зв’язку з недостатнім арсеналом і недосконалістю окремих методик вивчення особливостей важковиховуваних дітей, дією різного роду факторів і для отримання більш достовірних результатів ми аналізували дані, отримані в трьох напрямках:

1) в процесі бесід з учителями і під час спостережень за їхньою діяльністю;

2) при використанні стандартних і адаптованих методик, тестів, анкет і запитальників для дітей;

3) в ході бесід з батьками обстежуваних дітей.

Крім того, вивчалися психологічна обстановка і становище дитини в сім'ї, аналізувалася шкільна документація, рівно як і продукти діяльності дітей. Таким чином, нами був зроблений всебічний аналіз інформації, яку можна було отримати про дитину.

Для проведення констатувального етапу експерименту ми скористалися критеріями і показниками діагностики важковиховуваності підлітків, розроблену А.Капської, адаптувавши їх до молодшого шкільного віку. До таких критеріїв відносяться:

1. Критерії опірності молодшого школяра педагогічним впливам:

– контактність з класним колективом;

– стосунки з педагогами: доброзичливі / нейтральні / відчужені / ворожі;

– реакція на педагогічні вимоги: доброзичлива / вибіркова / нейтральна / ворожа;

– піддатливість педагогічним впливам: звичайна / суперечлива / опір.

На початковому рівні важковиховуваності позначається безконтрольність дій, на середньому – вихід з поля педагогічного контролю; обтяжена важковиховуваність характеризується бездоглядністю.

2. Ознаки, що визначають рівень соціально-цінного життєвого досвіду дитини:

– досвід спілкування з людьми: широкий / обмежений / вузький;

– характер спілкування: контакти різносторонні / на обмеженій особистій сфері / стійкий прояв негативних дій;

– досвід участі у різних видах діяльності: усесторонній / спеціалізований / обмежений / слабкий;

– досвід подолання труднощів: зібраність і цілеспрямованість при зіткненні з труднощами / вимогливість до себе при невдачах / безпорадність / відчай / паніка.

3. Загальний розвиток особистості: для важковиховуваних дітей характерні протиріччя між низьким рівнем розумового розвитку і багатим, хоча й негативним, життєвим досвідом. Через це виникає неправильне осмислення дійсності. При обтяженій важковиховуваності переважають мотиви звинувачення всіх і в усьому. Про рівень моральної вихованості свідчить ставлення до діяльності і себе.

4. Ставлення до своїх недоліків: для цього оцінюється самокритичність і самовимогливість.

За результатами прояву даних критеріїв і показників А.Капська виділяє три типи важковиховуваних дітей:

а) «вразливі» – діти з високим рівнем тривожності та з різними рівнями дезадаптації, які є основними чинниками девіантної поведінки. Зазначені ознаки, зазвичай, поєднуються із заниженою самооцінкою, низьким рівнем мотивації досягнень, ускладнюючи характер девіантних проявів. Спільним для дітей цієї групи є: надмірна особистісна тривожність; емоційна напруженість та швидка зміна настрою; ізольованість у групі однолітків; похмурість; постійне очікування негативних оцінок; емоційна вразливість, нервозність; апатія, в’ялість, безініціативність. Однак у них непогано розвинені комунікативні здібності, девіантна поведінка прослідковується, переважно, в психотравмуючих ситуаціях. Спрямованість переважно нестійка; домінує порушення культурних норм, рідше – соціальних; характерні недоліки поведінки – початкова стадія розвитку соціальних відхилень.

б) «конфліктні» – важковиховувані діти з низьким рівнем комунікативних здібностей, високим рівнем конфліктності, агресивності. Ці ознаки можуть супроводжуватися високою тривожністю, імпульсивністю, низьким рівнем мотивації досягнень та неадекватною самооцінкою, різними рівнями неадаптованості. Такі діти: мають труднощі у встановленні контактів з однолітками, не прагнуть до спілкування; вважають за краще проводити час наодинці; не обстоюють свою думку; важко переживають образи; хворобливо реагують на критику; часто шкодують про свої помилки, однак не визнають цього; проявляють негативізм. Спрямованість має переважно конфліктний характер. Домінує порушення соціальних норм у поведінці, а саме: особистісні недоліки як наслідок типових помилок у поведінці.