Сторінка
5

Шляхи попередження важковиховуваності учнів у школі першого ступеня

Незважаючи на значні здобутки у вивченні окремих аспектів, в цілому роботу над проблемою аж ніяк не можна вважати завершеною.

Важковиховуваність особистості: дефінітивний аналіз поняття

Вивчення і аналіз літератури з теми дослідження показав, що термін "важковиховуваність", який увійшов у педагогічний вжиток більш, ніж 100 років тому, на сьогоднішній день все ще характеризується недостатньою визначеністю.

Не існує чіткої диференціації цього багатогранного і поліморфного поняття. Немає класифікації, систематики у виділенні окремих груп важковиховуваних дітей в залежності від тої чи іншої детермінації, перебігу і результатів важковиховуваності.

Разом з цим, це дуже важливо, тому що дає змогу визначити правильні заходи попередження і корекції відхилень у поведінці: психологічні, педагогічні, медичні, соціальні, а у багатьох випадках – комбіновані, наприклад, соціально-педагогічні, медико-педагогічні та ін.

Здійснений аналіз наукових джерел приводить до висновку, що третій (сучасний) етап дослідження стану проблеми важковиховуваних характеризується більшою диференціацією „важких” дітей. Зокрема, до категорії важковиховуваних, на відміну від попередніх етапів (дореволюційного та післяреволюційного), були віднесені і діти з уповільненим розумовим розвитком (не розумово відсталі, а нормальні), діти, у вихованні яких у дошкільні роки були допущені помилки, та діти, які постійно порушують дисципліну і не бажають підкорятися дорослим.

На сучасному етапі розробки проблеми важковиховуваних з’являються дослідження, присвячені питанням недисциплінованості школярів та попередження дитячих проступків (О.Бєлкін, В.Сенько); розробляються спеціальні методики вивчення особистості важковиховуваного та його сім’ї (З.Баєрюнас, Л.Бєлозерова, Л.Кацинська, В.Обухов); всебічно характеризуються важковиховувані діти та неповнолітні правопорушники (М.Алемаскін, Л.Зюбін, О.Капичін, В.Оржеховська, В.Степанов, Л.Філонов).

Сучасні дослідники проблеми важких дітей дійшли глибокого і педагогічно цінного висновку про те, що важкі у виховному відношенні діти – це нормальні діти, але з наявністю специфічної особливості у структурі особистості – важковиховуваності. Вчені справедливо розрізняють такі поняття як „важкий” та „педагогічно занедбаний школяр”. Поняття „важковиховуваний” науковці починають тлумачити як у вузькому (педагогічно занедбані діти), так і в широкому (педагогічно та соціально занедбані неповнолітні, „проблемні діти”) розумінні цього поняття.

Проведене нами дослідження показало, що в багатьох сучасних працях, присвячених проблемам важковиховуваних дітей, само поняття важковиховуваності розглядається як специфічна форма девіантної поведінки. При цьому такі поняття, як «важкі», «важковиховувані», «дезадаптовані», «педагогічно занедбані», «проблемні», «діти групи ризику», «діти з девіантною поведінкою» та ін. дуже часто використовуються як синоніми. Різні назви відображують різні точки зору на цю категорію дітей. Визначення "важкі", "важковиховувані", "педагогічно занедбані", "проблемні" даються таким дітям з позиції педагога, для якого вони створюють особливі труднощі, проблеми, незручності і цим виділяються серед "звичайних" дітей. Така точка зору лежить в основі традиційних педагогічних підходів у ставленні до цих дітей.

Девіантна або відхилена (від пізньолат. deviatio – відхилення) поведінка в спеціальній літературі трактується у двох значеннях. По-перше, як вчинок чи діяльність людини, яка не відповідає загальноприйнятим нормам. По-друге, як соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, які не відповідають офіційно встановленим чи сформованим у даному суспільстві нормам. У першому значенні девіантна поведінка вивчається педагогікою, психологією, психіатрією. В другому значенні є предметом вивчення соціології, філософії, соціальної психології.

Поняття "норма" і "відхилення від норми" широко використовується в медицині, психології, педагогіці, соціології, фізиці та інших науках. Норма – це сукупність вимог, що пред'являє соціальна спільнота до своїх членів з метою здійснення діяльності (поведінки) установленого зразка. Норма передбачає таку взаємодію людини з соціальним середовищем, яка адекватно відповідає потребам і можливостям її розвитку та соціалізації. Це модель прийняття людиною поведінки, яка створюється суспільством для самозбереження.

За твердженням польського соціолога Я.Щепанського нормальна особистість та, яка адаптувалася у соціумі і веде себе в межах встановлених соціальних норм. Зокрема ознаками морально здорової дитини є:

інтерес до зовнішнього світу, наявність сенсу життя, певної життєвої філософії;

– наявність ієрархії цінностей (чесність, віра в бога);

– адекватність реакцій на мінливі обставини;

–збалансованість основних нервових процесів (гальмівного і збуджувального);

– здатність до встановлення духовного контакту з оточуючими;

– відповідність поведінки до норм та правил встановлених у суспільстві;

– здатність до гумору та інші.

Дослідження девіантної поведінки у світовій психологічній літературі представлені достатньо широко, а в сучасній вітчизняній психології і педагогіці є визначальним, тому що саме девіантна поведінка перешкоджає соціалізації особистості, її становленню й формуванню, розвитку її громадянської самосвідомості. Як ми зазначили, серед українських та закордонних дослідників немає єдиного погляду на термін "девіантна поведінка”. Деякі дослідники вважають, що йдеться про всі відхилення від схвалюваних суспільством соціальних норм, другі охоплюють цим поняттям тільки порушення правових норм, треті – різні види соціальної патології (алкоголізм, наркотизм, убивства). Зважаючи на це, в науковому обігу, крім "девіантна поведінка особистості”, вживають й інші терміни, зокрема, аморальна поведінка, протиправна поведінка. Дітей, за якими спостерігають певні прояви девіації, у практиці соціально-педагогічної діяльності характеризують як "важковиховуваних”, "педагогічно занедбаних”.

Поняття "дезадаптовані діти" має соціальний чи соціально-психологічний відтінок і характеризує дану категорію дітей з позицій соціальної норми, а точніше – невідповідності їй. Оскільки соціальна адаптація – це включення індивіда чи групи в соціальне середовище, пристосування їх до відповідних правил, системи норм і цінностей, то соціальна дезадаптація дітей – це порушення процесу соціального розвитку, соціалізації індивіда. Найбільш характерними проявами соціальної і психолого-педагогічної дезадаптації цих дітей є їх агресивна поведінка, конфлікти з вчителями і ровесниками, здійснення правопорушень (бійки, крадіжки й ін.) невідвідування школи, бродяжництво та. ін.

Оскільки важковиховуваність дитини завжди пов’язується з певними відхиленнями, науковці зазначають, що необхідно розрізняти відхилення у формуванні особистості як відхилення від нормального ходу процесу i патологію формування особистості як відхилення від норми, яке проявляється у психічних захворюваннях. Наприклад, іфантильність як збереження на даному віковому етапі основних властивостей, характерних для попередніх етапів, тобто затримку в процесі формування особистості, можна вважати відхиленням, але не хворобою. В той же час це розмежування досить умовне, бо ці відхилення при несприятливих соціальних умовах можуть перейти в патологію. Таким чином, очевидно, поява у поведінці особливостей, не характерних для даного вікового періоду або, навпаки, відсутність необхідних властивостей на протязі тривалого часу може свідчити про відхилення у формуванні особистості.