Сторінка
7

Шляхи попередження важковиховуваності учнів у школі першого ступеня

Діти третього типу формуються у несприятливому середовищі. У них примітивні матеріальні потреби. Явно виражене прагнення до самостійності, агресивності, полюбляють бійки, наслідують звичку дорослих. Відзначають значною моральною деформацією. Низька загальна працездатність. Характеризуються конфліктністю з позитивним середовищем. Легко пристосовуються до умов, не змінюючи своїх установок та ціннісних орієнтирів. Рідко виступають у ролі лідерів, проте часто є ініціаторами різноманітних правопорушень. Дотримуються принципу “постою сам за себе”. Водночас важковиховувані виявляють, як правило високу трудову активність, вбачаючи в цьому сенс самоствердження, можливість заробити гроші. Таких дітей слід залучати до трудової діяльності, намагатися виявити до них чуйність та увагу, обов'язково проводити заняття, щоб навчити прийомів самовдосконалення.

Важковиховувані четвертого типу переважно існують у вкрай несприятливому середовищі. Мають примітивні потреби. Ведуть споживацький спосіб життя. Характеризуються аморальними переконаннями й установками. Як правило це – невстигаючі. Негативно і цілеспрямовано впливають на колектив. Крадіжки – їх основні правопорушення. Вони лідери груп, навколо яких формуються інші члени протиправної групи. Такі діти потребують строгого контролю з боку педагогічного колективу. При першій можливості їх слід працевлаштувати. Якщо необхідно – направляти у спеціальні школи.

Звичайно, цей поділ досить умовний. У “чистому” вигляді визначені типи зустрічаються рідко, найчастіше спостерігаються змішані.

Такі вчені, як В.Баженов, В.Поварницина та інші вважають, що своєрідною передумовою виникнення важковиховуваності виступає педагогічна занедбаність. Вони пропонують розглядати педагогічну занедбаність як несформованість у дітей важливих соціальних якостей особистості, актуальних для їх віку. Зазначають, що педагогічна занедбаність протилежна вихованості й є результатом низького рівня виховуваності. Її проявами є: закритість дитини до допомоги інших людей у її розвитку, небажання прислухатися до порад оточуючих, труднощі орієнтування в нових соціальних умовах. Риси та якості педагогічно занедбаного школяра обумовлюють його неадекватні реакції на соціально-педагогічні впливи через недостатній розвиток свідомості, волі, почуттів.

В.Баженов розрізняє ознаки педагогічної занедбаності, що вказують на нездатність дитини сприймати педагогічні впливи. До них належать:

– порушення в мотиваційній сфері та сфері потреб, відсутність необхідних позитивних чи переважання негативних орієнтацій особистості;

– нездатність правильно підпорядковувати вибір засобів поставленим цілям через несформованість цих засобів чи нерозбірливість у їх виборі, несформованість почуття обов’язку, відповідальності;

– нездатність правильно і самостійно прийняти відповідальне рішення через невпевненість у своїх силах чи надмірну самовпевненість;

– безвідповідальність, нездатність до обов’язкового виконання своїх рішень, доручень старших, колективу товаришів;

– невміння адекватно оцінити результати своєї поведінки, свій вчинок, некритичність, несформованість соціально значущих критеріїв оцінки і самооцінки і необхідних навиків оцінювання;

– нездатність до закріплення в індивідуальному досвіді позитивних результатів і способів моральної діяльності, переважання шкідливих звичок.

Підкреслимо, що дійсно важковиховуваними дітьми, очевидно, слід вважати не всіх дітей з відхиленнями у психічному розвитку i поведінці (хоч, безперечно, вчителю важче працювати з ними, ніж з іншими), а в першу чергу тих, відхилення у поведінці яких зумовлені тими чи іншими відхиленнями у системі їх суб’єктивних ставлень, які важко піддаються виховному впливу, оскільки в системі їх суб'єктивних ставлень наявні ті чи інші відхилення: негативне ставлення до навчання, школи, вчителя, неадекватна самооцінка; неповага до оточуючих, негативне ставлення до праці i т.д.

Причини та чинники появи важковиховуваних дітей молодшого шкільного віку

У вітчизняній та зарубіжній психології та педагогіці існує ряд концепцій, кожна з яких розглядає порушення особистісного розвитку як наслідок досить різноманітних причин: генетичних, фізіологічних (наприклад ускладнення процесів пологів), соціальних (засвоєння неадекватних форм поведінки батьків), педагогічних тощо.

Питання щодо причин важковиховуваності дітей багатоаспектне і дуже проблематичне. В одній із останніх робіт з питання виховання “ важких дітей”, виданих в Україні, Є.Погребняк визначив такі причини важковиховуваності, як безнадзорність і неправильне виховання в сім’ї. А.Кочетов обґрунтовує три групи факторів: бездоглядність, педагогічні помилки, допущені у сімейному і шкільному вихованні, і другорічництво. До помилок шкільного виховання можна віднести:

домінування словесних методів;

недостатнє використання виховних можливостей дитячого колективу;

відсутність тісних контактів з сім'єю і громадськістю;

пасивність школярів організації дозвілля в позанавчальний час;

безініціативність у роботі з морально неблагополучними сім'ями.

Робота з важковиховуваними дітьми має базуватися на блокування негативного і посилення, розвиток позитивного.

А.Капська виокремлює 5 груп причин, які спричиняють ризиковану поведінку в дитячому і молодіжному середовищі:

1) біологія, генетика. Факторами ризику є алкоголізм, тютюнопаління та наркоманія в сім’ї;

2) соціальне середовище. Факторами ризику є матеріальна нерівність, можливості для порушення закону, жебрацтво;

3) оточуючі та їхня поведінка. Фактори ризику: моделі девіантної поведінки оточуючих, несприйняття норм, які встановлюють та яких дотримуються батьки, друзі, однолітки;

4) особистість. Фактори ризику: низька самооцінка, схильність до ризику, особливості характеру, низький рівень усвідомлення, інфантилізм, відсутність чи неусвідомлення життєвої перспективи;

5) актуальна поведінка особистості. Факторами ризику є вживання алкоголю чи наркотиків, нерегулярне відвідування школи, низька шкільна успішність, конфлікт чи проблемні відносини з батьками, вчителями та однокласниками.

Л.Завацька зазначає, що різноманітні чинники, які впливають на появу важко-виховуваних дітей, можна розділити на дві великі групи: психобіологічні передумови і чинники соціального плану.

До першої групи відносяться умови, пов'язані з індивідуально-психологічними особливостями розвитку дітей. Це в першу чергу кризові явища, які притаманні для психофізіологічного розвитку у молодшому шкільному віці, що обумовлюють відому важковиховуваність. Значна частина дітей, які переживають критичні періоди свого розвитку, виявляють важковиховуваність.

На основі аналізу психологічної, медичної, педагогічної літератури до вікових психофізіологічних передумов важковиховуваності й асоціальної поведінки можна віднести явища, які відбуваються в організмі, психіці і взаємостосунках дитини. Психобіологічні рівні значно впливають на появу важковиховуваності, але діють вони не безпосередньо, а опосередковано через фактори соціального характеру. Негативні явища, які існують у суспільстві, діють на особистість через найближче оточення: сім'ю, колектив ровесників, коло друзів, засоби масової інформації, вулицю. Особливо сильно сприяють появі важковиховуваності чинники, пов'язані з негативним впливом неблагополучної сім’ї.