Сторінка
16

Шляхи попередження важковиховуваності учнів у школі першого ступеня

Оскільки в ході констатувального етапу експерименту було з’ясовано, що більшість вчителів школи І ступеня проблему важковиховуваності пов’язують з порушенням дітьми дисципліни, ми пропонуємо ряд прийомів, які спрямовані саме на покращення дисципліни в класі:

1. Фокусування.

Прийом фокусування передбачає концентрацію уваги учнів до того, як розпочнеться урок. Отже, ви повинні зачекати й не розпочинати роботу доти, доки всі не заспокояться. Досвідчені вчителі знають, що мовчання – ефективний засіб. Вони можуть підкреслити, що чекають на увагу, продовжуючи мовчати ще 5-10 с після того, як клас повністю заспокоївся. Варто розпочати урок тихіше, ніж завжди. Зазвичай у вчителя, який розмовляє тихо, учні поводяться спокійніше, аніж у того, хто говорить голосно. Діти змушені сидіти мовчки, аби мати змогу почути розповідь чи пояснення вчителя.

2. Пряма настанова.

Невпевненість збільшує рівень збудження в класі. Прийом прямої настанови передбачає на початку кожного уроку повідомлення учням плану уроку. Вчитель визначає, що він та учні мають зробити за урок. Він може визначити час для виконання окремих завдань.

Ефективним є спосіб поєднання цієї техніки з першою – виділити учням час у кінці уроку для справ на їхній вибір. Учитель може більше сподіватися на увагу класу, коли діти знають, що в них залишиться час на власні справи. Вони усвідомлюють, що чим більше вчитель витратить часу на те, щоб привернути їхню увагу, тим менше вільного часу в них залишиться

3. Контроль.

В основі цього прийому – обхід класу. Встаньте й пройдіться класною кімнатою. Ходіть, коли учні працюють. Стежте за ходом виконання ними роботи. Через 2 хв. після початку виконання учнями письмових завдань учитель має обійти клас, перевірити, чи всі розпочали роботу, чи правильно зрозуміли завдання, чи поставили свої прізвища на роботах.

Окрім фізкультхвилинок можливі перерви. Вчитель може надавати індивідуальні поради, якщо необхідно. Учні, які ще не включилися у виконання завдання, швидше це зроблять, побачивши, що вчитель наближається. Таким чином можна заохотити до роботи тих, хто не досить уважний або надто повільний.

Вчитель не втручається в хід роботи, не намагається робити загальні зауваження, якщо тільки не помітить однакових проблем у кількох учнів. Він говорить спокійним голосом, і діти цінують його особисту позитивну увагу.

4. Моделювання.

Усім відомий вислів «Навчити можна власним прикладом». Ввічливі, жваві, повні ентузіазму, терплячі, толерантні та організовані вчителі показують приклад своєю поведінкою. І, навпаки, вчителі, у яких слово розходиться з ділом, збивають із пантелику дітей та провокують їх до порушення поведінки.

Якщо ви хочете, щоб учні не підвищували голос під час роботи, ви маєте також говорити тихіше.

5. Невербальні сигнали.

У 50-ті роки XX ст. звичайним предметом на уроці був нікельований дзвінок, який стояв на вчительському столі. Подзвонивши, вчитель міг привернути загальну увагу класу.

Невербальними сигналами є також вираз обличчя, поза, жести. Ретельно підберіть типи невербальних сигналів для використання на уроці. Поясніть учням, що ви хочете від них, коли використовуєте ці сигнали.

6. Контроль середовища.

Класна кімната має бути теплим та радісним місцем. Учням подобається, коли в класі щось періодично змінюється. Класи, прикрашені картинами, оформлені з використанням приємних кольорів, викликають в учнів інтерес до навчання.

Діти прагнуть щось знати про вас і ваші інтереси. Нехай у вашому класі буде щось особисте: сімейне фото, щось, що стосується вашого хобі, якась колекція на вашому столі тощо. Вони обов'язково спонукають ваших учнів до особистої розмови. Коли діти краще знатимуть вас, ви матимете значно менше проблем із дисципліною.

Нехай класна кімната буде місцем, де ви легко зможете керувати увагою учнів, де їм буде легко зосередитися на виконанні завдання.

7. Ненав'язливе втручання.

Розумний учитель подбає про те, щоб учень не був покараний за свою погану поведінку, опинившись у центрі уваги. Він проводить урок, запобігаючи виникненню проблем. Вжиті ним заходи щодо порушників поведінки мають бути майже непомітними для навколишніх. А отже, решта учнів не відволікатиметься від виконання роботи.

Ефективно використовувати під час уроку прийом «згадування імені». Як тільки вчитель бачить, що учень розмовляє або не працює, просто вставляє ім'я цієї дитини в розповідь так, щоб це виглядало абсолютно природно: «Як бачиш, Денисе, ми розібрали одну з десяти колонок». Денис, почувши своє ім'я знову повертається до роботи, причому решта класу не звертає на це уваги.

8. Стверджувальна дисципліна.

Це традиційний обмежувальний авторитаризм. Запропонована Ле Кантером, вона має максимально застосовувати заохочення. Учням презентуються чіткі правила, на необхідності виконання яких постійно наголошується.

9. Стверджувальні «Я» – повідомлення.

Будучи компонентом стверджувальної дисципліни, ці «Я» – повідомлення» є формулюваннями, що використовує вчитель під час сутички з учнем, який погано поводиться. Вони мають бути чітким описом того, якою повинна бути поведінка учня.

Вчитель, який досконало володіє цією технікою, фокусує увагу учня насамперед на тій поведінці, якої від нього чекають, а не на поганій: «Я хочу, щоб ви .», «Мені потрібно, щоб ви .», «Я чекаю, щоб ви .».

Недосвідчений учитель може припуститися помилки: «Я хочу, щоб ви припинили .». Це, як правило, породжує конфронтацію та протест. Увага сфокусована на поганій поведінці, й учень готовий до негайної відповіді: «Я нічого не зробив!» або «Це не я .», й починається з'ясовування стосунків

10. Гуманні «Неповідомлення».

Ці «Я» – повідомлення виражають почуття вчителя. Томас Гордон, автор методики навчання вчительської майстерності (ТЕТ), виокремлює 3 типи таких послань. Перше – це опис поведінки дітей: «Коли ви говорите одночасно зі мною .». Друге – це враження, яке ця поведінка справляє на вчителя: «Я маю зупинити мій урок .». І третє – почуття, які вона породжує в душі вчителя:« . Це засмучує мене».

Учитель, якому постійно заважає учень, може одного разу вдатися до досить емоційного висловлення своїх почуттів: «Я не можу уявити, що такого я тобі зробив, чому ти вважаєш, що я не гідний твоєї поваги, в той час, коли решта учнів так не вважає. Якщо я був до тебе колись надто суворим чи неуважним, будь ласка, дай мені про це знати в будь-якому разі. Я почуваюся так, ніби чимось тебе образив, а ти тепер вважаєш за потрібне демонструвати мені свою неповагу». Після такої розмови учень має заспокоїтися на тривалий час.

11. Позитивна дисципліна.

Говоріть дітям, як потрібно поводитися, замість того, щоб перераховувати речі, які вони не повинні робити. Замість «не бігайте» скажіть «ходіть спокійно». Замість «не бийтеся» – «розв'язуйте конфлікти цивілізовано». Передавайте ваші правила як сподівання. Поясніть учням, як ви чекаєте від них пристойної поведінки в класі.

Частіше вдавайтеся до схвалення. Коли ви бачите, що хтось поводиться добре, висловіть йому своє задоволення. Ви можете це зробити словами, але не обов'язково тільки ними. Посмішка, схвальний порух головою – все це сприяє хорошій поведінці.