Сторінка
1

Підтримка духовно-творчого саморозвитку обдарованих студентів педагогічних ВНЗ

Роль освіти у 21 столітті, її мета та зміст зазнали суттєвих трансформацій, а отже, значно помітним є розрив між вимогами, які суспільство пред’являє до студента як майбутнього фахівця, духовно та творчо розвиненої особистості, і характером його традиційної підготовки у вищому педагогічному закладі освіти. Професійна діяльність вчителя носить індивідуально-творчий, гуманний характер, передбачає прояв креативності щодня у різних видах та формах, що зумовлює його підготовку на засадах особистісно-орієнтованого та креативного підходу у навчально-творчому середовищі вишу.

Сучасна система вищої освіти не ставить пріоритетом виховання талановитих, здатних оригінально мислити та розробляти інновації фахівців, духовно розвинених, здатних до саморозвитку особистостей. Традиційні методи роботи зі студентами переважно спрямовані на формування адаптаційних механізмів людини до соціуму шляхом засвоєння відповідних соціальних ролей, культурних образів, що не сприяє розвитку творчості, розкриттю духовності, активізації інтуїтивних можливостей, цілісного пізнання та власне творення цього світу.

Сучасна людина здебільшого ототожнює себе із знаннями, які вона отримує разом із дипломом та науковими ступенями. Наявність документів про освіту рідко співпадає сьогодні з душевною та духовною зрілістю людини. Разом із тим ще відомий український педагог К.Ушинський підкреслював, що педагогіка прагне задовольнити найбільшу з потреб людства – його прагнення до вдосконалення самої людської природи, вдосконалення її душі і тіла. Ідеалом вдосконалення є “довершена людина”, сутністю якої, на думку вченого, є “високе і святе” – дух .

Отже, навчання у вищій школі не може зводитися лише до отримання знань, адже це не соціальний тренінг, не формування, а вирощування, плекання, допомога у становленні самостійної творчої особистості. Таким чином сформулюємо мету нашого дослідження як пошук шляхів підтримки духовно-творчого розвитку студентів педагогічних спеціальностей у сучасних умовах функціонування вищої школи, зокрема на факультеті початкового навчання.

У сучасних філософських концепціях проблема творчості як одна з найважливіших розглядається як проблема існування конкретної особистості – суб’єкта творчості. Об’єктом творчості стає сама людина в єдності з предметними умовами, формами спілкування і самореалізації, які необхідно відтворювати чи змінювати. Отже, творчість як полікомпонентне явище, з одного боку, виявляє своєрідність людської діяльності, спрямованої на створення нових оригінальних продуктів, з другого боку, становить специфічну діяльнісну властивість людини, яка забезпечує їй постійний рух уперед, особистісний розвиток, самопізнання, самостворення, самореалзіцію (Ю. Борєв, В. Шинкарук, Л. Левчук, О. Лосєв та ін.).

На нашу думку, соціальне змагання за успіх, що виникло у добу Відродження (саме тоді стала цінуватися сила окремої особистості, що протистоїть усьому оточуючому) стало у наш час чи не єдиною культурною цінністю і одночасно критерієм цінності індивідуального «Я» людини. Саме таке сприйняття успіху примушує людину «виплигувати» із себе, бігти в загальному напрямку, здобуваючи при цьому тривогу, комплекси, неврози і втрачаючи непомітні для нього відносини (з людьми, природою, культурою, ідеями, цінностями і т.д.). «Я» перетворюється на товар, виставлений на продаж, а відчуття власної гідності, сили, залежить від зовнішніх показників – престижу роботи, доходу, соціальної захищеності. Людині постійно загрожує успіх іншої людини, що посилює розмежованість, відсутність задушевності, а врешті-решт призводить до нереалізованості справжнього в людині.

Парадигма відмови від себе тонкого, духовного, терплячого, інтелігентного, себе – внутрішнього співрозмовника супроводжує сучасну людину, а отже, і студента. Серед багатьох духовно-моральних питань обдарована особистість завжди затруднюється із найважливішим – хто я, куди йду, що шукаю, чи є у мене душа і як їй догодити? Пошук шляхів до щастя, успіху, самореалізації, психологічного комфорту, соціального здоров’я в наш цивілізований час ведеться занадто хаотично, а головне – за межами себе, людина ототожнила себе з раціо, а отже, втратила спокій і щастя.

Чути внутрішнього себе не розвивають ні у школі, ні у вищій освіті, ні в стихійному інформаційному середовищі. Особливо це відчувають творчо обдаровані студенти, тобто ті, хто має розвинену емоційно-ціннісну сферу, творчу уяву, нестандартне мислення. Особистість опиняється на роздоріжжі смислів: соціалізованого і внутрішньо сакрального, унікального, того, який проривається інколи і часто не підтримується ззовні.

Принцип «соціальний стимул – соціальна реакція» діє і на сучасних студентів – зокрема перевантаження інформацією, необхідність за будь-яку ціну набрати необхідну кількість балів нівелює духовні важелі навчального процесу, цінність пізнання, можливість самоідентифікації, самовизначення, самопрояву через освітній шлях, що пролягає через вищу школу.

Посилення в освіті гуманістичної домінанти, ціннісних орієнтацій, підтримки особистісних цілей мають стати культурним ядром змісту освіти, сприятимуть, на нашу думку, революції в самій людині, збереженню і розвитку духовних цінностей, що складають основу буття.

На думку українського дослідника психології творчості В. Роменця, пізнаючи і перетворюючи світ, людина пізнає і перетворює себе. «Якщо людина сприймає власне життя як творчість, то вона наповнює кожний його момент учинковим змістом. Здійснюючи вчинок, людина вибудовує творчу ситуацію самозростання, власне самотворення, в якій конструюються сутнісні елементи індивідуального світу її «я». (В. Роменець, с.13 Психологія творчості)

При такому розгляді людина (студент) стає складним сузір’ям різнорідних комунікативних світів (генетичного, індивідуального, суб'єктивного, соціального, культурного тощо), сполучення яких утворює центральну проблему й парадокс реальної єдності, цілісності особистості. У навчально-виховному процесі вищої школи неодмінно має бути усвідомлення кожної окремої особи як «феномена космічного значення», з притаманним йому духовно-творчим потенціалом (Е. Фром).

Креативність визначається як творчі можливості людини, що можуть виявлятися в мисленні, почуттях, спілкуванні, окремих видах діяльності, характеризувати особистість в цілому або її окремі сторони. Креативність розглядається як найважливіший і відносно незалежний фактор обдарованості.

На зв’язку духовного і творчого в людині наголошує український психолог С. Максименко. В контексті його ідей духовність - як людська властивість, інструмент людини для перетворення дискомфорту заради комфорту і гармонії і як її інструмент - виявляється тільки у творчої людини. Для людини-виконавця і ця якість втрачена, тому духовність у справжній формі (безрозмірна ємність, що налита енергією і має форму гармонії) породжує в неї страх, а отже, блокує активне її сприймання.

Людина споживає духовність з насолодою, ерудит же, замість справжньої духовності, для своїх "духовних" потреб використовує чужі "духовні" стереотипи. І в той же час без духовності людина не може жити: кожному потрібне обґрунтування "приходу" в цей світ (Максименко Психологія 690с.)