Сторінка
10
в) «самовпевнені» – молодші школярі, для яких характерна неадекватна, переважно, завищена самооцінка та висока схильність до ризику. Вони можуть зумовлювати девіантну поведінку, поєднуючись з високою імпульсивність та конфліктністю. Однак у таких дітей проявляються різні рівні адаптованості, достатньо розвинена комунікативність та мотивація досягнень. Характерними ознаками їх поведінки є: комунікабельність, хоча й існують проблеми у взаєминах як з дорослими, так і однолітками; ревнивість; широке коло спілкування з метою пошуку друга; надмірна вимогливість до оточуючих поряд із безконтрольністю власних дій; схильність до образ; прагнення до лідерства; часто необдумані дії; некерованість поведінки. Для дітей цієї групи характерна спрямованість на себе, порушення соціальних норм у поведінці та спрямованість різкого негативного характеру у поєднанні з порушенням правових норм.
Оскільки в основі важковиховуваності дітей молодшого шкільного віку лежать певні відхилення, то, враховуючи типологію А.Капської, ми визначили наступні рівні відхилень:
0 рівень – учень благополучний;
І рівень – окремі конфлікти; нестійкість, випадковість відхилень в поведінці; окремі пропуски в загальному розвитку (успішність задовільна); яскраво проявляється який-небудь недолік; "нестандартність" характеру; слабка самокритика і вимогливість до себе.
ІІ рівень – "несприйняття" педагогічних дій; егоцентричність; негативне відношення до школи; проблеми в розвитку (розумовому, фізичному, моральному чи ін.); проявляються 2–3 серйозні недоліки, що стійко взаємодіють між собою; завищена самооцінка; рівень вимог до інших більше, ніж до себе.
ІІІ рівень (важковиховуваність) – протидія виховному процесу; поведінка на межі правопорушення; негативне відношення до школи, до однолітків, до норм моралі; яскраво виражена негативна спрямованість; пропуски в розумовому, моральному, вольовому розвитку; хвороблива психіка, загострена самолюбність, "дивності"; вимогливість до себе відсутня; агресивність.
Як бачимо, тільки ІІІ рівень описує реальну особистість важковиховуваного учня. Проте, діагностичні бесіди з учителями початкових класів засвідчили, що в зв’язку з вільним трактуванням самого поняття «важковиховуваний учень» та особистісним розумінням понять «норма» і «відхилення від норми», більше половини вчителів до категорії важковиховуваних дітей відносять таких, для яких характерні:
агресивні прояви;
порушення в емоційній і ціннісній сфері;
порушення в сфері спілкування з однолітками, батьками і вчителями;
негативне ставлення до навчання;
систематичне порушення дисципліни.
Зазначимо, що до категорії важковиховуваних дітей відносять і так званих «незручних учнів», тобто таких, які не піддаються традиційним виховним впливам, з якими вчитель так і не зміг встановити довірливі стосунки, «відшукати індивідуальний ключ до серця дитини». При цьому, вчителі, в більшості випадків, не намагаються здійснити рефлексивний аналіз власної педагогічної діяльності, а звинувачують у всіх проблемах батьків, самих учнів, сучасну «спотворену» систему цінностей тощо.
При проведенні наступного напряму дослідження ми прагнули використовувати комплекс різнотипних методик. Збіг результатів по методиках, в яких використовуються різні методичні прийоми, забезпечує, на наш погляд, їх достовірність і можливість побудови відповідного діагностичного висновку. Про доцільність даного підходу свідчить досвід деяких дослідників, які вважають, що «взаємно перехресна перевірка результатів по різних методиках – необхідний компонент сучасного професійного підходу до педагогічної діагностики».
Для дослідження структури і проявів агресивності нами був розроблений діагностичний комплекс, до якого увійшли три методики для психологічної діагностики рівня агресивності молодших школярів: тест-опитувальник Басса-Дарки (модіфікований), а також проективні методики «Тест руки» і «Неіснуюча тварина».
Внаслідок того, що стандартних загальновизнаних методик, призначених для вивчення ступеня вираженості агресивних реакцій у дітей молодшого шкільного віку, в наявній літературі практично немає, ми визнали можливим в цих цілях адаптувати відомий тест-опитувальника Басса-Дарки розрахований на осіб підліткової і юнацької вікових груп та адаптований нами до молодшого шкільного віку. В адаптованому варіанті тесту ми залишили лише три групи питань, що дозволяють оцінити відповідно рівень фізичної, непрямої і вербальної агресії молодших школярів. При цьому були збережені як кількість питань для цих показників, так і система їх оцінки, що, на наш погляд, дозволяє уникнути спотворень і зниження об'єктивності одержаних результатів. Зміні піддалися лише окремі формулювання питань з тим, щоб забезпечити розуміння їх значення дітьми досліджуваної вікової групи. Таким чином, ми отримали тест-опитувальника, що дозволяє діагностувати рівень фізичної, непрямої і вербальної агресії у дітей молодшого шкільного віку, а також обчислити індекс загальної агресивності, що включає ці три шкали, як і в оригінальному варіанті тесту Басса-Дарки.
Крім названого опитувальника, для діагностики рівня агресивності молодших школярів, як наголошувалося вище, нами були використані проективні методики – «Неіснуюча тварина» і «Тест руки», який, на думку ряду авторів, дає дуже добрі результати при роботі з дітьми.
«Тест руки», розроблений Б.Брайкаїном, 3.Петровським і Е.Вагнером (додаток 2) дозволяє прогнозувати відкриту агресивну поведінку. В теоретичному обґрунтовуванні автори тесту виходять з того, що рука безпосередньо залучена в зовнішню активність; отже, пропонуючи обстежуваним як візуальні стимули зображення руки, що виконує різні дії, можна зробити висновки про тенденції активності випробовуваних. Разом з традиційною процедурою тестування, передбаченою авторами методики, нами ретельно аналізувалися вислови дітей, що торкалися десятої (порожної) стимулюючої картки тесту. Випробовуваним пропонувалося представити свій варіант руки і описати її дії. Процентне співвідношення відповідей агресивного характеру по десятій картці, на наш погляд, є достатньо важливим і діагностичним показником.
Методика «Неіснуюча тварина», запропонована М.Друкаревіч, використовувалася як допоміжний інструментарій з причини того, що вона направлена на діагностику особистісних властивостей індивіда в цілому. Більш того, на сьогоднішній день не існує загальноприйнятої системи оцінки малюнка, тому методика може бути використана як орієнтуюча; дані, одержані з її допомогою, дозволяють лише висунути деякі гіпотези про особливості особистості. Разом з тим окремими дослідниками були розроблені і описані «симптомокомплексні» методики. При інтерпретації малюнків дітей ми використовували таблиці, описані І.Фурмановим, які включають п'ятнадцять «симптомокомплексів», оцінюваних у відповідних балах.
Разом із стандартними і модифікованими нами методиками вивчення рівня агресивності молодших школярів, при аналізі даного параметра ми враховували експертні оцінки і думки педагогів і вихователів, які працювали у даному класі, а також власні спостереження за реальною поведінкою дітей.