Сторінка
22

Шляхи попередження важковиховуваності учнів у школі першого ступеня

Кожний із цих способів спілкування впливає на емоційний стан дітей. Якщо доброзичливість і делікатність між батьками й дітьми створюють хороший настрій, приплив енергії, то командний стиль викликає образи, роздратування, зниження загального життєвого тонусу, пригнічений настрій. Від стилю спілкування залежать і виховні можливості сім'ї. Позитивні емоційні контакти батьків із дітьми полегшують виховний вплив на них, негативні – ускладнюють. А загалом спілкування між батьками й дітьми здебільшого має педагогічні засади і ґрунтується на духовному контакті. Без душевної спорідненості, як правило, виховання не буває. В основі духовного контакту лежить спільність прагнень: батьки (як і діти) хочуть, щоб їх любили.

Важливим моментом у налагодженні сімейних стосунків є розуміння дорослими того, що права та обов'язки дітей і батьків у сім'ї взаємно доповнюють одне одного, але не збігаються. Ось чому мати з батьком мають обережно й тактовно застосовувати свій авторитет, поступово переходячи від прямого впливу на дитину до формування в неї з її дорослішанням дедалі більшої незалежності й самостійності.

Співвідношення обопільних інтересів і прав слід розглядати як величину, що змінюється залежно від рівня розвитку дитини, а також від обраної дорослими форми або норми взаємин, до якої діти повинні пристосуватися. На жаль, щодня спілкуючись із дитиною, батьки не завжди вчасно помічають ознаки її дорослішання, те, що вона розумнішає і змінюється внутрішньо. Нерідко вони продовжують дотримуватися тих форм і методів виховання, які вже не відповідають ані її розвиткові, ані її вікові. Звідси непорозуміння і конфлікти. До найпоширеніших помилок батьків можна також віднести штучне звуження етапних завдань виховання дитини, недооцінку дитячої діяльності, недостатнє розуміння батьками ролі свого авторитету й особистого прикладу, небажання підвищувати рівень своєї педагогічної культури, постійно аналізувати власну виховну діяльність, робити вчасні висновки.

Засвоєні в дитинстві норми співжиття становлять підґрунтя особистої поведінки людини та її стосунків з іншими. Отже, первинна соціалізація, яка відбувається в родинному колі, полишає слід на все життя. Якщо ж діти не отримують правильних орієнтирів, не привчаються турбуватися про інших, зокрема про своїх батьків, які дали їм життя, виростили і виховали, тоді виникає ще одна педагогічна проблема сім'ї – байдужість і навіть неприязнь дітей до своїх батьків.

Щодня перед батьками виникають також педагогічні задачі, які передбачають не тільки аналіз умов та причин виховного явища, а й обґрунтування свого рішення, самостійної відповіді на певні запитання. Вирішування педагогічних задач, як правило, спонукає батьків до підвищення рівня педагогічних знань, до творчого застосування класичного або іншого кращого досвіду, творчого користування методами сімейного впливу. Таким чином, забезпечення партнерських взаємин батьків і дітей та педагогічної доцільності умов сімейного виховання дитини ґрунтується на усвідомленні і розумінні батьками потреб її вчасного розвитку та задоволенні цих потреб, адекватній оцінці себе як вихователів, на постійній роботі над собою, тобто самовдосконаленні, на доброзичливому спілкуванні та співпраці членів сім‘ї.

Динаміка рівнів важковиховуваності молодших школярів (за результатами підсумкового етапу експерименту)

З метою виявлення рівнів важковиховуваності молодших школярів нами було проведено підсумковий експеримент, в якому взяли участь учні базової школи визначених за результатами констатувального етапу експерименту контрольної та експериментальної груп.

Для виявлення рівнів важковиховуваності ми скористалися тими ж критеріями, показниками, рівнями, які були виділені на констатувальному етапі експерименту, а також раніше застосованими діагностичними методиками.

Під час з’ясування рівнів агресивності молодших школярів контрольної групи з’ясувалося, що на початку експерименту серед високо агресивних учнів переважає фізична агресія, тобто застосування ними фізичної сили проти інших це 13,9 %. Після експерименту цей показник становив 11%. Друге місце посідає аутоагресія – 45,6 % до та 41 % після експерименту, низький рівень – 40,5 % до та 48 % після експерименту. Показало, що діти виявили вміння чітко, структуровано, образно висловлювати свої думки та керувати власними емоціями. Та деяким учням необхідна для цього додаткова підготовка.

Учні експериментальної групи показали кращий результат. Під час аналізу результатів і експертного оцінювання поведінки дітей ми отримали кращі результати. Так, зменшились показники високого рівня з 12% до 8%, середнього рівня стало 35%, низький зменшився до 57%, що свідчить про те, що систематично проведена виховна робота сприяє ій поведінці учнів на уроках і на перерві. Отже, потрібно працювати з молодшими школярами для зниження рівня агресивної поведінки, а саме пропонувати висловлювати свої думки, вчити поважати і слухати одне одного, виховувати дружелюбність, вчити довір’ю, взаємодопомозі, формувати культуру спілкування, почуття товариськості, вчити легко вступати у контакт з іншими людьми, бути доброзичливим до ровесників. Саме такі форми роботи дають плідний і бажаний результат у виховній діяльності кожного учня.

Рис 2. Визначення динаміки рівнів агресивної поведінки молодших школярів

Аналіз результатів тестування і експертного оцінювання поведінки дітей педагогами показав, що всіх дітей можна поділити на 4 групи. До 1 групи відносяться діти, які мають високий рівень агресивності за наслідками тестування, але за оцінками педагогів практично не проявляють агресії в реальній поведінці; до 2 групи – діти, які проявляють низькі агресивні реакції; учнів,що виявляють агресивні тенденції в поведінці як за спостереженнями педагогів, так і за наслідками тестування віднесли до 3 групи і до 4 групи – учнів,що не проявляють агресивні реакції в поведінці.

Отримані результати подані на рис. 3

Рис. 3. Виявлення рівня агресивної поведінки учнів.

З діаграми видно, що на початку дослідження учнів контрольної групи 7,6 % нами було віднесено до першої групи , після експерименту цей показник становив 7%. Друга група – 45,6 % до та 48 % після експерименту. Третя група з 31,6 % до 29%,і четверта група – 25% до і 19% після експерименту.

Учні експериментальної групи виявили кращі показники, зокрема, показники першої групи змінились з 9% до 7%, другої групи стало 52%, третьої групи зменшився з 29% до 22%, і четвертої групи змінився з 14% до 19%.

Такі результати засвідчили результативність виховної роботи щодо покращення поведінки дітей і зниження рівня агресивності в поведінці. Зокрема, цьому сприяло акцентування і аналіз вчинків дітей, проведення ігрових вправ для контролю над власними емоціями, попередження агресивних дій учнів, навчання учнів технікам і способам управління власним гнівом.

Для вивчення особливостей реагування дітей використовувалась методика виявлення фрустраційних реакцій С. Розенцвейга (дитячий варіант). Дана методика дозволяє прогнозувати типи емоційних реакцій обстежуваного на різні труднощі та перешкоди. З’ясування характеру і спрямованості цих реакцій дає уявлення про частоту прояву агресивних реакцій, дозволяє визначити ступінь індивідуальної адаптації дитини до соціального середовища.