Сторінка
13

Шляхи попередження важковиховуваності учнів у школі першого ступеня

У зарубіжній літературі часто поряд із поняттям «важковиховувані» вживають поняття «діти з проблемами». Однак виникнення проблем не завжди викликає труднощі при їх розв’язанні та не завжди ускладнює роботу з такими дітьми. Тому не варто розглядати ці поняття як синоніми.

Важковиховуваність завжди зумовлюється комплексом причин, поєднанням ряду несприятливих обставин. Причини, що викликають важковиховуваність не діють ізольовано одна від одної. Ніяка окремо взята причина не може фактично бути єдиною.

Поряд з рядом інших причин впливають також і психолого-педагогічні фактори: прагнення до самоутвердження, до дорослості, підвищена емоційність, юнацький максималізм, намагання виділитися, знайти себе. Якщо ці прагнення не задовольняються в суспільному житті, вони спрямовуються в негативне русло.

До психолого-педагогічних факторів відносяться і недоліки навчально-виховного процесу:

відмова педагогів від індивідуального підходу, формальне ставлення до роботи;

низький освітній рівень більшої частини учнів (звуження запитів, послаблення самоконтролю і спотворення самооцінки);

недостатнє знання педагогом умов життя і виховання у сім'ї;

відсутність об'єктивного підходу до виявлення причин недисциплінованої поведінки;

негативне ставлення до учнів з низькою успішністю;

прояв недовіри;

відсутність єдності дій школи та сім'ї;

соціальний дискомфорт (ізоляція, низький престиж, що негативно відбивається на поведінці, емоційних переживаннях).

Виникнення важковиховуваності спричиняють і складні умови сімейного виховання :

батьки зловживають спиртними напоями, ведуть аморальний спосіб життя;

конфліктні ситуації;

утриманські настрої членів сім’ї, споживацтво, турбота лише про матеріальне благополуччя сім’ї на шкоду духовному;

сім’ї зі зниженим морально-освітнім рівнем батьків;

зовні благополучні сім’ї з безвідповідальним ставлення дорослих до виховання дітей, зневажливим ставленням до духовного розвитку дитини, безконтрольністю, суперечливістю вимог. Причинами важковиховуваності є також упущення в навчально-виховній роботі школи:

недоліки в організації учнівського колективу;

вади в організації навчально-виховної роботи в позанавчальний час;

незнання чи неврахування педагогами індивідуально-психологічних особливостей учнів;

недостатність знання причин важковиховуваності, а тому недоцільний вибір засобів виховного впливу;

недостатня увага до розвитку духовності та моральності учнів;

незнання умов сімейного виховання, недиференційований підхід у роботі з батьками «важких» дітей;

відсутність системності у роботі школи з такими дітьми та їх батьками;

недостатнє залучення до роботи з учнями і батьками громадськості, трудових колективів;

відсутність соціальної підготовки колективів шкіл до роботи з важковиховуваними, одноманітність виховних впливів; формалізм.

Важковиховуваність може спричинюватися різними нескладними розладами нервової системи, акцентуаціями, ЗПР. Ці соціально-економічні і соціально-політичні, психолого-педагогічні та медикобіологічні причини виникнення важковиховуваності, зазвичай, діють у тісному зв’язку.

Важливе місце при вивченні проблеми важковиховуваності посідає діагностика особистості дитини, котра дозволяє не лише встановити причини її поведінки та глибше пізнати сутність її проблем, а й намітити адекватні шляхи профілактичної роботи з нею. Мінімально-необхідна діагностика важковиховуваності повинна містити дані за такими параметрами:

1. Критерії опірності педагогічним впливам:

контактність з класним колективом;

стосунки з педагогами: доброзичливі / нейтральні / відчужені / ворожі;

реакція на педагогічні вимоги: доброзичлива / вибіркова / нейтральна / ворожа;

піддатливість педагогічним впливам: звичайна / суперечлива / опір.

На початковому рівні важковиховуваності позначається безконтрольність дій, на середньому – вихід з поля педагогічного контролю; обтяжена важковиховуваність характеризується бездоглядністю.

2. Ознаки, що визначають рівень соціально-цінного життєвого досвіду дитини:

досвід спілкування з людьми: широкий / обмежений / вузький;

характер спілкування: контакти різносторонні / на обмеженій особистій сфері / стійкий прояв негативних дій;

досвід участі у різних видах діяльності: всесторонній / спеціалізований / обмежений / слабкий;

досвід подолання труднощів: зібраність і цілеспрямованість при зіткненні з труднощами / вимогливість до себе при невдачах / безпорадність / відчай / паніка.

3. Загальний розвиток особистості: для важких дітей характерні протиріччя між низьким рівнем розумового розвитку і багатим, хоча й негативним, життєвим досвідом. Через це виникає неправильне осмислення дійсності. При обтяженій важковиховуваності переважають мотиви звинувачення всіх і в усьому. Про рівень моральної вихованості свідчить ставлення до діяльності і себе.

4. Ставлення до своїх недоліків: для цього оцінюється самокритичність дітей і їх самовимогливість.

Рівень самоуправління поведінкою вивчається через використання тестів і різних завдань. Доцільно використовувати соціометричні методики. При вивченні особистості важковиховуваного важливо встановити його типологію. Традиційно визначаються 4 типи важковиховуваності з характерними для них причинами виникнення та діагностичними ознаками:

1. Педагогічна занедбаність, що виникає як наслідок виховання за типом гіпопротекції (зниженої уваги до дитини). Батьки украй мало цікавляться справами, успіхами, переживаннями дитини. Такі діти: недоглянуті, неохайні; у них проявляється зманіженість, імпульсивність. Соціальна дезадаптація починається з неуспіхів у навчанні; як результат – негативні емоції, порушення стосунків з вчителями, перенесення негативного досвіду спілкування у сім’ї на однолітків. Вони усвідомлюють свої проблеми і готові до змін. При діагностиці достатньо використати бесіду за карткою-схемою, отримана інформація буде правдивою. При використанні тестових завдань необхідна позитивна емоційна стимуляція.

2. Відхилення у психічній діяльності або опірність педагогічним впливам – зумовлені граничними порушеннями в емоційній та вольовій сферах, акцентуаціями характеру, що при збереженні інтелекту викликає труднощі в навчанні, спілкуванні. Реакція емансипації, угрупування та ін. можуть набувати патологічного характеру. Діагностику таких дітей слід проводити обережно, щоб не ускладнити ситуацію. Корисно спостерігати за емоційно-духовними проявами під час бесіди, його зовнішнім виглядом, оскільки словесна інформація часто викривлена характеристиками оточуючих.

3. Ситуативна важковиховуваність зумовлена невмілими виховними діями. У цих дітей яскраво проявляються такі ознаки: конфліктність, замкнутість, грубість. Але викликані вони саме необережними вчинками дорослих. Контакт з дитиною встановлюється швидко за умови активного слухання, уникнення оціночних суджень. Тоді дитина сама дає інформацію про себе.

4. Власне важковиховуваність виникає в результаті виховання за гіперпротекцією, потурання, альтернуючого виховання. Соціальному педагогу слід нейтралізувати чи обминути заперечення. (Гіперпротекція – тобто підвищена опіка дитини, позбавлення її самостійності, надмірний контроль за поведінкою. В результаті дитина зростає безвільною, у всьому залежить від впливу навколишнього мікросередовища або від лідера, більш активного, ніж вона сама).