Сторінка
1
Сьогодні не можна залишити поза увагою те, що у світі зростає роль особистості. Людина вважається основною цінністю прогресивного суспільства, а турбота про неї – показником рівня розвитку його свідомості. Саме тому вихідною тезою оновлення системи дошкільної освіти є положення, за якими педагогічний процес має ґрунтуватись на психології розвитку дитини, а точкою відліку в оновленні змісту, форм і методів виховання та навчання є ідея про цінність і сенс її буття.
Проблема розвитку особистості в сучасному світі стоїть гостро. Кожна цивілізована країна або та, яка хоче бути цивілізованою, дбає про потенціал суспільства загалом і кожної людини зокрема. Усе це разом пов’язане із рівнем загальної освіти, увагою до розвитку здібностей особистості, надання їй можливості виявляти їх.
Окрім того, як свідчить досвід, людина, яка здатна генерувати ідеї, використовувати знання й уміння в нових ситуаціях, комфортно почувається в нестабільних соціальних умовах – швидше знаходить своє місце в суспільстві.
Відповідно до державних стандартів початкової освіти метою навчання і виховання молодших школярів є розвиток всебічно і гармонійно розвиненої особистості. Ця мета визначена і у законодавстві України про школу, зокрема, у Законі України "Про загальну середню освіту", а також у Національній доктрині розвитку освіти та Концепції загальної середньої освіти. Це вимагає забезпечення готовності дитини до шкільного навчання.
Особистісний аспект готовності дитини до навчання у початковій школі визначається сформованістю психічних процесів та особистісних якостей, які необхідні для оволодіння навчальною діяльністю та навичками формального спілкування. Також готовність підростаючої особистості до шкільного навчання забезпечує її адаптованість до норм і правил колективного співжиття, формує та стимулює бажання вчитися, оволодівати соціальною роллю учня загалом.
Проблема готовності дітей до шкільного навчання останнім часом стала предметом гострих дискусій як серед науковців, так і серед широкого кола громадськості. Для нього є вагомі як об'єктивні так і суб'єктивні причини. Однією з головних є та, що загальноприйнятий термін "готовність дитини до шкільного навчання" недостатньо точно передає суть того складного психологічного й соціального явища, яке він позначає.
Широта інтерпретації цього терміна наштовхує на думку, що начебто може існувати певний набір соціально-психологічних чинників, які самі по собі, поза конкретною шкільною системою, незалежно від соціальних умов та ряду інших зовнішніх обставин, а лише за рахунок особистісних характеристик дитини визначають її готовність/неготовність до шкільного навчання. Проте це далеко не так. Кожна людська істота з моменту свого народження готова до навчання, вона перебуває в стані набуття нових знань, тобто навчається. Школа, в свою чергу, це всього лиш навчально-виховний заклад для навчання, освіти і виховання, тобто місце, де навчання здійснюється у певних формах та за програмами, регламентованими суспільними потребами.
Високі вимоги життя до організації виховання й навчання змушують шукати нові, більш ефективні психолого-педагогічні підходи, націлені на приведення методів навчання у відповідність вимогам життя. У цьому змісті проблема готовності дошкільників до навчання в школі набуває особливого значення. З її вирішенням пов'язане визначення цілей і принципів організації навчання й виховання в дошкільних закладах. У той же час від її рішення залежить успішність наступного навчання дітей у школі.
Як свідчить досвід і психолого-педагогічні дослідження, загальна готовність до шкільного навчання закладається задовго до його початку, в процесі виховання дитини у сім’ї.
Оскільки Україна перебуває на шляху становлення, то відповідно і потребує освічених громадян, креативних особистостей, здатних творчо підходити до вирішення будь-яких проблем. Перед навчальними закладами всіх рівнів постає дуже важливе завдання: сприяти, щоб кожна дитина в майбутньому стала не просто пасивним членом суспільства, а інтелектуальною, ініціативною, творчою, суспільно корисною особистістю.
Важко переоцінити значення образотворчого мистецтва в житті дитини. Психологічними дослідженнями П.П. Блонського, Л.С. Виготського, С.Л. Рубінштейна доведено, що дітям дошкільного віку доступне естетично-художнє сприймання творів образотворчого мистецтва, старші дошкільники здатні естетично оцінити художній твір (картину, скульптуру), висловити своє ставлення до нього.
Як засвідчують дослідження Є. Фльоріна, М.Д. Івашиніна, Н.М. Зубарева, В. Єзикеєва тощо, дошкільникам доступне сприймання пейзажних та сюжетних картин, портретів, натюрмортів, скульптури та графіки.
Л.С. Виготський, досліджуючи проблеми творчості, відзначав, що в дошкільному віці розвивається здатність йти від думки до дії, що робить можливою творчу діяльність: «Одне з найважливіших питань дитячої психології та педагогіки – це питання про розвиток творчості і про значення творчої роботи для загального розвитку і змужніння дитини. Уміння з елементів створювати ціле, комбінувати старе у нові поєднання і становить основу творчості.».
Проблема образотворчої діяльності дітей знайшла розвиток у праці Н. Пакуліної «Малювання у дошкільному дитинстві».
Проблема розвитку художньої творчості дітей дошкільного віку – одна з найактуальніших у світлі концепцій дошкільного виховання. «Художньо-образна природа мистецтва, – говориться у Концепції дошкільного виховання, – робить художню діяльність дітей єдиним у своєму роді засобом становлення особистості».
Саме тому об’єкт нашого наукового дослідження: становлення особистості дітей старшого дошкільного віку.
Предмет дослідження: художні твори образотворчого мистецтва як засіб становлення особистості старших дошкільників.
Мета дослідження: теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити вплив творів образотворчого мистецтва на становлення особистості дітей старшого дошкільного віку.
Гіпотеза дослідження: у своєму дослідженні ми виходимо з припущення про те що становлення особистості дітей старшого дошкільного віку можлива за умови створення належного середовища та наявності цілеспрямованого психолого-педагогічного впливу з боку дорослих.
Завдання дослідження:
1. На основі аналізу наукових джерел та спеціальної літератури надати загальну характеристику проблемі дослідження становлення особистості дітей старшого дошкільного віку.
2. Обґрунтувати творів образотворчого мистецтва, як засобу формування особистості старших дошкільників.
3. Експериментально перевірити вплив творів образотворчого мистецтва на становлення особистості старших дошкільників.
Методи дослідження: метод аналізу психолого-педагогічної та спеціальної літератури, спостереження, бесіди, експеримент, математичний, ігровий метод, розгляд картин.
Загальні уявлення про рівень підготовки дітей старшого дошкільного віку до школи
У дошкільному віці відбуваються значні зрушення у формуванні особистості дитини. Змінюються її спосіб життя, зміст і форми спілкування з іншими людьми, різко зростають можливості фізичного і психічного розвитку, породжуючи нові потреби, інтереси, а отже, й нові спонукання до дедалі більш різноманітних видів діяльності. Проте ці зміни ще загострюються на початку шкільного навчання, коли дитина переживає значну психологічну кризу. Зменшити інтенсивність протікання останньої дає змогу цілеспрямована підготовка дітей до школи.