Сторінка
8
- Чому думаєш так, розкажи?
- Як би ви назвали картину?
- Чому саме так?
- Порівняйте з авторською назвою.
- Що саме красивого та цікавого передав художник в образах людей, пейзажі, предметах?
- Як саме він зобразив це в картині?
- Який настрій викликає картина?
- Чому саме такий настрій викликає картина?
- Що хотів сказати своєю картиною художник?
- Що особливого виділив, щоб саме це ми побачили в картині?
Ці запитання спрямовують увагу дітей не на переказування зображеного, а на встановлення та пояснення зв’язку між змістом та засобами виразності.
Вони допомагають розвивати вміння розмірковувати, доводити, аналізувати, робити висновки на рівні узагальнення.
Такі запитання вихователь ставить у тому разі, якщо діти навчилися уважно розглядати картину та набули вміння її аналізувати.
Третій етап ознайомлення з картиною
Мета: формувати особистісно-емоційне ставлення дітей до твору, який вони сприймають.
Закріпити вміння емоційно, образно висловлювати судження про твір зображувального мистецтва у формі розгорнутого оповідання, розповіді, контролювати стійкість сформованого вміння логічно виражати свої думки, читати картину, створювати умови для перенесення дошкільниками знань, умінь, які в них є щодо розглядання творів у нові ігрові вміння.
На третьому етапі вводяться нові методичні прийоми, які сприяють формування творчого сприймання дітьми творів живопису. До таких прийомів відносяться:
- порівняння;
- класифікація картин;
- створення особистої картини в уяві за назвою картини художника;
- різноманітні дидактичні ігри .
Методи та прийоми, які використовують під час бесіди:
Пояснення. Широко використовується при перших бесідах, щоб уточнювати уявлення дітей про портрет.
Порівняння. Цей прийом підвищує розумову активність дітей, сприяє розвитку розумових дій: аналіз, синтез, висновки.
Наприклад: порівнюючи між собою такі картини, як «Діти» А. Пластова, «Святочне ворожіння» М. Пимоненка, «Одягають вінок» К. Трутовського, діти виділяють одну загальну деталь (на всіх картинах зображено людину) та самостійно повинні зробити висновок: портретом називається картина, на якій зображено людину (людей).
Акцентування деталей. Цей прийом полягає в тому, що під час сприймання портрета закривається все зображення папером, відкритими залишаються лише очі, або руки, інші деталі портрета. Такий прийом розкриває виразність однієї частини портрета, зосереджує увагу саме на ній, посилює сприйняття дитини й допомагає встановити взаємозв’язок між частиною й цілим у портреті. Використання цього прийому активізує мовлення дітей.
Метод викликання адекватних емоцій. Цей метод застосовують для того, щоб викликати в дітей почуття, емоції, настрій, адекватний стан зображеного образу. Необхідна безпосередня участь емоцій. Мовою мистецтва пізнати – це відчути. Саме К. С. Станіславський відзначив, що справжнього мистецтва без переживань немає. Наприклад: під час розгляду картини В. Тропініна Дівчина з лялькою» вихователь запитує: «А який у тебе настрій буває, коли тебе обіймає матуся? А які в матусі руки? А як зображено дівчинку, яка обіймає ляльку? Які в неї руки?». Перш за все слід урахувати зв'язок майбутнього сприймання з попереднім досвідом дітей. Можливість згадати подібну ситуацію, згадати коли, за яких умов у дітей був такий настрій, вихователь може встановити зв'язок із досвідом, який уже є в дитини, який дає можливість із допомогою живопису встановити раніше бачене та пережите.
У цьому випадку вихователь зможе викликати в дітей емоційний відгук і діти почнуть активно розповідати про зміст картини та про характер зображеного героя.
Тактильно-чуттєвий метод. Цей метод полягає в тому, що в процесі сприйняття портрета вихователь торкається дитини руками (гладить, обіймає), повторює рухи рук, зображений на картині.
Мета цього методу – викликати почуття дітей, пережити адекватний стан зображеного образу, відчути любов до себе іншої людини. Цей метод ефективний і впливає на емоційний стан дітей, викликає відповідні реакції, особливо в сором’язливих дітей, але за умови, якщо між дітьми та вихователем є взаємна щирість, визнання, симпатія, повага одне до одного.
Прийом «входження» в картину. Використовуючи цей прийом, вихователь пропонує дітям уявити себе на місці зображеної людини, учить співчувати їй, збуджує дитячу уяву. Розглядаючи картину В. Васнєцова «Альонушка», дітям пропонують: «Уявіть собі на хвилинку, що картина ожила. Що ви почули?».
Метод музичного супроводу. Під час розгляду портрета звучить музика, характер, настрій якої співзвучний із настроєм картини, тобто йде вплив одночасно на зоровий та слуховий аналізатор. Це у свою чергу полегшує процес сприйняття, робить його більш глибоким, витонченим.
В.О. Сухомлинський писав: «Музика, мелодія, краса, музичних звуків – важливий засіб морального та розумового виховання людини, джерело благородства серця та чистоти душі… Мелодія – це мова людських почуттів…».
Ігрові прийоми. Саме вони зосереджують увагу дітей на сприйнятті необхідної частини портрета, активізують розумову діяльність дітей, створюють інтерес до творів, формують позитивне ставлення до жанру портрет.
Діти із задоволенням приймають такі ігрові елементи:
- загадай що-небудь про руку, очі, одяг, колір, людину, а ми відгадаємо;
- відгадай, до якого портрета підходить ця музика;
- придумай свою назву портретові;
- хто краще передасть у русі положення тіла (руки, голови) зображеного образу;
- відкриємо «таємницю» людини, яку сховав від нас художник.
Портретний учить дітей розуміти духовний світ іншої людини, бережно до неї ставитися.
У роботі дошкільного навчального закладу творам образотворчого мистецтва можна присвятити повністю заняття – бесіду з використанням вищеописаних методів або використовувати їх на інших видах занять або в повсякденному безпосередньому спілкуванні з дітьми.
Методика використання творів народного декаративно-ужиткового мистецтва проходить у кілька етапів. На першому подаються узагальнені поняття про побутову культуру наших предків. Дітей необхідно підвести до усвідомлення природного розуму, таланту, працьовитості, естетичного смаку та краси наших пращурів, які вміли все робити своїми руками, створювали корисні й прекрасні речі.
На другому етапі необхідно сформувати уявлення про різновиди народного декоративно-прикладного мистецтва, про його регіональні особливості, що виявляються у кольоровій гамі, способах і прийомах виготовлення та оздоблення. Для третього етапу визначальним є те, що дітям подаються знання про окремі види народних ремесел, звичаї, традиції, обряди, пов’язані з виготовленням та використанням виробів.
Виділяють загальні методи та методичні прийоми, що стосуються ознайомлення з усіма видами декоративно-прикладного мистецтва і використовуються на всіх етапах.
1. Розгляд ілюстрацій із зображенням давнього житла, речей вжитку.
2. Екскурсія до краєзнавчого музею, художнього салону.