Сторінка
20

Шляхи попередження важковиховуваності учнів у школі першого ступеня

Ситуація відчуженості, як один з найбільш важливих і в той же час прихованих для стороннього ока факторів неблагополуччя сім'ї у найважливішій і найсуттєвішій сфері її діяльності – вихованні дитини, може бути викликана й іншими конкретними причинами, також пов'язаними з низькою педагогічною культурою батьків.

Відсутність позитивного впливу батьків, пристосовництво до норм моралі часто доповнюються у дітей найрізноманітнішими і чисто випадковими впливами, які хоч і короткочасні, але, накопичуючись, можуть готувати грунт для легкого сприйняття майбутніх поганих впливів.

Щоб цього не трапилось, треба серйозно поліпшити постановку сімейного виховання, і тому в першу чергу слід розв'язати проблему педагогічного всеобучу батьків. «Жодного батька та матері без мінімуму педагогічних знань!» – цей лозунг потрібно всюди втілювати у життя.

Увага суспільства повинна бути спрямована на подолання деяких характерних для сьогоднішнього дня труднощів сімейного виховання. Однією з таких труднощів для багатьох батьків є дефіцит часу, який призводить до дефіциту спілкування і тому сприяє відчуженню дітей від батьків, втраті взаєморозуміння і, зрештою, може, і навіть дуже суттєво, змінити родинну атмосферу: створити непотрібну і здебільшого шкідливу дистанцію між дітьми й батьками.

Сьогодні у виховному процесі роль дітей і батьків у однаковій мірі надзвичайно важлива.

Тісна взаємодія шкільного та сімейного виховання, можна сказати, стала одним із тих основоположних принципів, на яких нині будується педагогічна наука. Бо саме в сім’ї починається формування особистості дитини, її моральних якостей, у сім’ї вона, як правило, проводить більшу частину свого часу. Тому сімейний мікроклімат, атмосфера життя в рідному домі, ставлення батьків до морально-культурних цінностей, до громадських і домашніх обов’язків – усе це стає тією життєвою опорою на якій ґрунтується світогляд дитини і з якою вона приходить до школи.

Інша проблема, коли батьки за будь-яких обставин намагаються «не виносити сміття з дому» і самотужки спробують розв’язати питання, складність рішення якого навіть не уявляють. Як тут не згадати відомих американських педагогів та психологів Роберта та Джин Байярд: «Не відчувайте себе самотніми. Тисячі батьків переживають подібні проблеми і, цілком можливо, деякі з цих дорослих зовсім поруч. Але більшість людей утримує їх у таємниці, вважаючи соромними. Для батька допустити, щоб негативні факти про його дитину стали відомі – все одно, що одержати самому погану оцінку .»

Зазвичай прийнято говорити про так званих «важких» дітей. Неслухняних дітей прийнято обвинувачувати («злі наміри», «порядні гени»). Із психологічної точки зору до числа «важких» попадають не гірші, а особливо чутливі й ранимі діти. Вони під впливом життєвих навантажень швидше «сходять із рейок», а тому потребують допомоги, а не осуду. Причини ж стійкого неблагополуччя треба шукати у глибинах психіки, і вона найчастіше емоційна, а не раціональна.

Психологічно можна виділити чотири основні причини порушення поведінки дітей:

– боротьба за увагу – неслухняність варто розглядати як спосіб привернення уваги до себе;

– боротьба за самоствердження – діти дуже чутливі до обмеження своєї свободи та до різких заборон;

– бажання помститись – у цьому виявляється образа на батьків;

– утрата віри у власний успіх – це глибоке переживання дитиною власного неблагополуччя. При цьому може спостерігатися зсув даного неблагополуччя: дитина переживає неблагополуччя в одній сфері, а невдачі виникають в іншій (наприклад, не складаються стосунки з товаришами, а в результаті стає запущеним навчання; або неуспіхи у школі провокують конфлікти вдома).

Задача дорослого (батька) зрозуміти, що з дитиною відбувається насправді. Зробити це можна, звернувши увагу на свої переживання та почуття. Якщо дитина бореться за увагу, то дорослий, як правило, відчуває роздратування; якщо дитина протистоїть дорослому, то останнього переповняє гнів; якщо це помста дитини, то дорослий відчуває образу; якщо ж дитина переживає неблагополуччя, дорослого охоплюють безнадійність і розпач.

Найважливіша психологічна порада батькам і вихователям: не реагуйте у звичний спосіб і не створюйте тим самим порочне коло. На практиці це здійснити досить складно, тому що наші емоції включаються автоматично.

Якщо вашій дитині необхідна увага, то дайте її їй у спокійні моменти, коли ніхто нікому не досаждає (під час гри, спільних занять тощо). Витівки в цей час краще залишити без уваги. Якщо дитина бореться за незалежність, то менше включайтесь у її справи. Якщо ви розумієте, що дитина мстить вам, то спробуйте зрозуміти, за що.

Якщо дитина зневірилась у собі, то зведіть «до нуля» усі свої очікування та претензії до неї. Знайдіть доступний для неї рівень задач й організуйте спільну діяльність, тому що сама вона не може вийти із глухого кута. Постарайтесь не критикувати дитину й шукайте будь-який привід, щоб її похвалити.

Історія людського суспільства поклала на батькову голову відповідальність за своїх дітей, за організацію життя родини, коронувавши їх як найперших і незамінних вихователів у житті кожної людини. Без батьківської мудрості нема виховуючи силу сім'ї. Батьківська мудрість духовним надбанням дітей, сімейні стосунки побудовані на громадянському обов'язку, відповідальність, мудрій любові й вимогливій мудрості батька й матері, самі стають величезною виховуючого силою.

"Виховання майбутніх матерів і батьків – одно з найважливіших завдань школи" так говорить В.О. Сухомлинський у своїй книжці "Батьківська педагогіка" .

Бути хорошим дітьми – означає не допускати, щоб старість батька й матері була отруєна, твоєю поганою поведінкою. Будь-яке бажання своє піддавай контролю розуму, думки, свідомості а як це бажання відіб'ється в духовності світі, моїх батьків". Що воно дасть їм і що відбере в них.

На думку В. Сухомлинського, дуже важливо, щоб дитина мала духовне життя, моральні цінності " Дитину треба вчити і вчити, що вона живе не в пустелі, а серед людей, отже, кожен твій крок врешті-решт відбивається на твоєму ближньому, тому що йдеш ти кудись з якою метою; кожне твоє слово відгукнеться в душі іншої людини, але як відгукнеться залежить від тебе. Уже те, що ти дивишся на навколишній світ і бачиш його, – приховує, в собі добро і зло: все залежить від того, що ти бачиш і як бачиш; так вчимо ми своїх вихованців.

Отже, діяльна турбота про життя, щастя, спокій іншої людини – основа душевної краси. Справжнє піклування вихователя про долю дитини починається тоді, коли йому вдається домогтися, щоб вона поділилася часткою своїх духовних сил з іншою людиною, щоб найвищим щастям для неї була турбота про щастя іншої людини, щоб уміла керувати своїми діями, вчинками, поведінкою, намірами. Людиною вона стане тоді, коли в її душі назавжди оселиться лагідність, чуйність, душевність, сердечність.

Комплексний підхід (від лат. соmplexus – поєднання, зв'язок) до виховання передбачає діалектичне забезпечення єдності вимог у системі всебічного гармонійного виховання (морального, розумового, трудового, естетичного та фізичного), а також єдності й узгодженості форм, засобів і методів впливу на особистість з боку різних соціальних інституцій (сім'ї, загальноосвітніх та професійних закладів, дошкільних та позашкільних виховних закладів, засобів масової інформації)