Сторінка
18
Так, наприклад, така програма може мати наступну структуру:
І. Діагностичний блок (3–4 заняття)
ІІ. Реконструктивно-формуючий блок (7–8 занять)
ІІІ. Закріплюючий блок ( 2–3 заняття)
Завданнями діагностичного блоку є: зниження емоційної напруги дітей; засвоєння учасниками тренінгу правил групової взаємодії; емоційне усвідомлення дітьми своєї поведінки; формування в учнів навичок самоконтролю.
Під час першого етапу тренінгу відбувається адаптація дітей до умов роботи в групі, засвоєння її правил, зняття емоційної напруги і тривожності, створення атмосфери "захищеності" і безпеки в групі, а також діагностується характер самооцінки, рівень адекватності домагань кожної дитини, характер та ієрархія взаємовідносин, бар'єри спілкування кожного учня та неадекватні компенсаторні засоби поведінки.
Основними засобами досягнення задач цього блоку є рольове програвання ситуацій, етюди, рухливі ігри, образотворча діяльність, релаксація. Приклад першого (вступного) заняття діагностичного блоку програми розміщено у додатку 12.
Завданнями реконструктивно-формуючого блоку є: самопізнання і самоусвідомлення дітьми свого "Я – образу"; формування вміння розуміти емоційний стан іншої людини і регулювати свій; ігрова корекція агресивної поведінки дітей, нейтралізація негативної емоційної енергії; набування дітьми конструктивних форм поведінки і нового досвіду спілкування; прищеплення учням навичок самоконтролю. Приклад заняття реконструктивно-формуючого блоку розміщено в додатку 13.
Завданнями закріплюючого блоку є: закріплення здобутого досвіду спілкування, конструктивних форм поведінки і емоційного реагування на конфліктну ситуацію; закріплення уміння розуміти емоційний стан іншої людини, адекватно виражати і регулювати своє; формування етичних представлень учасників групи; сприяння перенесенню набутих знань і навичок у життєві соціальні відносини дітей; ігрова корекція агресивності дітей, нейтралізація негативної емоційної енергії; відпрацювання і закріплення навичок релаксації, саморегуляції і самоконтролю.
Під час проведення занять цього блоку тренінгу важливо закріпити новий досвід спілкування, що склався у учасників тренінгової групи, з тим щоб діти могли вільно переносити його в повсякденне життя. Продовжуються пошук і обговорення способів поведінки, альтернативних агресивній, вироблення власного ставлення до агресивної поведінки, усвідомлення дітьми розширення можливостей в соціальному житті у зв'язку з відмовою від агресивної поведінки.
Метою третього блоку тренінгових занять є підведення підсумків всієї роботи. У зв'язку з цим наприкінці тренінгових занять дуже корисно і цікаво знову запропонувати дітям вправу "Шосте почуття", щоб виявити, чи змінилася ситуація, чи підвищилося "почуття .групи" в її учасників. Звичайно, запитання треба дещо змінити, адже діти можуть пам'ятати результати, одержані минулого разу. Але останнє запитання радимо залишити те ж саме, акцентуючи увагу дітей на тому, що їм необхідно визначити загальний емоційний стан усіх учасників групи саме в конкретний момент. Аналіз відповідей на це запитання також дає корисну для вчителя інформацію. Приклад заняття закріплюючого блоку розміщено в додатку 14.
Програма і вправи, які запропоновані на заняттях такого тренінгу, спрямовані на попередження та корекцію агресивності молодших школярів та інших проявів важковиховуваності.
Таким чином, ефективна реалізація корекційних можливостей будь-яких форм і методів роботи вчителя школи І ступеня з важковиховуваними учнями залежить від багатьох факторів: особистісно-професійних властивостей вчителя (спостережливість, тактовність, гуманізм, емпатія, толерантність та ін.), рівня його загальної і педагогічної культури, володіння вербальними і невербальними засобами спілкування, зовнішнього вигляду; знання індивідуально-психологічних властивостей учнів і вибору правильної стратегії, тактики, техніки спілкування стосовно кожного важковиховуваного учня; наявності узгодженого стійко-позитивного стилю відносин між вчителем і учнем; взаємодії вчителя з батьками дітей.
Коригування виховного середовища сімей з метою подолання важковиховуваності учнів
Сьогодні уже можна вважати доведеним, що джерела морального неблагополуччя потрібно шукати перш за все у сімейному вихованні. І це неважко пояснити: в дитинстві і ранньому дитинстві сім'я майже безроздільно формує особистість дитини.
Сім'я – основний інститут виховання дітей. Зразки поведінки діти переймають від своїх батьків, але ж батьки визначають і норми оцінювання поведінки. Діти часто грають ролі своїх батьків, тому дуже важливо запобігти закріпленню дезадаптивних форм поведінки дитини шляхом психокорекційної та консультативної роботи не тільки з дітьми, а й з батьками.
Хороше сімейне виховання має свої унікальні особливості, які дуже ефективно впливають на становлення майбутньої людини і громадянина. Погане ж сімейне виховання майже завжди призводить до непоправних втрат у формуванні потрібних нам людських рис дитини. В таких випадках ніяке, навіть добре організоване суспільне виховання практично не може відновити ці втрати.
В нормальній сім'ї стосунки між батьками та дітьми формуються на основі любові, духовної єдності та взаєморозуміння. Вони й створюють той неповторний мікроклімат родини, який сприятливо діє на формування особистості дитини і створює необхідну базу для подальшого позитивного впливу на неї правильно організованого суспільного виховання.
Проте в життєвій практиці ми зустрічаємося з окремими випадками, коли сім'я не може вплинути і не впливає позитивно на дитину.
Коли говорити про те, що є особливого в подібних сім'ях, то варто перш за все підкреслити: внутрішньосімейні стосунки в багатьох із них і поведінка батьків не відповідають нашим моральним нормам. Характерною для них є також надзвичайно низька педагогічна культура. Як правило, такі сім'ї прийнято називати неблагополучними.
Д. Боумринд виділила параметри сімейного стилю (контроль, вимоги, засоби спілкування, емоційна підтримка), які "відповідають" за певні риси характеру дитини, пов'язані з відповідною поведінкою.
Отже, існує причинно-наслідковий зв'язок між стилями сімейного виховання і формуванням негативних форм поведінки дітей. Зокрема, висока агресивність найчастіше спостерігається в дітей з родин з такими типами виховання:
– "емоційне відкидання" (тип "Попелюшка", коли мінімальна увага до дитини поєднується з надмірністю заборон, суворістю вимог);
– "гіпопротекція" (дитина полишена сама на себе, батьки не цікавляться нею, не контролюють її поведінки). Висока інтенсивність агресивності при стійкому почутті провини (тобто дитина переконана в тому, що вона є поганою людиною, постійно вчиняє щось недобре) відзначається в дітей з родин:
– з "жорстоким поводженням" (надмірно суворі покарання навіть за незначні порушення поведінки);
– з "домінуючою гіперпротекцією" (приділяють занадто багато уваги, позбавляють самостійності).