Сторінка
2
Соціальна зумовленість удосконалення процесу навчання мови і мовлення, нові наукові досягнення в комунікативній лінгвістиці, теорії тексту, психології, психолінгвістиці й лінгводидактиці, запити педагогічної науки створюють об’єктивну потребу осмислення концептуальних засад формування комунікативної компетентності молодших школярів.
Текст і проблема зв’язності
Модернізація змісту шкільної освіти у світлі вимог Національної доктрини розвитку освіти, державної національної програми «Освіта» («Україна ХХІ ст.»), концепцій мовної освіти спрямована на становлення і розвиток національно-мовної особистості, яка має вільно володіти нормами усної і писемної форм літературної мови, цілеспрямовано і майстерно використовувати мовні засоби в різних мовленнєвих ситуаціях, дотримуючись комунікативного кодексу. Державний стандарт початкової загальної освіти наголошує на тому, що основною змістовою лінією мовної освіти в початковій ланці є комунікативна, яка орієнтує на опанування всіх видів мовленнєвої діяльності – аудіювання, говоріння, читання і письма.
Мова, як знакова система, забезпечує функціонування суспільства в його історичному розвитку. Саме тому в новому підході до методики викладання мови велике значення надається розвиткові усного та писемного мовлення, мовній культурі особистості. Основна мета навчання рідної мови, актуальність якої підкреслена в чинних програмах, полягає у формуванні національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє вміннями й навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися засобами рідної мови – її стилями, формами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності (слухання, читання, говоріння, письмо), тобто навчии школярів слухати, говорити, читати і писати (створювати тексти).Зв’язне мовлення розглядається в методиці як особлива галузь роботи з розвитку мовлення – процес говоріння, діяльність мовця, продукт діяльності, текст висловлення. У методичній науці розглядається певна система проблем у дослідженні розвитку мовлення (М. Рибнікова, І. Ладиженська, І. Синиця, С. Чавдаров, О. Біляєв, М. Пентилюк, П. Кордун та ін.).
Вивченням теоретичної основи зв’язного мовлення займаються лінгвістичні дисципліни, що розглядають процес мовного спілкування, визначають його головну одиницю. Дослідження різноманітних аспектів мовної діяльності, механізмів виникнення зв’язних висловлювань, спричинили появу нового підходу, згідно якого головною одиницею монологічного мовлення є текст. Таким чином, з’явилася нова галузь мовознавства – лінгвістика тексту.
Оскільки поняття тексту є одним із найскладніших об’єктів лінгвістичного дослідження, цілком закономірно, що в науці, поки що, не вироблене єдине і остаточне його визначення. Аналогічно реченню, що утворюється за допомогою одного слова чи певної групи слів, граматично пов’язаних між собою, текст твориться за допомогою одного чи кількох пов’язаних між собою речень.
Cучасне лінгвістичне трактування тексту зумовлене попередніми етапами розвитку:
30-40 роки ХХ століття – етап зародження, коли текст аналізують тільки в межах теорії синтаксису;
40-50 роки ХХ століття – дослідники зосереджують увагу на граматичних та стилістичних напрямках;
60-ті роки ХХ століття – вивчення тексту відбувалося на трьох рівнях мовної системи (граматичному, стилістичному, семантичному);
70-ті роки ХХ століття – найчастіше виділяється структурний та семантичний напрямок;
80-ті роки ХХ століття і до сьогодні – текст розглядається як цілісна структура, включаючи при цьому різні аспекти мови (семантику, структуру, лінгвістичну прагматику, функціональну стилістику).
Комунікативно-функціональне вивчення мови, зумовлене ще в 20-30-ті роки працями В.В. Виноградова, Г.О. Винокура, В.М. Жирмунського, Л.В. Щерби, Л.П. Якубінського та їх подальший розвиток в роботах В.А. Авроріна, В.Г. Адмоні, В.Г. Гака, А.В. Бондарко, Р.В. Болдирєва, І.Р. Гальперіна, Г.В. Колшанського, В.І.Кононенко, Н.П. Кочергіна, В.Н. Мещерякова, Л.І. Мацько, М.І. Пентилюк, та ін., відкрило нові можливості для інтенсифікації процесу розвитку мовлення школярів.
Завдяки розвитку нового напряму в мовознавстві – комунікативної лінгвістики, представленої у вітчизняній науці працями Ф.С. Бацевича, Т.А. Космеди, Г.Г. Почепцова, Е.А. Селіванової , І.П. Тарасової, З.Я. Тураєвої та ін., стає можливим забезпечення лінгвістичної основи для формування мовної і комунікативної компетенцій.
Текст став власне лінгвістичним понятям з того часу, коли його було включено до складу мови і мовлення. Так, в 1947 році в одній із статей, присвяченій класифікації лінгвістичних дисциплін, А.І. Беліч писав: « . у граматичному виявленні мовленнєвих фактів слід відвести окреме місце ланцюгу речень, що поєднуються спільним значенням і утворюютьсинтаксично-семантичну єдність» Він підкреслював необхідність описаня такої єдності.
У 60-ті роки ХХ століття у мовознавстві відбувся «поворот» від структурного вивчення мовної системи до функціоально-комунікативного [102, 94]. Це пояснюється тим, що мовленнєва теорія почала вивчатись в умовах комунікації. Комунікативно-функціональне вивчення мови, що набуло розвитку в роботах І.Г. Гальперіна, Р.В. Колшанського, Н.Д. Зарубіної, М.І. Пентилюка та інших надало поштовху процесові розвитку мовлення учнів. Про це ми можемо стверджувати із досліджень за мовленнєвими уміннями та висуненні гіпотези про те, що ці уміння формуються усвідомлено, якщо в основу їх формування покладено оволодіння поняттями із області лінгвістики тексту та теорії комунікації (Л.І. Величко, В.Я. Мельничайко, В.Н. Мещеряков та ін.)
Такий «поворот» потребував структурного аналізу мовних одиниць. А це породило розбіжності у визначеннні науковцями поняття «текст».
У 60-70-ті роки ХХ століття нова галузь мовознавства лінгвістика тексту опирається на «лінійний» підхід до визначення тексту. На думку О.О.Леонтьєва, це призводить до розгляду основних лінгвістичних ознак тексту без урахування його комунікативної сутності. Такий підхід трактує текст як комунікативну одиницю, завдяки якій можна з’ясувати специфіку процесів мовлення і мислення, пов’язаних із підготовкою тексту.
В цей період увага лінгвістів (І.Г. Гальперін, Л.М. Лосєва, Г.Я. Солганік та ін.) концентрується на структурі «надфразових єдностей», закономірностей їх функціонування, способах поєднання в тексті.
У 80-их роках ХХ століття, як визначає О.І. Москальська, у позиціях лінгвістів змінюється підхід до визначення тексту. Науковець визначає дві важливі ознаки тексту, як мовні одиниці:
1) текст, а не речення є вищою одиницею синтаксичного рівня;
2) текст будується за загальними принципами мовленнєвої компетенції
Сам же реєстр категорій тексту на сьогодні залишається окресленим неоднозначно через відсутність остаточного тлумачення терміну «текст»:
1) «Текст – це повідомлення у письмовій формі, що характеризується смисловою й структурною завершеністю і певним ставленням автора до повідомлення»;
2) «Текст – писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об’єднаних у ближчій перспективі смисловими і формально-граматичними зв’язками, а в загальнокомпозиційному, дистантному плані – спільною тематикою і сюжетною здатністю» (Баранник И.В.);