Сторінка
7

Формування умінь використовувати лексичний повтор як засіб міжфразного зв’язку

Розрізняють два підходи до трактування лексичного повтору: 1) вузький, за яким він трактується як повтор лексем і словосполучень (О.І. Фонякова, Л.А. Кур’янова та ін.), та 2) широкий, який полягає в тому, що він розглядається як засіб семантичної зв’язності тексту, що забезпечується повтором лексем, які неодноразово трапляються в текстах з функцією зв’язку основних ланок його змісту . Формальна й тематична цілісність тексту забезпечується повтором не тільки тих самих лексичних одиниць, а й шляхом синонімічних, антонімічних повторів, а також анафоричних займенникових та інших замін (Л.Ю. Балясна, А.А. Аладьїна, М.І. Гореликова та ін.).

У лінгвістичній інтерпретації під лексичним повтором розуміється засіб слововживання, який перебуває в неодноразовому використанні тієї самої лексичної одиниці в контактному чи дистантному синтаксичному контексті з певною структурно-художньою функцією.

Характер виразності повторів визначається їх структурою і місцем, яке займають повторювані одиниці у мові. Повтор фіксує увагу слухача (читача) на певних словах, посилює їх значення в контексті та емоційний вплив, утримує в пам’яті як слухача, так і оповідача нитку розповіді.

З погляду структурної організації розрізняють такі характеристики лексичних повторів: контактний – дистантний, концентрований – перманентний. Під контактним розуміється повтор лексично тотожних слів, розташованих безпосередньо одне за одним; дистантний повтор – це розташування лексем на відстані однієї від одної. Концентрованим повтором є дистантний чи контактний лексичний повтор багаторазового використання в тексті.

Лексичні повтори виражаються повнозначними частинами мови, а також службовими словами (сполучниками, частками) та вигуками.

Повтор іменних лексем використовується дуже широко і набув особливо великого значення як стилістична фігура.

Наприклад: Безцінне багатство, яке ми отримуємо у дитинстві, юності – це знання. День без думки, без читання, без розумової праці – бездушно прожитий день. Головним джерелом знань і бездонним джерелом твого духовного багатства є книга (В.О. Сухомлинський).

Контактні лексичні повтори як засіб реалізації мовної інерції можуть бути представлені прикметниково-іменниковим тавтологізмом. Сполучення такого типу найчастіше утворені тільки з двох компонентів, один із яких головний, а другий – залежний. Такий повтор дає можливість посилити за допомогою епітета того самого кореня зміст відповідного слова. Ці повтори характеризуються конденсацією якісної ознаки, що має узагальнене вираження і будується за принципом асоціативного нанизування, яке утворює в тексті відповідну структуру, що відображає хід думки. «Нанизування є досить вагомим, чи не найголовнішим засобом передачі смислу, що супроводжує всі інші типи зв’язку у тексті» (Севбо).

Наприклад: Цар же бо на свого сина дуже розсердився і велів його в темну темницю засадить і не велів йому їсти й пити дать; Ой, моя матінко! Будьте милосердна, украдьте в батька ключі да й випустіть мене з темної темниці (“Казка про Солов’я-розбійника і про сліпого царевича”).

Значна кількість повторів представлена якісними прикметниками.

Наприклад: А ліс темний-темний, дуби такі товсті, що чоловік не обніме . (“Кобиляча голова”).

Поширений повтор прикметників із зменшено-пестливим суфіксом –ісіньк. Наприклад: Біжить хлопчина додому радий-радісінький, нарешті тато повернувся . (“Чудо-груша”).

Повторення прикметників з цим суфіксом виражає найвищий ступінь вияву якості, яка пов’язується з її оцінкою, посилює експресивність тексту, надає йому відповідного емоційного забарвлення.

Лексичний контактний повтор прикметників із суфіксом –езн- надає прикметникам відтінку згрубілості, поєднує значення великої інтенсивності ознаки з позитивною або негативною оцінкою її. Наприклад:

Ой, як же мені не плакать? Як у моїй хаті звір страшний-страшезний сидить, що не можна й вигнать (“Коза-дереза”).

Майже кожен прикметник (залежно від контекстуального оточення) з найрізноманітнішою семантикою може виконувати у реченні роль епітета. Повторюючись кілька разів у різних варіантах, слово-повтор є дійовим засобом вираження експресії: не тільки увиразнює емоційне забарвлення слова, а й підсилює значення епітетів, їх конкретно-чуттєвий зміст.

У функції епітетів часто виступають прикметники на позначення кольорів, які, «відриваючись від свого основного, логічного значення, входять у сферу складного комплексу художньо осмислених побудов».

Наприклад: Дійшов на острів, аж там такий ліс густий, що ні пройти ні просунутися, та темний-темний… (“Царівна-жаба”).

Прикметники густий, темний-темний вказують на ступінь вияву ознаки.

Цікавим різновидом повторів є так звані “повтори-відгуки” [99, 41], чи прийоми рифмованої “луни”.

Наприклад: Приходять вони додому, а там уже лев лежить. От вони сіли. Музика вийняв скрипку і – брень! дрень! І лев тільки поглядає (“Про Сученка-богатиря”).

Ці слова-повтори передають «забарвлення» основного фону іронії, осуду тощо.

Складовими лексико-морфологічних повторів (іноді з різним функціонально-стилістичним навантаженням) виступають також прислівники. Наприклад:

Що миліше рідної домівки? Там пахне свіжим хлібом. Там цвіте калина і квітнуть сади. Там лунає колискова мамина пісня. Там весело дзюрчать струмочки і наповняють ставки. Там минає наше дитинство .(З газети)

Велике семантичне навантаження припадає на займенникові форми, що повторюючись, виконують функцію фіксації уваги на оцінці, узагальненому висновкові мовця про когось, щось.

Наприклад: Так дід тоді прив’язав її в повітці да як зачав бить! Коза кричить:

- Не мене! Не мене! (“Коза-дереза”).

Займенникові форми можуть виконувати функцію виділення об’єкта або пояснення характеристики:

- Ну, йди до такої і такої хатини .(“Чудесний бик”).

Особлива роль належить дієслівним повторам, які сприяють збереженню динаміки дії і поряд із функцією лексичного нагнітання створюють експресивний вплив на слухача. З’ясовуючи граматичний статус дієслова, дослідники (А.П. Грищенко, С.Я. Єрмоленко, Т.В. Зайцева, А.П. Коваль, І.І. Ковтунова, А.К. Мойсієнко, М.Я. Плющ, В.М. Русанівський, Л.І. Тимофєєв та ін.) звертають особливу увагу на функціональні можливості його як частини мови. У художньому тексті дієслова здатні передавати енергію образного руху – розвитку дії, процесу, динаміку психічного та фізичного стану героя тощо. У дієслові виражаються всі основні граматичні особливості, якими характеризується цей клас слів. Так, поряд з головною, власне дієслівною, лексико-граматичною ознакою – динамічністю, дієслово може виражати й статичну (атрибутивну) ознаку формою дієприкметника, що споріднює його з прикметником, або ознаку ознаки (форма дієприслівника), що зближує його з прислівником, чи навіть предметність – як у іменнику.

Засобом повтору дієслів виражається багатократність повторюваної дії, її інтенсивність, що справляє емоційний вплив на слухача. Збільшується також експресія викладу за рахунок уведення дієслівних присудків з підсилювальною часткою як.