Сторінка
12

Формування умінь використовувати лексичний повтор як засіб міжфразного зв’язку

80-ті роки – це період удосконалення змісту навчання мови й мовлення та пошук нових підходів до розвитку мовлення школярів. На цей період припадають дослідження О.М. Біляєва, А.М. Богуш, М.С. Вашуленка, Л.О. Варзацької, А.С. Зимульдінової, Г.М. Іваницької, Д.М. Кравчука, Л.Д. Нечай, В.Я. Мельничайка, Н.А. Пашковської, М.І. Пентилюк, Л.М. Симоненкової, О.Н. Хорошковської та ін. Серед російських методистів теоретичні й практичні аспекти досліджуваної проблеми представлені працями С.М. Іконникова, В.І. Капінос, А.Ю. Купалової, Т.О. Ладиженської, М.Р. Львова, Б.С. Мучника, Л.Л. Новосьолової, М.О. Пльонкіна, Т.Г. Рамзаєвої, О.Б. Сиротиніної, М.С. Соловейчик, Г.А. Фомічової, Т.І. Чижової та ін. Завдяки методичному засвоєнню основних положень теорії мовленнєвої діяльності, лінгвістики й стилістики тексту у 80-х роках ученими було досягнуто значних успіхів у розробці системи розвитку мовлення школярів: зроблено спробу по-новому підійти до визначення завдань і змісту роботи з розвитку зв’язного мовлення; окреслюється коло умінь і навичок, необхідних учням для побудови власних зв’язних висловлювань; розробляються ефективні види вправ, спрямовані на формування мовленнєвих умінь і навичок.

Відійшовши від традиційного вивчення одиниць мови за принципом лінійного опису рівнів мовної системи, починаючи від фонетики й закінчуючи синтаксисом, учені перебудували курс навчання мови, поєднавши системно-описовий і комунікативно-діяльнісний підходи. У результаті робота з розвитку мовлення набула більшої практичної спрямованості. В основу її було покладено елементарні теоретичні відомості про закономірності функціонування найвищої одиниці мови та мовлення – тексту. Ідея текстового підходу знайшла відображення у працях Т.О. Ладиженської, М.С. Вашуленка, Н.Я. Грипас, В.Я. Мельничайка, Д.М. Кравчука, М.Я. Плющ, О.І. Смовської та ін.

Т.О. Ладиженська, розкриваючи сутність поняття «розвиток мовлення», відмічає, що вся робота має бути спрямована на засвоєння школярами норм мови (вимовні, лексичні, морфологічні, синтаксичні), а також формування вмінь висловлювати думку в усній і писемній формі, добираючи для цього мовні засоби, адекватні меті, змісту мовлення й умовам спілкування. Реалізацію комунікативного підходу в навчанні мови учений вбачає в засвоєнні відомостей про лексичні, морфологічні й синтаксичні засоби з опорою на текст. Це дозволяє проілюструвати функції виучуваних мовних одиниць у мовленні й привчити школярів цілеспрямовано використовувати мовні засоби в оформленні власних думок. В основу типології вправ з розвитку мовлення вона кладе способи діяльності учнів і виділяє такі групи: вправи на аналіз готового матеріалу; вправи на перебудову вихідного мовного матеріалу; вправи на побудову висловлювання або його частин.

Ідея текстового підходу знайшла відображення і в працях українського вченого В.Я. Мельничайка. Він обстоює думку, що « .текст забезпечує більш ефективне засвоєння мовних явищ, наочно показуючи особливості їх функціонування у мовному потоці .», тому робота над текстом має велике значення для розвитку мовлення школярів [66, 4]. Учений робить спробу створити систему роботи над текстом. З цією метою він розробляє методичні засади опанування відомостей про текст у 1-3-х класах, а також учнями середньої ланки. Спостерігаючи за текстами різних типів і стилів, учні засвоюють такі текстологічні відомості, як семантика тексту, структурна організація, засоби зв’язку, функціонування мовних засобів. Заслуговують на увагу й методичні рекомендації вченого щодо навчання школярів продукувати власні зв’язні висловлювання за законами побудови текстів.

Ідея текстового підходу в роботі зі зв’язного мовлення набула подальшого розвитку і в наших дослідженнях. Виявлено, що в результаті виконання вправ репродуктивного, конструктивного і творчого характеру, спрямованих на засвоєння елементарних відомостей з лінгвістики тексту, на вдосконалення комунікативно-стилістичних умінь у молодших школярів розвиваються уявлення про залежність використання мовних засобів від сфери використання та завдань спілкування. Такий підхід, як показали результати експериментального навчання, сприяє свідомому моделюванню учнями власних зв’язних висловлювань.

У працях Г.М. Іваницької, Н.А. Пашківської, Л.М. Симоненкової текстовий підхід у навчанні мови й мовлення знайшов вираження у розробці тренувальних вправ на сприймання і відтворення змісту текстів-зразків, а також продукування учнями власних усних і письмових зв’язних висловлювань. Навчити учнів будувати зв’язні висловлювання можна шляхом поєднання роботи над усним і писемним мовленням. Дозувати таку роботу треба порівну: половина уроків має бути присвячена розвитку усного мовлення, а половина – писемного. Однак методичні рекомендації до проведення уроків з розвитку усного й писемного мовлення не орієнтують на засвоєння специфічних ознак кожної з форм.

Поглиблення комунікативно-діяльнісного підходу в 90-х роках виявилося у розв’язанні цілого ряду методичних завдань, а саме: переорієнтація основної мети навчання мови в початковій ланці: засвоєння школярами знань про текст та сукупності мовленнєвих умінь для спілкування в усній і писемній формах, а також сукупності елементарних знань і вмінь з різних розділів мовної теорії; поглиблення функціонально-стилістичного підходу в системі роботи з розвитку мовлення; розробка методичних шляхів оволодіння усною й писемною формами спілкування як двома різними видами мовленнєвої діяльності; посилення уваги до формування в учнів навичок культури мовлення та культури спілкування.

На сучасному етапі розвитку методичної науки теоретико-практичні шляхи вдосконалення структури, змісту й методики навчання мови та мовлення у світлі теорії мовленнєвої діяльності поглибилися працями О.М. Бєляєва, М.С. Вашуленка, Л.О. Варзацької, Т.К. Донченко, С.О. Карамана, В.Я. Мельничайка, М.І. Пентилюк, О.Я. Савченко, О.Н. Хорошковської та ін. Зростання соціальної значущості української мови, попит на соціально активну особистість, здатну вільно спілкуватися в багатогранному суспільному житті, зумовили активні перебудовні процеси в навчанні мови, появу нових науково-методичних праць, практичних посібників для вчителів.

Розробляючи нові технології навчання рідної мови, вчені пропонують різні підходи до мовленнєвого розвитку школярів. Т.К. Донченко зазначає, що “поєднання функціонального й комунікативного підходів стимулювало б навчальну діяльність на уроках рідної мови, сприяло б формуванню вміння вільно здійснювати мовленнєве спілкування в усній і писемній формах, доцільно використовувати ресурси рідної мови в різних життєвих ситуаціях, застосовувати вироблені суспільством правила мовленнєвої поведінки”.

Активізувалася увага вчених до проблеми виховання національно-мовної особистості, яка повинна вільно володіти українською літературною мовою «як засобом інтелектуально-культурних досягнень і способом їх презентації в суспільстві». Виховання національно свідомої мовної особистості вчені розглядають як складний процес формування мовної, мовленнєвої і комунікативної компетентності індивіда. У науково-методичній літературі робляться спроби визначити ці поняття, їх зміст на кожному етапі розвитку особистості, запропонувати системи вправ, спрямовані на розвиток необхідних умінь і навичок.