Сторінка
4

Формування умінь використовувати лексичний повтор як засіб міжфразного зв’язку

У смисловій цілісності тексту відображаються ті зв'язки і залежності, які мають місце в самій дійсності (подія, явище природи, світ людини тощо). Цілісність, або тематична єдність тексту виражається в тому, що всі його елементи прямо чи опосередковано зв'язані з предметом мовлення, завданням і основною думкою висловлювання. Текст набуває цілісності тоді, коли відбір матеріалу підпорядкований розкриттю основної думки.

Завершеність. Ця категорія тексту була предметом лінгвістичних досліджень І.Р. Гальперіна, В.А. Звегинцева, В.П. Ніколаєвої, Л.А. Ноздріної, В.Н. Мещерякова.

Узагальнюючи отримані ученими дані, можна гранично коротко виразити суть цього поняття в наступних характеристиках:

1. Завершеність – це властивість цілого тексту, а не його частини.

2. Завершеним текст можна рахувати тоді, «коли, з погляду автора, його задум отримав вичерпний вираз».

3. Завершеність формально виражається в наявності зачину і кінцівки. «У своєму правильно оформленому вигляді текст має початок і кінець. Текст без початку і кінця може існувати лише як відхилення від типологічно встановленого зразка тексту».

У текстах художнього стилю наявність кінцівки – не обов'язковий елемент. Відсутність кінцівки може означати, що «автор не вважає потрібним повідомляти висновок, рішення, остаточну думку, вважаючи, що змістово-фактуальна інформація або ж підтекст підкажуть читачеві необхідне або можливе рішення, а сам автор як би тільки «наштовхує» його».

Якщо завершеність тексту співвідноситься з вичерпною вираженістю задуму, то слід уточнити, що під задумом розуміється тема, головна думка і запланована автором дія на читача.

Як же співвідносяться завершеність і заголовок (назва) тексту? На це питання можна відповісти, зіставивши трактування поняття «заголовок» в численних визначеннях, які зробили учені, що дослідили цей феномен (Л.С. Виготський, І.Р. Гальперін, В.С. Мужев).

Л.С. Виготський розглядає заголовок як домінанту, яка визначає собою всю побудову розповіді. Подібне, але більш конкретизоване розуміння заголовка виявляємо у І.Р. Гальперіна: «Назва – це стислий зміст тексту». Учений порівнює заголовок із стислою пружиною, яка, розгортаючись, складає весь зміст тексту.

Заголовок розглядається вченими як елемент тексту – формальний, композиційний, смисловий – і розуміється як «цілісна одиниця мови, що стоїть перед текстом, є назвою тексту, що вказує на зміст цього тексту, відокремлює даний відрізок мови від інших».

Заголовки по-різному співвідносяться з текстом: одні називають тему, інші тему і головну думку, треті є «як би тезою самого корпусу тексту», четверті є кодом, який можна розгадати лише після прочитання всього тексту (це найчастіше заголовки-метафори), тому в тексті вони виконують функції номінації і предикації.

У наукових текстах заголовок часто виражає основний зміст і концепцію, а іноді лише указує на предмет думки. У художніх же текстах назву часто лише опосередковано зв'язано з текстом. «Іноді сенс назви завуальований метафорично і метонімічно».

У зв'язку з цим учений пропонує класифікацію заголовків за формою тих, що містяться в них ССЦ:

а) назва-символ;

б) назва-теза;

в) назва-цитата;

г) назва-повідомлення;

д) назва-натяк;

е) назва-оповідання.

У лінгвістичній науці описані і інші підходи до класифікації заголовків [26, 59]:

1) семантичний підхід, при якому визначається взаємозв'язок заголовка і змісту тексту (заголовки-асоціації: метафори, антитези та ін.);

2) структурний підхід, при якому заголовок обумовлюється типом, структурою тексту;

3) стилістичний підхід – в основі заголовка лежить його відповідність стилю тексту (художньому, публіцистичному, науковому).

Розуміння ролі заголовка в тексті, знання їх різновидів дають можливість вчитися правильно визначати межі теми, прогнозувати зміст на основі заголовка, правильно озаглавлювати текст.

Зачин. Результати аналізу лінгвістичної і методичної літератури дозволяють зробити висновок про те, що сучасна лінгвістична теорія зачину має стародавні витоки і складається з відомостей про функції зачинів, прийоми розгортання тексту в зачинах, елементах змісту і типології зачинів.

В сукупності із зачином категорію завершеності реалізує кінцівка – завершальна частина тексту. Кінцівка залежно від теми, комунікативної установки автора може виконувати функції підсумовування (перерахування основних проблем тексту, етапів міркування в ході осмислення предмету мови), узагальнення, загальної оцінки, прогнозу, розуміння і ін.

Відсутність в художніх текстах формально вираженої кінцівки як «своєрідної точки тексту» у вигляді завершального епізоду або опису останньої фази розгортання фабули твору пояснюється, на думку І.Р. Гальперіна, тим, що поставлена проблема представляється авторові не назрілою для однозначного вирішення. Кінцеві абзаци можуть: 1) формально завершити якусь подію, не будучи в той же час розв'язкою розповіді; 2) виражати кульмінацію і розв'язку дії одночасно.

Формально виражену кінцівку співвідносять тільки із змістово-фактуальною інформацією, при цьому говорять: текст закінчений. Завершеність же співвідноситься із змістово-концептуальною інформацією і навіть без формально вираженої кінцівки текст вважається завершеним.

Зв'язність. Аналізуючи зв'язність як текстову категорію, І.Р. Гальперін виділяє два її вигляди: континуум (логічна послідовність частин тексту, яка створює враження нерозчленованого потоку руху в часі і в просторі) і когезія (внутрішній зв'язок тексту).

Роздумуючи над специфікою континууму тексту, автор виділяє декілька його характеристик:

1. Функція континууму – викликати відчуття безперервності руху реальності, відчуття правдоподібності.

2. Вираз тимчасового континууму відбувається як за допомогою одиниць часу, так і «не зумовленими одиницями» часу; просторовий континуум виражається шляхом опису місця. «Просторово-часовий континуум в художньому тексті – лише зображення дійсного перебігу часу і дійсного пересування в просторі».

3. Континуум не обов'язково забезпечується лінійною послідовністю. Автор може обривати, розширювати, звужувати час і простір, як оператора, вибираючи крупний, середній, дальній план зображення, при цьому у читача залишається відчуття безперервності руху.

Забезпечується континуум когезією, яка реалізується в різних видах і формах зв'язку.Категорія когезії активно досліджується вченими, і тому в наукових роботах можна зустріти різну кількість видів зв'язку, що виділяються: Л.М. Лосева виділяє контактний (між реченнями) і дистантний зв'язок (між ССЦ); Г.Я. Солганик їх називає ланцюговим і паралельним зв'язком, Н.А. Турмачева виділяє п'ять видів зв'язку: ланцюговий, паралельний, променевий, приєднувальний, ситуативний.

Логічний зв'язок реалізується на рівні тексту в послідовності того, що зображається. Виражається він за допомогою слів, що позначають тимчасові (незабаром, декілька днів опісля, тоді і ін.) і просторові відносини, а також у формах перерахування: по-перше, по-друге .