Сторінка
14

Формування умінь використовувати лексичний повтор як засіб міжфразного зв’язку

Побудова програм, де в основі навчального курсу лежить текст, дає можливість уже на початковому етапі навчання мови формувати в учнів пропедевтичні знання і вміння щодо тексту, а пізніше, у процесі вивчення лексико-граматичного, фонетико-граматичного та фонетико-орфографічного матеріалу, закріплювати ці знання і добиватися усвідомленого застосування їх у практичній мовленнєвій діяльності.

На сьогодні не тільки сучасні теоретичні дослідження, а й досить широка практика довели доцільність і можливість ознайомлення молодших школярів з поняттям текст та деякими його ознаками вже з 1 класу.

У сучасних програмах з української мови для 2-4 класів до розділу «Текст» внесено практичне ознайомлення учнів з такими найголовнішими ознаками тексту, як: тематична єдність, основна думка, заголовок, зв'язність та основні засоби міжфразового зв'язку, абзац, структурні складові і типи текстів. Вибір термінів для позначення найважливіших теоретичних понять щодо тексту в початковому навчанні відбувається з урахуванням їх звучання, а також можливостей розкрити молодшим школярам їх семантику.

У процесі роботи над різними розділами програми учні закріплюють практичні вміння розрізняти художні і науково-популярні тексти та самостійно їх створювати з орієнтацією на подані зразки. Поступово в учнів формуються вміння самостійно складати зв'язні (усні й письмові) тексти-розповіді, описи і міркування, деякі види ділових текстів (лист, допис до газети, оголошення, запрошення, вітання).

Молодші школярі, які навчаються за програмами чотирирічної початкової школи, мають оволодіти на доступному для них рівні за допомогою відповідного дидактичного (текстового) матеріалу такими практичними вміннями: відрізняти текст від окремих (навіть об'єднаних спільною темою) речень; визначати тему висловлювання; оцінювати наявний у тексті заголовок з погляду його співвідносності з темою тексту або головною думкою; вибирати з-поміж запропонованих заголовків ті, що найбільше відповідають даному тексту; знаходити в тексті ключові слова, речення, на яких тримається головна думка; виявляти окремі засоби міжфразових зв'язків і користуватися ними у власних висловлюваннях; визначати і самостійно створювати структурні одиниці тексту (зачин, основну частину, кінцівку); розрізняти основні типи текстів — розповіді, описи та міркування, виявляти найважливіші лексичні ознаки кожного з названих типів.

Крім сформованих знань і вмінь, пов'язаних з аналізом текстів-зразків, важливо докласти всіх зусиль, щоб виробити в учнів потребу і вміння дотримуватись текстологічних вимог при побудові власних висловлювань: забезпечувати тематичну єдність і зв'язність викладу думки; розкривати запропоновану тему; виражати в тексті його головну думку; добирати, якщо ставиться таке завдання, відповідний заголовок, який би відображав тему або головну думку висловлювання; правильно використовувати засоби міжфразового зв'язку; забезпечувати в тексті наявність усіх його структурних компонентів і, нарешті, додержувати найтиповіших особливостей, характерних для різних типів тексту,— розповідей, описів і міркувань, створюваних у заданому стилі — науково-популярному (науково-пізнавальному) чи художньому.

Внесення до сучасного шкільного курсу української мови елементів лінгвістики тексту дозволило значно підвищити рівень володіння молодшими школярами комунікативними вміннями. Разом з тим, вивчення типових недоліків учнівських висловлювань дозволяє зробити висновок, що розв’язання проблеми навчання школярів будувати систему структурно-семантичних зв’язків між компонентами тексту ще далеке від завершення. Нерозробленість проблеми в методичному аспекті виявляється у відсутності чітких рекомендацій щодо опрацювання лексико-граматичного матеріалу в органічному взаємозв’язку з розвитком мовлення учнів.

Проаналізувавши навчальну та методичну літературу, можна зробити висновок, що вони сприяють більш цілеспрямованому розвитку в учнів продуктивних вмінь і навичок побудови зв’язних висловлювань, тобто текстів. Разом з тим, у даних джерелах, можна виділити ряд недоліків, а саме: кількість вправ, спрямованих на формування у молодших школярів умінь використовувати засоби зв’язності тексту, в підручниках для початкової школи обмежена. Поза увагою залишається також питання взаємозв’язаного вивчення лексико-граматичного матеріалу і розвитку мовлення учнів, зокрема ознайомлення молодших школярів зі здатністю частин мови бути засобами зв’язності тексту. Сучасний рівень розвитку психології, психолінгвістики, теорії тексту, функціональної стилістики, інтонології створює грунт для подальшого вдосконалення лінгводидактичних основ навчання мови й мовлення.

Основними напрямами вдосконалення мовленнєвої діяльності молодших школярів вбачаємо такі:

розвиток елементарних уявлень про закономірності використання мовних засобів в усному й писемному мовленні;

ознайомлення із засобами вираження усного й писемного мовлення, видами усного (переважно діалогічного) й писемного (переважно монологічного);

розвиток уявлень про мотиви, завдання, сферу функціонування, адресованість обох форм, умови їх продукування й сприймання;

засвоєння провідних ознак стилістично диференційованих усних і письмових текстів (художнього, наукового й ділового);

оволодіння молодшими школярами інтонаційними засобами усного мовлення й способами передачі інтонації на письмі.

Психолого-лінгвістичні основи розвитку мовлення учнів початкових класів

Мовний розвиток дитини у молодшому шкільному віці щодалі більше привертає увагу сучасних дослідників у галузі педагогічної психології.

Психологічним підґрунтям навчання молодших школярів усного й писемного мовлення є дослідження процесів сприймання та розуміння, а також продукування текстів. Знання їх психологічної природи необхідні, оскільки мовленнєва діяльність школярів здійснюється в постійному чергуванні процесів створення текстів, їх сприймання та розуміння. При сприйманні чужих текстів дитина засвоює систему еталонних мовних засобів та правил їх використання, а в процесі створення власних привчається користуватися цими засобами в повсякденній мовленнєвій діяльності. Без розуміння сутності психологічних механізмів мовленнєвої діяльності неможливо методично правильно організувати навчально-виховний процес із розвитку усного і писемного мовлення молодших школярів.

У психології під смисловим сприйманням розуміють той початковий етап процесу встановлення й усвідомлення смислових зв’язків між одиницями мовлення, що вирізняються слухом чи зором. У багатьох дослідженнях ідеться про нерозривний зв'язок сприймання мовлення з його розумінням: сприймання відбувається на основі розуміння, а розуміння – на основі сприймання. На сучасному етапі розуміння мовлення розглядається у двох аспектах: як процес i як результат мовленнєвої діяльності (В.І. Бельтюков, Т.М. Дрідзе, М.І. Жинкін, І.О. Зимняя, О.С. Кубрякова, О.О. Леонтьєв, О.Р. Лурія та ін.). Розуміння – це процесуально-результативна діяльність, яка поєднує процеси, що відбуваються у свідомості суб'єкта, i є результатом осмислення.