Сторінка
1

Реалізація принципу наочності у процесі виробничого навчання

Принцип наочності один з найстаріших і найвідоміших результативних принципів навчання. Це зрозумілий принцип навчання, який використовується з найдавніших часів. В основі цього принципу лежить наукова закономірність про те, що ефективність засвоєння знань залежить від залучення до процесу пізнання різних органів чуття.

Коріння цього принципу знаходиться в народній педагогіці, підтвердженням чого є такі вислови: "Краще раз побачити, ніж сто разів почути", "Бурчання наскучить, приклад научить", "Приклад кращий за правило" та ін.

З накопиченням людством занань, появою книг, розвитком виробництва зміст навчання значно ускладнюється.

Відвіку філософи і педегоги думали про те, як полегшити пізнавальну працю школярів. У стародавньому Єгипті, Греції, Римі, на Русі застосовували наочні приладдя як засіб, що поліпшує навчання учнів. Проте не було педагогічної теорії, принципу їх використання.

Одним з перших в історії педагогіки почав оформлятися принцип наочності.

Емпірично застосовували наочність у навчанні ще Т.Мор і Т.Компанелла. Теоретично її обгрунтував Я.А.Коменський. Він розумів наочність широко, не лише як зорову, а як залучення до кращого і ясного сприймання речей і явищ, всіх органів чуття. Я.А.Коменський обґрунтував принцип наочності як основу успішності усякого навчання. Він дав чітке формулювання в своєму відомому «золотому правилі» дидактики: все, що можливо, надавати для сприйняття відчуттям: видиме для сприйняття зором; чутне – слухом; запахи – нюхом; підлягаюче смаку – смаком; доступне дотику – шляхом дотику. Якщо ж які-небудь предмети і явища можна відразу сприймати декількома відчуттями – надати декільком відчуттям.

І.Г. Песталоцці показав необхідність поєднувати застосування наочності із спеціальним уявним формуванням понять, перетворив цей принцип на основний засіб навчання «…метод створив фундамент наочності для абстрактних понять про час і простір, дав поняттям найбільш плідну основу наочності, яку людський розум спроможен був знайти для цієї мети.»

Фребель доповнив погляди Песталоцці, звернувши увагу на самий зміст споглядання, на різні якості речей, що їх сприймають наші відчуття (кольори, звук, твердість тощо).

Мета дослідження – вивчити становлення принципу наочності та його реалізацію у навчальному процесі ПТНЗ.

Завдання – розкрити сутність поняття «наочність», виявити основні структурні компоненти наочності, проаналізувати ефективність застосування засобів наочності у процесі виробничого навчання.

Об’єкт дослідження – навчальний процес виробничого навчання у ПТНЗ.

Предмет вивчення – реалізація принципу наочності у виробничому навчанні ПТНЗ.

Гіпотеза дослідження – підготовка майбутніх кваліфікованих робітників буде ефективнішою, якщо якомога частіше і правильніше застосовувати наочність на заняттях виробничого навчання.

Становлення та розвиток принципу наочності

На ранніх етапах розвитку людського суспільства навчання здійснювалося за рахунок наслідування дорослим, копіювання дітьми практичних дій дорослої людини. Ця найпростіша форма навчання зберігається і у наші дні завдяки її надійності, результативності.

На початку XIX століття Й.Гербартом було науково обґрунтовано і описано пояснювально-ілюстративне навчання, яке як шлях формування знань, безперечно, має переваги: подання і засвоєння знань здійснюється в системі, послідовно, в економічному режимі і темпі, для великої кількості учнів одночасно.

Значним кроком вперед в розробці наочності навчання є наукові і навчальні книги К.Д.Ушинського, він надав більш глибоке психологічне обґрунтування принципу наочності. Він писав, що дитина мислить конкретними подобами, тому опора на чуттєве пізнання є необхідною умовою навчання.

Л. В. Занков детально вивчив можливі варіанти поєднання слова і наочності.

Певний внесок у проблему наочності зробив Ж. Руссо. На його думку, перший розум дитини - це чуттєвий розум, відсутність власного спостереження й досвіду спричинюють дуже велику шкоду розумовому розвиткові дитини.

У досвіді В.Ф.Шаталова велику роль грають замальовки – так звані опорні сигнали, в яких в образно-символічній формі відображений головний сенс того або іншого факту або явища.

О.А. Смирнова зазначала: « . у більшості людей найбільшою чутливістю володіють органи зору, вони пропускають у мозок майже в 5 разів більше інформації, ніж органи слуху. Інформація, що надходить у мозок з органів зору по оптичному каналу, не вимагає значного перекодування, вона залишається в пам'яті легко, швидко й міцно» .

Є. Н. Мединський зазначав: «Книги, як рукописні, так і друковані, забезпечувалися нерідко малюнками, але то було, так би мовити, емпіричне застосування наочності без теоретичного її обгрунтування, яке вперше дав Коменський. Він розумів наочність широко і правильно, не тільки як зорову, а як залучення всіх органів чуття на краще, найбільш ясному, грунтовному і міцному засвоєнню речей і явищ. У сучасній дидактиці наочність розуміють ширше, ніж безпосередні зорові сприймання. Вона включає також сприймання через моторні, тактильні чуття.

Принцип наочності збагачувався на основі нового досвіду у своєму змісті завдяки тому, що встановлювався все більш тісний зв'язок наочного і абстрактного .

С.П.Баранов у своєму підручнику « Принципи навчання » говорить про те , що наочність в сучасній теорії та практиці навчання можна розуміти двояко. Або розуміти під наочністю процес чуттєвого відображення в навчанні, або говорити про вивчення навчального матеріалу на основі наочних посібників.

У першому випадку, вживаючи термін «наочність», можна представляти навчання як з наочними посібниками, так і без них. Можна говорити, наприклад, про так звану словесну наочність.

У другому випадку потрібно обов'язково розуміти в навчанні використання наочних посібників. Якщо на занятті не використовуються засоби наочності, то можна говорити про невикористані можливості формування чуттєвих образів на основі наочних посібників.

Діяльність майстра полягає в представленні, "поданні" інформації за допомогою словесних пояснень і наочності. Діяльність учнів - сприймання, розуміння, запам'ятовування і відтворення інформації, яку повідомляє викладач, тобто репродуктивне засвоєння знань, умінь і навичок.

Основні положення та функції принципу наочності

Принцип (від латин. слова principium — основа, першооснова) — керівна ідея, основне правило, основна вимога до діяльності, поведінці і ін. Принципом навчання називають одну з початкових вимог до процесу навчання, витікаючу із закономірностей його ефективної організації. Принципами навчання (принципами дидактики) називають певну систему початкових, основних дидактичних вимог до процесу навчання, виконання яких забезпечує його необхідну ефективність.

Сутність принципу наочності – це збагачення почуттєвого сприйняття, що є вихідним для розумової діяльності. При оволодінні знаннями ми виходимо від самого предмета, чіткого уявлення про нього, від явища чи дії, а потім переходимо до узагальнень, висновків, понять.