Сторінка
2

Реалізація принципу наочності у процесі виробничого навчання

Наочність є істотним чинником у підготовці робітників для обслуговування автоматизованих виробництв, необхідним при вивченні і засвоєнні основ науки і техніки, при формуванні світогляду молодого поповнення робітничого класу. Наочність характеризується як предметно-адекватним засвоєнням, так і доведенням до свідомості предмета пізнання, що учиться, простим вихованням, що потрібно у всіх фазах педагогічного керівництва навчальним процесом у ході пізнання. Потрібно відзначити, що наочне доведення до свідомості в навчанні не слід обмежувати конкретними значеннями сприйняттям знань, формуванням першого уявлення про предмет пізнання. Наочне доведення до свідомості є складовою частиною керівної педагогічної діяльності, наприклад, при переробці, закріпленні і систематизації придбаних знань. У зв'язку з цим наочність вважається дидактичним принципом для всього навчального процесу (теоретичного і виробничого).

Принцип наочності можна реалізувати в тому випадку, якщо навчання організоване так, що в ньому всі учні планомірно і систематично одержують наочне відображення, необхідне для досягнення цілей, намічених у навчальних програмах, і засвоєння відповідного змісту. Розглянута в такий спосіб наочність є і засобом, і якістю навчання.

При здійсненні цього принципу викладачі і майстри повинні дотримуватися наступних правил:

1. Надавати учням можливість для живого сприйняття речей і явищ через безпосередній показ справжніх предметів і процесів, а також передавати їм досвід власного сприйняття.

2. Стимулювати цілеспрямовану і свідому пізнавальну і трудову діяльність учнів на уроці, в експериментах, на екскурсіях, при застосуванні навчальних засобів і т.д.

3. У використанні наочних приладдя постійно гарантувати єдність конкретного й абстрактного, раціонального й емоційного.

4. Постійно додатково перевіряти наочність придбаного відображення при передачі, роз'ясненні чи обґрунтуванні учнями отриманих раніше знань.

5. Дозувати використання нових засобів ЕОМ у залежності від задач і змісту навчального предмета і логіки навчального процесу.

Наочність навчання обумовлюється рядом чинників:

Перший. Наочність навчання є для учнів джерелом і засобом безпосереднього пізнання навколишнього світу. Чуттєве пізнання як віддзеркалення навколишньої дійсності у відчуттях, сприйняттях, уявах, конкретному образному мисленні може займати в розвитку учня самостійне значення або бути засобом формування абстракцій.

У першому випадку накопичення різноманіття чуттєвих образів їх систематизація і узагальнення є метою навчання. Учень отримує нові знання, які сприяють його загальноосвітньому розвитку.

У іншому випадку чуттєві образи розглядаються як засіб, який сприяє засвоєнню законів, правил, тероії. Як тільки учні оволодівають поняттями, чуттєві образи забуваються, стають непотрібними.

Другий. Психологічні основи наочності полягають в тому, що в свідомості людини вирішальну роль грають відчуття, тобто якщо людина не бачила, не чула, не відчувала, у неї немає необхідних даних для думання. К.Д.Ушинський відзначав, що знання будуть тим повніші та міцніші, чим великою кількістю органів чуття вони сприймаються: "Чим більше оргаів нашого чуття бере участь у сприйнятті якого-небудь враження або групи вражень, тим міцніше лягають ці враження в нашу механічну, нервову пам'ять, вірніше зберігаються нею і легше потім згадуються".

Третій. Процес пізнання розвивається за формулою від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики. Це положення лежить в основі принципу наочності. Наочність навчання заснована на особливостях мислення дітей, яке розвивається від конкретного до абстрактного. Поняття і абстрактні положення засвоюються дітьми легше, якщо вони базуються на сприйнятті предметів, що вивчаються, і явищ.

Четвертий. Наочність підвищує інтерес до учіння робить його більш легким. К.Д.Ушинський підкреслював: "Навчайте дитину яким-небудь п'яти невідомим йому словам, і він буде довго і марно мучитися над ними; але пов'яжіть з картинками двадцять таких слів - і дитина засвоїть їх зльоту".

Під наочністю розуміється організація чуттєвого пізнання учня, яка виходить з принципу доступності: чим насиченішим є унаочнення уроку, тим доступнішим буде пояснення нової теми, учні йдуть до достовірних знань, звертаючись до самих предметів і явищ як джерела пізнання.

У доладному процесі переходу думання від конкретного до абстрактного чуттєві образи займають різне місце залежно від навчального завдання.

У принципі наочності важлива не технічна сторона справи, а ті враження, ті чуттєві образи, які формуються за допомогою цих засобів.

Залежно від характеру відображення дійсності наочність поділяють на такі види:

а) натуральна — рослини, тварини, знаряддя і продукти праці, мінерали, хімічні речовини та ін.;

б) зображувальна — навчальні картини, репродукції художніх полотен, макети, муляжі та ін.;

в) схематична — географічні, історичні карти, схеми, діаграми, графіки, малюнки тощо.

Використання наочності у процесі начання сприяє розумовому розвиткові учнів, допомагає виявити зв'язок між науковими знаннями і життєвою практикою, між теорією і практикою, полегшує процес засвоєння і сприяє розвитку інтересу до знань, допомагає сприймати об'єкт у розмаїтті його сторін і зв'язків, стимулює розвиток мотиваційної сфери учнів.

У принципі наочності важлива не технічна сторона справи, а ті враження, ті чуттєві образи, які формуються за допомогою цих засобів.

Серед функцій наочності, які враховуються при організації навчання, можна виділити наступні:

а) наочність як джерело інформації;

б) наочність як засіб ілюстрації;

в) наочність як опора пізнання;

г) наочність як засіб постановки навчальних проблем і розв’язання проблемних ситуацій.

Візуальна інформація забезпечує однозначне трактування інформації при викладенні будь-якого матеріалу, опису дії, яка стосується виконання лабораторних чи практичних робіт.

Наочні методи навчання

Методом навчання називають спосіб впорядкованої взаємозв'язаної діяльності викладача і навчаючихся, діяльності, направленоїй на вирішення завдань освіти, виховання і розвитку в процесі навчання.

Значну роль у системі методів виробничого навчання відіграють методи, що ґрунтуються на різних типах наочності. У сучасній дидактиці поняття наочності охоплює різні види сприймання (зоровий, слуховий, дотиковий). Жодне наочне приладдя не має абсолютних переваг перед іншими. Дуже важливо використовувати його досить гнучко, не перевантажуючи уроки значною їх кількістю, що заважає учням зосередитись, обдумати серйозні питання.

У профтехучилищах застосовуються різні види демонстрацій, які можна поділити на три основні групи:

1) демонстрація об'єктів і процесів, що вивчаються, у натуральному, природному вигляді (роздатковий матеріал, макети, моделі, показ прийомів роботи, проведення дослідів);

2) демонстрація зображень, у тому числі символічних, умовних (креслення, принципові монтажні, кінематичні, електро-, радіотехнічні схеми та ін.);