Сторінка
13

Формування ціннісного ставлення студентів до фізичної культури

Ряд питань стосувався оцінки ситуації навчання у вузі. Студентам було запропоновано оцінити, чи змінилося їх ставлення до фізичної культури, виходячи в її організації у педагогічному навчальному закладі. Покращення свого ставлення відмітили 28,9% учасників дослідження, тоді як у 68,9% воно залишилось таким же, і лише у 2,2% погіршилось.

Було також запропоновано визначити, чи потрібний предмет з фізичної культури у вищому навчальному закладі? Виявилося, що 68,9% студентів вважають предмет з фізичної культури необхідним у навчальному процесі вищого закладу освіти, але третина учасників (30,1%) заперечують його необхідність.

Пропонувалось також надати пропозиції щодо того, які форми роботи на заняттях з фізичної культури студенти вважають за найкращі для них особисто. Відповіді розподілились таким чином: індивідуальні вправи (53,4%), групові ігри в спортивному залі (71,1%), групові ігри на свіжому повітрі (66,2%), спортивні секції (32,1%), туристичні походи (88,8%), участь у спортивних змаганнях (12,8%), спостерігання за спортивними змаганнями (спортивне "уболівання") (75,6%). Таким чином, значна кількість відповідей припадає на пасивну спостерігальну участь.

До анкети входило також питання про те, яка поведінка найбільш притаманна студентам на заняттях з фізичної культури:

а) активно і з захопленням включаються у виконання вправ, що задаються вчителем;

б) виконують без особливого захоплення, але цілком спокійно, адже цього не можна уникнути;

в) більше подобається триматись осторонь і спостерігати, як виконують вправи інші;

г) виконують, але при цьому дуже побоюються щось зробити не так, щоб з них не сміялись інші;

г) відмовляються з усіх сил, а якщо примушують, то так хвилюється, що у них найчастіше нічого не виходить.

Відповіді на це питання є невтішними. Активно включаються в навчальні вправи лише 13,3% опитуваних, ще 17,8%, виконують їх як те, що неминуче. Намагаються триматись осторонь - 22,2%, побоюються посмішок, глузувань - 23,2%, діють невдало внаслідок хвилювання - 33,3%.

Таким чином, отримані в результаті анкетування дані свідчать про складні стосунки студентів з відповідним предметом, корені якого закладалися ще в шкільний час. Для значної кількості опитуваних заняття з фізичного виховання мають негативне емоційне навантаження. Показово, що напруження, що створюється на заняттях з фізичного виховання, не має прямого зв'язку з особистістю викладача, який за результатами опитування був травмуючим фактором лише у шостої частини студентів. Отже, можна припустити, що для певної частини студентів самий зміст завдань, які виконувалися, сприяв створенню травмуючих ситуацій, тоді як для інших більш травмуючою була оцінка з боку Інших учасників. Тобто переживання студентів щодо власної незграбності можна зрозуміти лише в контексті соціальних стосунків. Адже невдале виконання вправ відбувається на очах інших студентів, викликає посмішки або глузування.

б) Ставлення студентів до предмету і занять з фізичного виховання

Розглянемо тепер, як складаються відносини студентів з предметом

"Фізичне виховання", який викладається у вищому навчальному закладі.

Досвід показує, що студенти вищих педагогічних навчальних закладів досить формально ставляться до предмету і занять з фізичної культури. В цьому винен певною мірою традиційний досвід викладання відповідного предмету ще у школі, який найчастіше організується за принципом "нормовідповідності", тобто виконання певних нормативів фізичних вправ.

Нагадаємо, що у базовій навчальній програмі з фізичного виховання вищих закладів освіти закладено полімотиваційну основу навчання цього предмету, як було вже підкреслено раніше. Визначено, що показниками оволодіння необхідного рівня знань і вмінь з фізичної культури випускника вищого навчального закладу є: знання і дотримання основ здорового способу життя; знання основ організації і методики найбільш ефективних форм раціональної рухової діяльності й уміння застосовувати їх на практиці у своїй фізичній активності; знання основ методики оздоровлення і фізичного удосконалювання традиційними і нетрадиційними засобами І методами фізичної культури; знання основ професійно-прикладної підготовки й уміння застосовувати їх на практиці; знання основ фізичного виховання різних верств населення; стійка навичка до щоденних занять фізичними вправами у різноманітних раціональних формах; систематичне фізичне тренування з оздоровчою або спортивною спрямованістю; виконання відомчих нормативів професійно-прикладної психофізичної підготовленості; поінформованість про всі головні цінності фізичної культури і спорту.

Розглянемо тепер, як же реалізуються ці цілі і завдання безпосередньо у процесі навчання. Передбачено різноманітні форми роботи: лекції, лабораторні, практичні, семінарські заняття, виконання індивідуальних завдань, самостійна робота студентів за завданнями викладача, контрольні заходи. Надається чіткий розподіл завдань за етапами навчання за складовими теоретичної, методичної та фізичної підготовки, показники контролю.

Але, на наш погляд, упорядкуванню системи фізичного виховання студентів не вистачає наукових відомостей про суб'єктивний фактор, а саме виявлення ставлень студентів до цього навчального предмету та відповідних занять. Адже, як відомо, будь-які цілі та завдання, найкращі програми залишаться суто формальними, не нададуть необхідного впливу, якщо не є особистісно прийнятими, включеними в мотиваційну сферу тих, хто навчається.

З метою вивчення ставлень студентів педагогічного інституту до навчального предмету "Фізичне виховання" було проведено відповідне дослідження, яке складалося з декількох етапів. Перш за все, студентам, що брали участь у дослідженні, було запропоновано оцінити навчальні предмети за кількома критеріями. Оцінювання проводилось за 5-бальною шкалою, де бал 5 вказував на високий рівень прояву відповідної якості, а бал 1 - на її фактичну відсутність або прояв протилежної якості. Студентам повідомлялось, що використовувати треба весь діапазон оцінок.

Критерії оцінювання (за В.А. Семиченко та М.І. Сичовою):

1) професійна необхідність предмету;

2) якість викладання: чіткість, логічність, послідовність, доступність;

3) наявність у студента власного інтересу до змісту даного предмету;

4) науковість матеріалу, що викладається;

5) особистісна привабливість викладача;

6) оцінка, яку студент отримав за предмет;

7) оцінка, яку студент поставив би собі сам;

8) ступінь важкості предмета для студента;

9) ступінь активності студента в подоланні труднощів, що виникають при вивченні предмету;

10) оцінка студентом обсягу навчального матеріалу, що виноситься на самостійне опрацювання;

11) оцінка можливостей виконання завдань, що виносяться на самостійне виконання;

12) самооцінка ступеню власної підготовленості до занять з предмету.

Оцінювання проводилось студентами педагогічного університету (16 осіб). Пропонувалось оцінити за наведеними критеріями спочатку предмет, який викладався у школі (ретроспективна оцінка), та той, що зараз викладається у вищому навчальному закладі.