Сторінка
9

Формування ціннісного ставлення студентів до фізичної культури

формування системи знань з фізичної культури та здорового способу життя, необхідних у процесі життєдіяльності, навчання, роботі, сімейному фізичному вихованні;

зміцнення здоров'я, сприяння правильному формуванню і всебічному розвитку організму, профілактика захворювань, забезпечення високого рівня фізичного стану, працездатності протягом всього періоду навчання;

оволодіння системою практичних умінь І навичок занять головними видами і формами раціональної фізкультурної діяльності, забезпечення,зберігання і зміцнення здоров'я, розвиток й удосконалення психофізичних можливостей, якостей і властивостей особистості;

набуття фонду рухових умінь і навичок, забезпечення загальної і професійно-прикладної фізичної підготовленості, що визначають психофізичну готовність випускників вищого навчального закладу до життєдіяльності й обраної професії;

придбання досвіду творчого використання фізкультурно-оздоровчої і спортивної діяльності для досягнення особистих і професійних цілей, і т. інш."

Таким чином, аналіз запропонованої Інститутом змісту і методів навчання базової навчальної програми "Фізичне виховання" для вищих закладів освіти України III і IV рівнів акредитації показує, що в основу навчального процесу з відповідного предмету закладено багатофункціональні основи, які в основному розкриваються у змісті завдань. Що ж стосується результатів вивчення цього предмету, представлення відповідних показників у моделі випускника, то ціннісний компонент (ціннісне ставлення до фізичної культури і спорту як важливої складової загальної життєдіяльності людини, її професійної діяльності) тут представлений лише у формі "поінформованості про всі головні цінності фізичної культури і спорту".

Ми вважаємо, що такий підхід, коли головний механізм формування відносин людини з такою важливою складовою загальної культури, як фізична культура - ціннісне ставлення - вилучається із мети і залишається лише засобом, не є ефективним. Адже несформованість саме аксіологічної складової буде надалі не лише гальмувати фізичний розвиток фахівця, а й блокувати звернення до засобів фізичної культури з метою профілактики і корекції небажаних психічних станів і професійних деформацій.

Неявна представленість ціннісної складової у змісті програми призводить до того, що у навчальному процесі формуванню ціннісного ставлення студентів як в цілому до фізичної культури, так і до відповідного предмету приділяється явно недостатньо уваги.

Як відомо, на предмет "Фізичне виховання" сьогодні у вищих навчальних закладах приходиться значна кількість навчальних годин: заняття відбуваються двічі на тиждень на протязі чотирьох років. Жодна інша навчальна дисципліна не має таких можливостей. Разом з тим вклад, який вносить цей предмет у професійну підготовку, поки що не можна вважати вагомим.

Як стверджує Г.І. Круковський, "на практиці у роботі кафедр фізичного виховання основний акцент робиться, як правило, на вирішення завдань загальної фізичної і спортивної підготовки" . Таку спрямованість можна вважати традиційною для вищої освіти. Наслідком цього є формування у студентів відповідного ставлення до цього навчального предмету.

Наведемо результати дослідження, яке проводилося у 1987-1989 рр. і охоплювало 1167 студентів університетів. Нагадаємо, що у відповідні роки у державі ще існувала розгалужена система фізичного виховання, яка базувалась на різноманітних формах роботи (безкоштовні спортивні секції, гуртки, спортивні школи, комплекси оздоровчих програм І т. ін.).

За даними обстеження тільки близько половини студентів було визнано здоровими, приблизно кожен третій студент мав функціональні відхилення у стані здоров'я, а у кожного шостого-сьомого виявлені хронічні захворювання.

70% опитаних студентів відмічали втому наприкінці робочої доби, 37% скаржилися на загальну втому, 34,6% - на зниження уваги, у 15,6% спостерігався постійний головний біль, 24% повідомляли про появу помилок у роботі.

За даними дослідників, спорту і фізичній культурі у системі суб'єктивних ставлень студентів приділялося незначне місце, а саме: вказали, що займаються фізичною культурою і спортом з метою оздоровлення, лише 57,6% студентів, з лікувальними цілями - 18,2% студентів, лікувальною гімнастикою - 7,4%, прогулянками з лікувальними цілями - 3,7%, роблять масаж - 7,5%, самомасаж - 8,3% опитаних.

Навіть без спеціальних досліджень можна стверджувати, що порівняно до цих досліджень сьогоднішні показники будуть ще гірші. Але в цілому можна зробити висновок, що навіть за сприятливих об'єктивних умов студенти не завжди приймають фізичну культуру як значущу складову своєї життєдіяльності, перекриваючи дефіцит вільного часу значною мірою за рахунок відмови від фізичної активності.

Значною мірою цей факт обумовлюється тим, що явно недостатньо уваги приділяється професійно-прикладній фізичній підготовці, яка є важливим напрямом системи фізичного виховання у вищому навчальному закладі.

Г.І. Круковський розглядає і аргументує значення професійно-прикладної фізичної підготовки (ППФП) майбутніх фахівців, виділяє фактори, що визначають її зміст, окреслює цілі, завдання, пропонує методичні підстави її здійснення. За його думкою, професійно - прикладна фізична підготовка забезпечує фізичну і психологічну готовність до виконання конкретної професійної діяльності. Відомо, що професійно важливі якості людини у процесі трудової діяльності певною мірою вдосконалюються самі собою. Але ефективність цього процесу значною мірою можна підвищити, якщо необхідні якості розвивати цілеспрямовано, використовуючи для цього засоби і методи фізичної підготовки у період перебування у вищому навчальному закладі. Крім того, слід сформувати у студентів розуміння необхідності і навички виконання обумовлених особливостями їх професії фізичних вправ перед початком, у процесі і після трудового дня, що забезпечує плавне входження людини у робочий ритм і підтримку необхідної працездатності від час роботи, а після її закінчення зняття фізичної втоми і емоційної напруги.

Зміст і методика проведення ППФП повинні визначатись на основі результатів інженерно-технологічного аналізу професійної діяльності: робочих рухів (хроноциклографія), робочих операцій у часі (хронометрія), схеми розташування робочого місця, співвідношення фізичної і інтелектуальної праці і т.інш. На основі даних інженерно-психологічного і медико-біологічного аналізу конкретної професійної діяльності викладач фізичного виховання складає програму здійснення ППФП, підбирає комплекси фізичних вправ, що підвищують ефективність виробничого процесу шляхом спеціально спрямованих фізичних тренувань, котрі вдосконалюють найбільш цінні для даної професії якості.

Крім того, ППФП покликана вирішувати завдання:

розвивати, удосконалювати і зберігати фізичні якості і здібності,рухові уміння і навички, необхідні для успішного оволодіння професією і підвищення професійної кваліфікації, незважаючи на високі психічні навантаження (стреси), гіподинамію і гіпокінезію;