Сторінка
16
Нерідко профвідбір важко здійснювати із-за недостатності розвитку методики його застосування. Наприклад, при відборі абітурієнтів у ВНЗ вступні іспити ще не дають підстав судити про професійну придатність тих, що поступають, тому зараз при вступних іспитах введена співбесіда профорієнтації. Тут необхідні науково обгрунтовані храктеристики-рекомендації школи, діагностичні методи профвідбору .
Взаємозв'язок структурних компонентів профорієнтації
Взаємний зв'язок між профінформацією, профконсультацією і профдобором у системі профорієнтаційної роботи має певні особливості, що випливають із завдань і логіки побудови навчально-виховного процесу. Робота, що проводиться в межах професійної інформації, передує роботі з профконсультації та профдобору. У процесі профконсультації учень отримує відомості про себе, про важливі з точки зору професійного самовизначення особистості властивості його психологічної сфери. Але ж учневі потрібно правильно скористатися цими новими знаннями про себе, перепустити їх через свої ставлення і професійні інтереси. Формування адекватних ставлень і дійових, реалістичних професійних інтересів — це головне завдання профінформаційної роботи. Певна річ, вибір професії практично можна здійснити, використовуючи лише діагностичні матеріали професійної консультації.
Початковий профдобір, що завершує етап роботи з професійної консультації, є ефективним лише тоді, коли спирається на весь комплекс робіт із профконсультації та профінформації. Оскільки у професійному самовизначенні випускника школи важливим є врахування всіх істотних особливостей його індивідуальної психологічної структури і, зокрема, тих, що сформовані в процесі виховної роботи засобами професійної орієнтації, а також тих, що визначаються досить стійкими, генетично обумовленими властивостями його особистості. Усе це з'ясовується під час профконсультаційної роботи з учнем. Тільки за цих умов стає можливим підібрати для людини такий вид професійної діяльності, де особистість максимально реалізує свої здібності .
У такому випадку існує у школі система профорієнтаційної роботи з учнями і з батьками. За останні роки вийшло чимало книг, присвячених проблемам професійної орієнтації. Психологи, соціологи, лікарі, педагоги спільно розробляють рекомендації та тести, користуючись якими, молода людина може з більшою імовірністю прийняти правильне рішення у виборі професії. Щоб вибір професії був справді свідомим і вільним, необхідно враховувати принаймні три фактори:
-інформованість про світ професій
-знання своїх особистісних особливостей
-уміння співвідносити особисті якості з вимогами, які пред'являють професія і спеціальність. Однак, вибір професії пов'язаний і з категоріями можливості й потреби, інтересу до мети, такими факторами, як потяг і мотивація, передбачення результатів прийнятих рішень. Як виявити професійні інтереси, схильності, мотиви і як їх розвинути? Як оцінити здібності учнів і їхню відповідність вимогам обраної професії? Давайте спробуємо відповісти на ці та інші важливі запитання. Професійна орієнтація — це система науково-практичної діяльності загальноосвітньої школи, низки інших суспільних інститутів, метою яких є професійне самовизначення учнів, що відповідає індивідуальним особливостям кожної особистості й потребам суспільства в кадрах. Уся шкільна робота повинна сприяти професійному самовизначенню учнів, насамперед виявленню й розвитку схильностей і здібностей, формуванню мотивів вибору професії, професійних інтересів, моральних та інших якостей, важливих для майбутньої трудової діяльності. На наш погляд, однією з проблем, які повинна вирішувати школа, є рання етапна профорієнтаційна діагностика. Треба враховувати вікові зміни мотиваційної сфери. Шляхом спостереження за школярами, анкетування, аналізу творів на задані теми можна виявити наступні етапи становлення, суспільно цінних мотивів трудової діяльності учнів І—XI класів. Отже, перша перспектива — накопичення інформації, потрібної для обговорення, її можна черпнути з відповідних довідників, реклами у засобах масової інформації, презентацій освітніх послуг, днях відкритих дверей, отримати з «перших рук» — від студентів і, нарешті, опосередковано — через участь у конкурсах та олімпіадах, які проводять вищі навчальні заклади.
Другим важливим аспектом підготовки до вступу у ВНЗ є навчання у спеціалізованих середніх закладах, профільних класах шкіл та на підготовчих вузівських курсах. Такі програми можуть бути корисними з кількох причин: через вищий за загальний рівень підготовки, тісні зв'язки з конкретним навчальним закладом, розвиток контактів з іншими абітурієнтами та їхніми батьками, доступ до додаткових джерел інформації тощо.
Здається, прийняти рішення було б легше, починаючи його обговорення вже у десятому класі. Однак за умов нестабільного ринку праці ані батьки, ані діти, як правило, на це не наважуються. Очевидно, що вступні іспити можуть спричинити психологічні труднощі як для абітурієнта, так і для його сім'ї. Початок навчання у ВНЗ теж може становити певну небезпеку для психологічної стабільності молодої особи, як, до речі, і весь період отримання вищої освіти.
Початок навчання у вищому навчальному закладі пов'язаний зі зміною життєвого стереотипу, необхідністю адаптації, підвищеним фізичним та психологічним навантаженням. Інколи юнаки виявляються не зовсім готовими до таких змін і піддаються різноманітним негативним зовнішнім впливам.
Впроваджуючи систему психологічної підтримки студентів та їхніх близьких на всіх етапах навчання — від профільного класу до переддипломної практики, — ми розраховуємо як на безпосередні, так і на перспективні результати, оскільки психологічна стабільність та відповідальність особистості є важливими якостями кваліфікованого спеціаліста.
У профорієнтації традиційно виділяються такі напрями: профінформація, профагітація, профпросвіта, профдіагностика і профконсультація. Профорієнтація — дуже об'ємне поняття. Наприклад, можна сказати, що сучасне західне суспільство є профорієнтаційне, тому що від народження орієнтує дитину на «життєвий успіх» і «успішну кар'єру». Профорієнтація припускає широкий комплекс заходів для надання допомоги у виборі професії, куди входить і профконсультація як індивідуально орієнтована допомога в професійному самовизначенні. І профорієнтація, і профконсультація — це «орієнтування» школяра, тоді як професійне самовизначення більше співвідноситься із «самоорієнтуванням» учня, що виступає в ролі суб'єкта самовизначення (за Є.А.Клімовим).
Професійне й особистісне самовизначення мають дуже багато спільного, а у вищих проявах майже зливаються. При спробі розділити їх можна виділити дві принципові відмінності.
Професійне самовизначення — більш конкретне поняття, його простіше оформити офіційно (одержати диплом тощо); особистісне самовизначення — це більш складне поняття, оформити офіційно його неможливо.
Професійне самовизначення залежить від зовнішніх, найчастіше сприятливих умов; особистісне самовизначення залежить від самої людини. Поняття «кар'єра» розповсюджене на Заході (наприклад, у США профорієнтація часто взагалі називається психологією кар'єри). У Росії існує своя традиція вживання цього слова, що припускає успіх у певній діяльності, але з деяким негативним відтінком (типу «кар'єризм»). Сутність професійного самовизначення. Поняття «самовизначення» цілком співвідноситься з такими «модними» нині поняттями, як «самоактуалізація»,«самореалізація», «самотрансценденція» При цьому багато мислителів пов'язують ці поняття з трудовою діяльністю. Наприклад, А.Маслоу вважає, що самоактуалізація виявляє себе «через захопленість значимою роботою»; І.С.Кін говорить, що самореалізація виявляється через працю, роботу і спілкування; П.Г.Щедровицький зазначає, що «сутність самовизначення — у здатності людини творити саму себе, свою індивідуальну історію, в умінні постійно переосмислювати власну сутність»; Є.А.Климов виділяє два рівні професійного самовизначення: 1) гностичний (перебудова свідомості й самосвідомості); 2) практичний (реальні зміни соціального статусу людини). Самовизначення припускає не тільки «самореалізацію», а й розширення своїх споконвічних можливостей — «самотрансценденція» (за В.Франклом): « .повноцінність людського життя визначається через його трансцендентність, тобто здатність «виходити за рамки самого себе», а головне — в умінні людини знаходити нові змісти в конкретній справі і у всьому своєму житті .». Таким чином, саме зміст визначає сутність самовизначення, самоздійснення і самотрансценденції. За більш творчого підходу до життя сам зміст створюється людиною заново. У цьому випадку людина перетворюється на справжнього суб'єкта самовизначення, а не просто виступає як провідник якихось «вищих» змістів.