Сторінка
3

Професійна орієнтація як інструмент соціалізації шкільної молоді

Теорія, методи й методики професійної орієнтації в Україні, як і в інших країнах СНД, пройшли складний шлях свого становлення. У 60-х і першій половині 70-х років панувало визначення професійної орієнтації як системи державних заходів, спрямованих на формування в учнівської молоді психологічної готовності до вибору професій на основі потреб суспільства із урахуванням інтересів і нахилів особистості учня. Неважко помітити, що ключовими елементами визначення такого типу було державне управління процесом підготовки учня до вибору професії, спрямування на певне коло професій і на певні галузі виробництва, формування в учнів психологічної готовності вибору саме цих професій. Особистість учня в такому процесі відсовувалась на край системи. Урахування психологічної структури особистості учня здійснювалось «на основі потреб суспільства», тобто як другорядний елемент професійної орієнтації.

Концепція професійної орієнтації знайшла широке визнання у наукових колах, у навчальній роботі вищих закладів освіти педагогічного та психологічного профілю й у практиці профорієнтаційної роботи з учнівською молоддю. Вихідною позицією у розробці нової системи професійної орієнтації було бачення особистості насамперед не як об'єкта, а як суб'єкта саморозвитку. І саме цей процес саморозвитку покладено в основу формуючих функцій профорієнтації. Особистість у професійній орієнтації виступає як суб'єкт діяльності, суть якої полягає у підготовці до професійного самовизначення. Свідоме професійне самовизначення передбачає аналіз особистістю суб'єктивних та об'єктивних умов професійного самовизначення з наступним вільним, самостійним прийняттям рішення щодо конкретного вибору професії або напряму професійної освіти.

Професійна орієнтація визначається як науково-практична система підготовки особистості до свідомого професійного самовизначення. Цим визначенням особистість ставиться в центрі процесу професійної орієнтації, стає суб'єктом профорієнтаційної діяльності — використовує засоби професійної орієнтації для підготовки до свого власного й самостійного професійного самовизначення. Займаючи позицію суб'єкта професійного самовизначення, особистість відходить від позиції об'єкта впливу з боку суспільства, державних і громадських організацій щодо вирішення своєї професійної долі, перестає служити об'єктом програмування ззовні. В цій ситуації суспільство повинно сприяти пошуковій діяльності особистості, а не обмежувати цю діяльність вирішенням замовного завдання.

На процес вибору професії і на успішність професійної діяльності впливають і об'єктивні фактори, що знаходяться поза сферою особистості, деякі з них можна враховувати у практиці профконсультаційної роботи. Наприклад, нерівномірність розподілу потреби в кадрах за галузями народного господарства, за адміністративними районами, зменшенням потреби в кадрах певної професійної категорії через безробіття тощо. Є нарешті й такі об'єктивні фактори, що повністю виходять за межі компетенції професійної консультації, тобто їх неможливо врахувати у процесі профконсультаційної роботи. Так, наприклад, система профконсультації просто не в змозі відобразити й урахувати у своїй роботі, у формах і процедурах її проведення такий чинник, як недоліки в організації праці на окремих господарчих об'єктах. У цьому випадку незадоволеність особистості своєю трудовою діяльністю, зниження успішності діяльності не є наслідком помилкового вибору професії, а є результатом дії на особистість таких чинників, які не можна усунути або, принаймні, нейтралізувати методами професійної орієнтації.

Виявлення й оцінка індивідуальних професійно значущих психологічних особливостей у системі професійної консультації здійснюється за допомогою спеціальних стандартизованих методів профконсультаційної психодіагностики і психодіагностичної бесіди. Результати профконсультаційної психодіагностики мають бути співвіднесені з вимогами професійної діяльності до психологічної сфери особистості. Однак це можливо здійснити лише тоді, коли виявлено відповідні психологічні структури різних видів професійної діяльності. Отже, профконсультація у цьому аспекті свого здійснення залежить від результатів досліджень у галузі профорієнтаційної професіографії. Профконсультаційна робота з використанням спеціальних психодіагностичних методик виконується спеціалістами – психологами та психофізіологами. Проведення проф-консультаційної роботи в умовах середньої загальноосвітньої школи і саме силами педагогічного персоналу має свою специфіку. Насамперед це стосується засобів, за допомогою яких може здійснюватись ця робота. Учителі не мають можливості використовувати у своїй профконсультаційній роботі спеціальні психодіагностичні методики, що необхідні для виявлення й оцінки в учнів особливостей розвитку психічних функцій. Отже, в даному випадку профконсультаційну роботу, на відміну від тієї, що проводиться спеціалістами-психологами, можна здійснювати на основі використання таких методів,і якими володіють учитель, класний керівник і які включені до системи педагогічної роботи або випливають із неї. До таких методів слід віднести спостереження за діяльністю й розвитком учня, вивчення продуктів учнівської діяльності, організацію діяльності учнів (педагогічний експеримент), деякі види анкетування, складання й аналіз психолого-педагогічної характеристики учня, бесіда. Фактично такі методи традиційно використовуються в навчально-виховній роботі школи і при відповідному вмілому їх використанні з профконсультаційною метою дають належний ефект. Інша річ, коли у школі працює кваліфікований практичний (шкільний) психолог, компетентний у галузі профконсультаційної психодіагностики. У цьому разі методи шкільної профконсультації, що використовує вчитель або класний керівник, вихователь, ефективно доповнюються спеціальними психодіагностичними методиками. Це дає змогу підсилити надійність професійної консультації як у діагностичному, так і у прогностичному аспектах.

Спостереження за фізичним і психічним розвитком учня, за особливостями його шкільної та позашкільної діяльності здійснюються протягом багатьох років в умовах постійної активної взаємодії учня з учителем і з іншими учнями. За належного використання цього методу можна скласти характеристику учня, що відображає не лише досягнуті рівні його розвитку та певні психічні новоутворення в особистості, а й перспективні можливості, тенденції подальшого розвитку. Тобто на цій основі виникає можливість складання прогностичної характеристики учня. Перевага цього методу полягає в тому, що учень розглядається у динаміці свого розвитку. Це дає змогу отримати інформацію про темпи розвитку, його напрями та їх обумовленість зовнішніми і внутрішніми чинниками. Зрозуміло, що це має неабияке значення для вироблення певних профконсультаційних рекомендацій. Більше того, складання прогностичної характеристики учня на підставі такого спостереження і є важливим елементом самої профконсультації, її корисним робочим етапом.

Цікавим є питання щодо можливості використання відомостей про навчальну успішність учня з різних предметів. Лише за наявності високого рівня успішності в опануванні учнем знань і формування умінь та навичок можна судити про ступінь розвитку психологічних і психофізіологічних механізмів, що обумовлюють таке засвоєння і формування. І справді, якщо учень за мінімальних витрат часу опановує нові й оригінальні способи розв'язання математичних задач або віртуозно виконує практичне завдання на уроці праці, то вже з цього можна зробити висновок про його здібності. Але якщо учень з якогось навчального предмета не виявляє високої успішності, то на цій підставі без залучення додаткових даних не йдеться вже про елементи психологічної структури професії і особистість працівника (зрозуміло, що для проведення такої роботи потрібна відповідна підготовка спеціаліста, який зустрічається з учнями, і відповідна підготовка учнів). Аналогічні вимоги психологічного та методичного характеру ставляться і до інших форм профінформаційної роботи.