Сторінка
3

Педагогічні умови формування психосоціальної компоненти здоров’я в учнів 5-х класів

Ми притримуємось статуту Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) де записано, що здоров’я – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб чи фізичних вад.

Визначаючи здоров’я через діалектичну єдність біологічного і соціального, Г. Царегородцев і А. Шиманов під «соціальним», розуміють систему матеріальних і духовних факторів суспільного походження, що впливають на життєдіяльність людини та її здоров’я .

Здоров’я, як соціальну категорію у широкому розумінні характеризує і відомий російський професор, соціальний гігієніст, соціолог Ю. Лисицин: «Людина живе у суспільстві, її здоров’я залежить не тільки від її вроджених, успадкованих і закріплених рис, а, передусім, від суспільних відносин і соціальних умов, які врешті-решт визначаються характером суспільства».

Спираючись на аналіз наукових джерел стверджуємо, що проблема формування психічного та соціального здоров’я в учнів 5 класу є недостатньо розробленою в педагогічній теорії та практиці, науково-методична література не висвітлює на належному рівні питання організації процесу збереження, зміцнення та відновлення психосоціальної компоненти здоров’я.

Психосоціальна компонента є складовою здоров’я людини, яка визначається рівнем сформованості та станом психосоціальних структур особистості. Поняття «психосоціальна компонента здоров’я» за своїм змістом вказує, з одного боку, на рівень психічного здоров’я індивіда, з іншого – на якість його соціальних відносин; тому зміст поняття не може бути розглянутий окремо на психічному чи соціальному рівні. В онтологічному аспекті психосоціальна компонента здоров’я являє собою феномен, що формується за механізмом розвитку відповідних здібностей на базі відповідних біологічних задатків особистості та під впливом соціально-педагогічних факторів.

На основі валеологічних і педагогічних досліджень з обраної проблеми було виділено поняття «психосоціальна компонента здоров’я учнів». Це стан психічного та соціального благополуччя, що характеризується адекватним рівнем зрілості особистісних емоційно-вольових та пізнавальних сфер, здатністю до самоуправління поведінкою, відсутністю хворобливих психічних проявів, що забезпечує гармонійну взаємодію з соціальним середовищем, яке засноване на взаєморозумінні, взаємоповазі та безконфліктності На основі робочого поняття були виділені такі складові психосоціальної компоненти здоров’я:

соціальна складова:

міжособистісні зв’язки з однолітками, батьками і педагогічним колективом;

залучення до громадської діяльності;

рівень сформованості та стан соціальних структур особистості;

ставлення особистості до себе та до навколишнього світу;

характер суб’єктивних переживань;

правила поведінки під час конфліктної ситуації.

психічна складова:

почуття та емоції;

особливості мислення, характеру, здібностей школяра;

самоповага та усвідомлення себе як особистості;

емоційно-ціннісне ставлення до свого здоров’я.

Специфіка психосоціальної компоненти здоров’я школярів визначається тим, що вона розглядається через призму вікової норми дозрівання відповідних психофізіологічних та функціональних структур дитини, формування актуальних у цьому віці психологічних новоутворень.

Аналіз соціально-педагогічних передумов формування психосоціальної компоненти здоров’я учнів п’ятих класів у сучасний період дозволяє визначити низку негативних чинників деформації здоров’я. Причини погіршення здоров’я дітей в процесі шкільного навчання мають не тільки об’єктивний характер, пов’язаний із харчуванням, фінансуванням, матеріально-технічним забезпеченням, але й суб’єктивний, пов’язаний з поведінкою вчителів, організацією процесу навчання, сумарним навчально-виховним навантаженням тощо. Серед найбільш несприятливих середовищних чинників деформації психосоціальної компоненти здоров’я визначено такі: неповні сім’ї; батьки в розлученні (фактично або емоційно); асоціальна поведінка батьків; низький рівень їхньої освіти; економічні проблеми родини.

Проаналізувавши літературні джерела, нами були виділені причини погіршення стану психосоціальної компоненти здоров’я у дітей основної школи:

некоректні способи конструювання учбового процесу і передачі інформації;

перевищене навчально-виховне навантаження;

обмеження рухової активності учнів;

недостатня методична і психологічна підготовка учителя;

невідповідність матеріально-технічного стану школи санітарно-гігієнічним нормам;

домінування «короткозорих» книжкових засобів навчання;

соціально-економічний стан сім’ї;

вплив масової інформації;

зростання кількості стресових ситуацій;

захоплення молоді шкідливими звичками;

нераціональне, шкідливе харчування.

Характерологічний аналіз педагогічних умов формування психосоціальної компоненти здоров’я

З сучасним темпом розвитку освіти пріоритетними напрямками є модернізація і трансформування навчального процесу так, щоб забезпечити його дослідницький, пошуковий характер, застосовуючи при цьому різноманітні методики формування психосоціальної компоненти здоров’я. Але зараз ми бачимо, що в навчальному процесі педагогічні умови формування психосоціальної компоненти здоров’я є нереалізованими. Тому слід розробити такі педагогічні умови, які б в свою чергу забезпечували формування психосоціальної компоненти здоров’я.

З давніх-давен вчені говорили про психіку, про педагогічні умови формування психіки у молодшому шкільному віці, давали методичні настанови, щодо покращання умов навчання в тогочасній школі.

В XI столітті арабський лікар Абу Ібн Бутлан в своїх Tacuinus Sanitas (таблицях здоров’я) подав настанови щодо збереження здоров’я:

«Lumen et aer» (світло і повітря);

«Cibus et patus» (харчування і пиття);

«Motus et guies» (рух і спокій);

«Somnium et vigilia» (сон та активність);

«Exareta et secreta» (обмін речовин);

«Affectus animi» (емоції).

Як бачимо, лікар вже тоді звертав увагу на психічну компоненту здоров’я – емоції, але він не приділяв увагу соціальній компоненті здоров’я.

Зміни в соціально-культурному, економічному, політичному житті України сприяли трансформації цілей і завдань освіти. Основним завданням сучасної школи стає виховання компетентної особистості, яка не тільки володіє знаннями, але й уміє застосовувати їх у житті, діяти адекватно у відповідних ситуаціях, адаптуватися до складних соціальних умов, долати життєві труднощі, підтримувати своє здоров’я на належному рівні, чинити опір негативним впливам.

Удосконалення навчально-виховного процесу в школі вимагає розв’язання таких важливих проблем, як забезпечення ефективності і якості навчання, підвищення пізнавальної активності і самостійності школярів.

Найпершою умовою успішного виконання цих завдань є дальше поліпшення методики викладання, оптимальне застосування методів і прийомів навчання, які сприяють озброєнню учнів міцними й усвідомленими знаннями, інтенсивному розвитку їх мислення, оволодінню засобами пізнання.