Сторінка
1

Використання додаткового матеріалу на уроках природознавства

У зв'язку з падінням престижу знань, що продовжується, в масовій школі, різким розшаруванням учнівського середовища по відношенню до навчання, зростанням корисливих мотивів і прагматичних настроїв сім'ї ускладнилася учбово-пізнавальна ситуація в школі. Для багатьох батьків (навіть хороших учнів) має значення зовсім не всесторонній розвиток особистості їх дітей, а сума знань і навиків, що забезпечує вступ до інституту з подальшим заняттям престижного місця. Чимала кількість сімей, захоплених здобиччю матеріальних благ, дивляться на шкільну освіту взагалі як на необхідну формальність. У цих умовах все важче зробити навчання суб'єктивно значущим видом діяльності для кожного школяра. Це в свою чергу зменшує розвиваючу і виховуючу роль учення. Багато традиційних форм роботи, особливо силових прийоми дії, додаткові заняття по закріпленню знань учня за шкільною програмою, багатократні переписування контрольних робіт, навіть наочність і факультативи застаріли і не дають глибокого ефекту. Потрібні нові підходи до особистості дитини, нові технології навчання, нові стимули учбово-пізнавальної діяльності.

Сьогодні кожному вчителю ясно, що всіх однаково учити не можна, що наші улюблені фронтальні методи роботи на уроці, що створюють ілюзію високої активності класу, повинні все частіше поступатися місцем групової, парній та індивідуальній роботі. Треба привчати себе до думки, що учень не повинен знати все (так в більшості випадків і не може цього досягти). Необхідно визнати за ним право вибору учбового матеріалу, право щось любити, а щось ні, ми повинні йому допомогти зробити вибір головного, істотного. Учень має право сам вирішувати, які знання і в якому об'ємі йому необхідні для реалізації його життєвих планів.

Сьогоднішній школяр не має права опускатися нижче за обов'язковий мінімум, який оцінюється оцінкою «три», все ж таки інше - його суверенне право, і примушувати його вчитися краще ми не можемо. Ми можемо переконувати, агітувати, захоплювати, розвивати інтерес, але не примушувати. Тільки розкріпачивши учня від страху і зобов’язання, ми можемо викликати в ньому свідоме, зацікавлене відношення до навчання. Тільки знання, що стали його особистою потребою, можуть стати етичною цінністю.

Особа розвивається в процесі власної діяльності. У учбовому процесі головною є пізнавальна діяльність - це діяльність людини, направлена на оволодіння знаннями. Найактивніший суб'єкт в процесі пізнавальної діяльності повинен бути учень.

Мета навчання змінилася і, як відомо, вона полягає не тільки в накопиченні суми знань, умінь і навичок, а в підготовці школяра як суб'єкта своєї освітньої діяльності. Але завдання уроку природознавства залишаються незмінними багато десятиліть: це все те ж виховання і розвиток особи, основним засобом рішення яких продовжує залишатися пізнавальна активність.

Мабуть, тут і починається сучасна педагогічна драма, зовнішня сторона якої виявляється в атрибутах класичної комедії - переплутуванні ролей і переодяганнях персонажів. Але в цій комедійній драмі значно більше гіркого, чим смішного. І гіркота української освіти визначається її глибокими внутрішніми проблемами.

Логічно мислячі (розсудливі) люди добре розуміють, що тільки ланцюг може визначати (але не виправдовувати) завдання і засоби. Порушення цього порядку приводить до абсурду. У нашій педагогіці саме це і відбувається: новий ланцюг навчання розуміється виходячи із звичного сенсу добре знайомих завдань виховання і розвитку, вирішувати які дуже зручно все тими ж засобами формування пізнавального інтересу. У їх основі - активність, але не учнів, а вчителя, розширення їх інформаційних полів. Одне з найважливіших завдань школи розвиток інтелектуальної сфери учнів. При цьому треба зайняти розум чимось цікавим і направити енергію на творення, а не на руйнування.

Інтелектуальні уміння включають: розвиток мислення (логічного, критичного, креативного); розвиток пам'яті; розвиток уяви; розвиток уявлення; розвиток уваги.

Навчання з захопленням оформилися в серйозну педагогічну практику в досвіді вчителів-новаторів. Звернувшись до захоплюючої сторони знань, вони подолали шаблон, що склався, в проведенні звичайних уроків, що викликають у школярів байдужість до навчання, відверту нудьгу. Разом з тим, безумовно, цікаві розробки педагогіки співпраці не мали на увазі яка-небудь зміна цілей і змісту звичайної освіти. Відповідно до загальних вимог нової епохи вони були направлені на подальше вдосконалення процесів накопичення інформації, формування і правильного відтворення глибоких знань і т.д. із залученням в ці процеси окремих елементів зовнішнього формування самостійності, творчості, ініціативи учнів.

Проте, педагогіка співпраці, що йде від вчителів, визначила серйозні зміни в організації уроку. У ньому з'явилися елементи інтригуючої проблемної, парадоксальності, новизни відомих фактів: прагнення до додаткових занять, що розширюють рамки уроку, що збільшує кругозір, що підвищує інтелект, що розвиває самооцінку, пізнавальну активність і багато іншого, що упевнено витісняли нудьгу і формалізм з освіти.

Сьогодні є всі підстави стверджувати, що така організація уроку, де за основу береться пізнавальний інтерес - це тільки перше наближення до формування пізнавальної активності учнів. Очевидним стає і те, що ігнорувати цей етап не можна, як не можна і обмежуватися тільки їм.

Від цього все ще залежить, куди поверне наше швидкоплинне суспільство. Саме тут, на уроці, йде підготовка свідомості: або до звичайного існування на рівні виживання, або до незвичайної активної діяльності по перетворенню себе і просуванню до благополуччя - як своєму, так і всього суспільства.

Все це звичайні уроки нашого повсякденного життя. Адже урок - це не тільки "основна форма організації учбового процесу". Це ще і те, які уроки ми витягуємо з організації нашого життя. Навчання цьому процесу починається в школі.

Розвиток навчально-пізнавальних дій в учнів на уроках природознавства

Важливим моментом в організації учбової роботи є систематичне і цілеспрямоване формування, розвиток і вдосконалення у школярів способів учбово-пізнавальних дій і відповідних їм способів розумової діяльності. Застосування цих прийомів на практиці має велике розвиваюче значення: вивчає послідовності, обгрунтованості думок і висновків, аргументірованності. Вони допомагають формувати культуру розумової праці, без якої засвоєння знань неможливе. Важливе місце в системі цих прийомів відводиться методам роботи з підручником, довідковим матеріалом, довідковою літературою,. Уроки природознавства досить часто надають таким, що вчиться можливість попрацювати з додатковою літературою, починаючи вже з 2-3 класу, на уроках природознавства, формуючи у них уміння і навики роботи з енциклопедичними матеріалами, із спеціальною літературою по окремих темах.

Уміння і навики роботи з додатковою літературою можуть бути сформовані не тільки на традиційних уроках природознавства, але і в час, не зовсім звичайних уроків, прес-конференцій, ігор, позакласних заходів і т.д.