Сторінка
1
Сучасне українське суспільство характеризується складними соціально-політичними і економічними процесами, які неоднозначно позначаються на житті людей. Одночасно з розшаруванням суспільства зростає кількість людей, які потребують додаткової уваги з боку держави. Прикро, що до такої категорії потрапляють і діти, особливо ті, які виховуються у проблемних, кризових сім’ях. Недостатня підтримка з боку сім’ї, природна потреба у співчутті, співпереживанні, духовному захисті штовхає їх на крайні форми поведінки. Однією з них є втеча з дому, життя на вулиці з усіма наслідками цього соціального явища.
За підрахунками науковців в Україні на 2009 рік налічувалося 230 тис. дітей, які ідуть жити на вулицю, і вулиця стає для них домівкою. З них більше 20% - жертви сексуального насильства, 60% - наркомани і 10-20% - ВІЛ-інфіковані. За статистичними даними більше з дому тікають дівчата - 56,7%, і 43,3% - хлопці.
Як зазначалося в доповіді ЮНІСЕФ Незалежній комісії з гуманітарних питань ООН у 1999 році, дитина потрапляє на вулицю найчастіше через те, що сім`я переживає кризу і якщо ще не розпалася, то принаймі вже перебуває на межі розпаду.
Дітьми вулиці здебільшого стають ті хлопчики та дівчатка, котрі живуть у незаможних чи неблагополучних сім’ях. Окрім того, як стверджують працівники притулку, прокуратури, міліції, доволі часто на вулиці опиняються діти, які народилися і яких виховували в цілком нормальних на перший погляд родинах. Одні втекли з дому, бо їм набридло слухати постійні сварки батьків, інші рідко бачили батька та матір через їх надмірну зайнятість, ще хтось утікає з дому, бо батьки неспроможні задовольнити їхні забаганки: купити модний одяг чи дорогі телефони. Серед людей побутує також думка, що на вулиці опиняються діти, чиї батьки поїхали на заробітки,
Проблема “дітей вулиці” в Україні надзвичайно актуальна і складна, щодня тисячі позбавлених домашнього тепла підлітків на наших очах вживають алкоголь, вживають наркотики, жебракують та вчиняють злочини.
Дослідження показують, що дитину, яка хоч день прожила на вулиці та пізнала принади “легкого життя”, потім дуже важко втримати вдома. Ті, кого привели безпосередньо з вулиці до притулку, потраплять на вулицю по декілька разів, адже їх манить “свобода”.
Як показують дослідження, дітям, котрі перебувають понад шість місяців на вулиці, притаманний синдром дромоманії. Дромоманія - схильність до бродяжництва, яку розглядаємо не як розлад психіки, а як соціальне явище, тому основна мета у подоланні безпритульності та бездоглядності - це своєчасне виявлення та вилучення дитини з вулиці.
До подолання дитячої безпритульності потрібно долучатися всім, а особливо соціальним працівникам, вчителям, батькам.
Питаннями соціально-педагогічної допомоги “дітям вулиці” займалися та займаються відомі вчені: Бородуліна С., Бочарова В., Гапон Ю., Дахно Р., Звєрєва І., Хлєбік С., Клейберг Ю., Максимова Н., Шакурова М. До проблем “дітей вулиці” зверталися також: Моруга Л., Зінченко А., Зайчевська Т., Зайцева З. Гуляр О., Максимова Н., Новік С., Петрович В., Самолова О., Капська А. та багато інших.
Однак, проблема оптимізації змісту, форм і методів роботи соціальних педагогів з «дітьми вулиці» залишається на даний час однією з найактуальніших і недостатньо дослідженою, що й зумовило вибір теми дипломної роботи: «Особливості роботи соціального педагога з «дітьми вулиці».
Об’єкт дослідження – соціальна робота з «дітьми вулиці».
Предмет дослідження – зміст, форми і методи роботи соціального педагога з дітьми вулиці.
Метою дипломної роботиє визначення на основі аналізу наукових джерел і експериментального дослідження особливостей роботи соціального педагога (її змісту, форм і методів) з «дітьми вулиці».
Завдання дипломної роботи:
1. Проаналізувати психологічну та соціально-педагогічну літературу з проблеми соціальної роботи з «дітьми вулиці», розкрити сутність та причини виникнення явища «дітей вулиці» та визначити особливості роботи соціального педагога з цією категорією населення.
2. Провести експериментальне дослідження проблеми та проаналізувати його результати.
3. Розробити рекомендації щодо удосконалення форм і методів роботи соціального педагога з «дітьми вулиці».
Методи дослідження: Для вирішення поставлених завдань використано ряд теоретичних методів: аналіз наукової і методичної літератури з питань соціально-педагогічної діяльності з “дітьми вулиці”, узагальнення, порівняння та емпіричних методів: узагальнення досвіду соціально-педагогічної роботи з даною категорією, інтерв’ювання, анкетування, контент-аналіз.
Практичне значення дипломного дослідження полягає в тому, що матеріали проведеного нами дослідження можуть бути використані в роботі соціальних педагогів, волонтерів, студентів педагогічних спеціальностей при підготовці до практичних занять, вчителями у виховній роботі, батьками в профілактичній роботі з дітьми.
Сутнісно-причинний аналіз явища «діти вулиці»
Аналіз різних наукових джерел дає нам підстави стверджувати, що діти вулиці – це неповнолітні втікачі з власних домівок, для яких вулиця стала постійним місцем перебування.
Серед дітей вулиці виділяються чотири основні категорії:
1. Ті, хто не має батьків узагалі;
2. ті, чиї батьки живі, однак діти цілком утратили з ними зв'язок;
3. ті, хто чергує життя на вулиці з життям у родині;
4. ті, що ночують удома, але весь день проводять на вулиці без догляду “позитивних” старших.
До дітей вулиці в Україні також відносяться такі категорії: безпритульні діти – діти, які не мають постійного місця перебування через те, що втратили близьких, або коли їх вигнали з дому; бездоглядні діти – це діти, які мають де жити, але через бездоглядність близьких вони змушені тікати з дому; діти-утікачі з виховних установ – діти, що зазнали психологічного та інших насильств у закладах інтернатного типу; діти-втікачі із зовні благополучних сімей - це ті підлітки і діти, що мають високий рівень конфліктності і віддаленості у психологічному розвитку, діти, що за своїми психологічними ознаками схильні перебувати на вулиці (позбавлені батьківського піклування).
В Україні сьогодні ще не існує точного визначення цієї категорії, тому діти вулиці розглядаються як неструктурований об’єкт і до нього належать діти, які залишилися без батьківської опіки і визначеного місця проживання.
Починаючи з 1997 року в Україні проводиться ряд досліджень з характеристики “дітей вулиці”, з’ясування їхнього стилю життя і потреб. Аналіз цих досліджень дає змогу стверджувати:
1) більшість дітей вулиці - це діти підліткового віку, з них хлопчиків більше на вулиці, ніж дівчаток на даний час, а в 1997 році було навпаки;
2) ці діти часто проживають без батьків або тільки з матір’ю чи батьком;
3) серед батьків таких дітей часто зустрічаються освічені особи, які мають постійну роботу;
4) значна частина дітей має проблеми з батьками;
5) “діти вулиці” - це також ті , які мають низьке матеріальне становище;