Сторінка
7
Велика увага роботі з «дітьми вулиці» приділяється на Волині в цілому і в м. Луцьку, зокрема. Так, у Волинському обласному Центрі соціальних служб для молоді працює спеціальна служба для роботи з безпритульними дітьми. Діють обласні соціально-психологічні центри для роботи з бездоглядними дітьми в містах Луцьку та Ковелі ( так звані Кризові центри). Діє притулок для дітей вулиці Служби у справах дітей і молоді обласної держадміністрації та ін.
Робота соціального педагога з «дітьми вулиці»
Аналізуючи соціально-педагогічну роботу з «дітьми вулиці», необхідно мати на увазі роботу з широким колом дітей, які вже на вулиці або можуть там опинитися. Під час роботи з кризовою дитиною необхідно враховувати особисту думку дитини, оскільки вона має свободу вибору. Крім того, дитина повинна мати можливість обирати місце проживання. Якщо вона не хоче повертатися в сім’ю, але згодна залишитися в притулку, її не можна змушувати повертатися додому, навіть, якщо на цьому наполягають батьки. Якщо дитина не хоче жити в одному інтернаті, але погоджується на інший, то це потрібно врахувати.
Завдання соціального педагога по роботі з «дітьми вулиці» є досить складними та багатоаспектними.
Розглянемо детальніше аспекти діяльності соціального педагога на різних її стадіях.
Перша стадія - відсутність проблеми: дитина у стадії байдужості можливості виходу на вулицю. Завдання соціального педагога є створення педагогічних і соціальних умов, щоб ігнорувати припущення думки виходу на вулицю.
Друга стадія - профілактична соціальна робота. На цій стадії потрібна профілактична робота з дітьми та підлітками для вирішення конфліктів із батьками та вчителями; залучення дітей до клубів за інтересами, до молодіжних організацій, до спортивних секцій.
Третя стадія - допомога у поверненні дитини додому. Соціальний педагог повинен вживати дії, спрямовані на пробудження у дитини бажання залишити вулицю.
Четверта стадія - подолання невизначеності. Метою роботи на цій стадії є подолання байдужості дитини до свого життя.
П’ята стадія - закріплення за соціальним інститутом.Активізується спілкування дитини з соціальним педагогом-працівником. Діти звертаються за допомогою. Метою роботи є допомога дитині в поверненні до нормального життя.
Шоста стадія - соціальний супровід – цей період вимагає особливої уваги соціального педагога-працівника, який супроводжує дитину або його сім’ю, до якої дитина повернулася.
Отже, роботу соціального педагога з дітьми вулиці можна змоделювати таким чином.
2- профілактична соціальна робота (2-3 стадії)
3-допомога у поверненні з вулиці ( 4-5 стадії )
1- відсутність проблем
 |
6- соціальний, 4 – подолання супровід (5А) невизначеності
5- закріплення за соціальним інститутом ( 2А- 4А)
На основі аналізу різних соціально-педагогічних джерел і досвіду практичної діяльності соціального педагога з різними категоріями населення ми стверджуємо, що соціальний педагог для бездомних дітей є «швидкою допомогою». Він бере на себе відповідальність за їхню долю, підтримуючи у складних ситуаціях. Він намагається ввести дитину у новий світ і цим світом може бути притулок, життєдіяльність у якому орієнтована на те, щоб повернути дитину до сім’ї.
У процесі дослідження нами встановлено, що всю роботу з «дітьми вулиці» можна умовно розділити на три етапи:
1. Профілактика можливого виходу на вулицю.
2. Створення соціальних, психолого-педагогічних умов для повернення з вулиці.
3. Сприяння закріпленню дитини за соціальним інститутом.
Виходячи з таких основних етапів соціально-педагогічної роботи, ми акцентуємо увагу на доцільності розгляду її комплексно та інтегративно, з передбаченням її кінцевого результату.
Отже, ми наголошуємо на тому, що:
по-перше, діяльність соціального педагога має бути зорієнтована на цілісний процес виховання особистості дитини, який містить певні дії, конкретні заходи, спрямовані на надання допомоги клієнту – «дитині вулиці»;
по-друге, робота соціального педагога має бути зорієнтована на результати, які досягаються лише через організацію надання послуг, головною метою яких є заздалегідь визначений результат – повернення дитини з вулиці додому або в притулок.
З огляду на це, ми зазначаємо, що неважливо скільки соціальний педагог провів бесід, консультацій, важливо скільки дітей повернулося додому з вулиці.
У контексті нашого дослідження важливим є розгляд проблеми, що торкається роботи соціального педагога з кризовими сім’ями. Робота з сім’ями важлива на всіх стадіях роботи з дітьми, які перебувають у складній життєвій ситуації. Насамперед, соціальний педагог може і повинен надавати допомогу на початку зародження кризи, що діє як профілактика бездоглядності і безпритульності дітей.
Якщо педагог вчасно втрутився в проблему, то це може мати позитивні наслідки, особливо при втручанні в сім’ю, коли він вивчає корені проблеми (з чого вона почалася, що її спровокувало). Педагог має провести корекцію в сім’ї. Іноді дитину треба вилучити з сім’ї з проблемами.
На даний час, як свідчать статистичні дані, є дуже багато конфліктуючих сімей. Зараз вони розглядаються на суспільному рівні. Так, дослідження «самопочуття» української родини розглядалося в ракурсі розвитку за 2001- 2008 роки, а «дитячі» питання - у руслі рішення проблеми дитячої безпритульності і бездоглядності.
Вчені різних галузей (педагоги, психологи, конфліктологи) аналізували та узагальнювали причини сімейних конфліктів, конфліктних ситуацій і просто сварок, які в кінцевому результаті приводять до розпаду родин. Було встановлено, що це, у першу чергу, зради. Потім - ревнощі, погані житлові умови, незгода в розподілі домашніх обов'язків, втручання батьків у сімейні справи молодих, безвідповідальність у відносинах один з одним, хвороби, різні підходи до виховання дітей.
Фахівці схильні бачити причину розпаду родини в непідготовленості чоловіка і жінки до сімейного життя, небажанні відмовлятися від своїх звичок, хобі.
В результаті виходить, що майже кожна третя молода родина є неповною - складається тільки з одного із батьків - як правило, мами з дитиною.
Аналіз різних наукових джерел і даних статистики свідчить, що зараз сім'ї все частіше «дробляться»: бабусі і дідусі проживають окремо, а отже - менше беруть участь у вихованні онуків. Крім того, втрачаються і колишні традиції багатодітності. За останнє десятиліття кількість багатодітних родин зменшилося втроє. Більшість чоловіків та жінок самі регулюють кількість і час народження дітей. Це і є однією з причин нинішньої демографічної кризи.
На зменшенні народжуваності позначається і те, що в шлюб у нас стали вступати в більш пізньому віці (дівчата - після 26 років, а чоловіки - до 30 років). Тільки кожна четверта молода родина не відкладає на потім народження дитини. Експерти думають, що в нинішньої молоді ослаблені материнські і батьківські мотивації в поведінці, а також з'являються конкуруючі з дітьми потреби, наприклад, бажання більш повної особистісної і професійної реалізації.