Сторінка
8

Особливості роботи соціального педагога з "дітьми вулиці"

Коли ж діти все-таки народжуються, то більше половини родин змушені переборювати матеріальні труднощі. Адже Україна як і раніше відноситься до країн з дуже високим показником розшарування населення за рівнем добробуту. Середній рівень забезпеченості десяти найбагатших домогосподарств у шість разів вище, ніж десяти самих бідних. Найбільш незахищеними є сім'ї, в яких більше однієї дитини у віці до трьох років. Як правило, де більше дітей - там і більше бідності. Зокрема, серед родин, у яких більше п'яти дітей, украй бідних - 80%. У середньому одна сім'я може витратити на статті, пов'язані з вихованням дитини, тільки 2% від загальних витрат родини. Зрозуміло, що це позначається на якості виховання дітей і виникають проблеми бездоглядності і безпритульності.

У процесі трудової зайнятості, матеріальні проблеми можуть компенсуватися, однак під впливом зовнішніх та інших причин можуть зумовити постійні сімейні конфлікти, що відбиваються на психічному стані дитини.

З такими сім’ями робота проводиться шляхом індивідуальних бесід, групової або індивідуальної психотерапії, ігрової терапії, зокрема терапії «скульптурна група», «сімейна угода» та інші.

У підході соціальних педагогів до надання допомоги сім’ї є визначена пасивна роль самої сім’ї. Соціальний педагог не може змусити, може дати тільки рекомендацію – це наше правило.

Досить часто соціально-педагогічна допомога сім’ї ґрунтується на принципі «допомога для самодопомоги». Основною її метою є виявлення ресурсів для подолання кризи всередині сім’ї. Відповідальність за реалізацію послуги несе сама сім’я.

Розглянемо головні принципи роботи з сім`єю:

- індивідуальний підхід,

- зосередження уваги на клієнті,

- готовність сім’ї приймати допомогу соціальних педагогів-працівників, лікарів, психологів, педагогів,

- системний підхід до вирішення проблем у сім’ї.

Соціально-педагогічна робота припускає співробітництво з усіма членами родини.

Одним з поширених методів роботи соціального педагога з сім’єю є метод «сімейної конференції», суть якого полягає в обговоренні сімейних проблем.

Індивідуальна робота полягає у проведенні корекції проблем у сім’ї окремо з кожним членом сім’ї.

При груповій роботі члени сім’ї налагоджують контакти між собою, з іншим людьми.

На основі аналізу соціально-педагогічної літературими виділяємо такі фази надання допомоги сім’ї:

1. Фаза встановлення контакту і знайомства – у цей час з’ясовуються взаємні очікування і визначаються цілі роботи.

2. Фаза соціально-психологічної діагностики – в цій фазі вивчаються проблеми сім’ї.

3. Фаза інтервенції – є головною робочою фазою надання допомоги. У ході роботи можуть коректуватися і мінятися не тільки методи, а й мета.

4. Фаза згортання роботи – коли в сім’ї все налагоджується.

5. Фаза додаткового курорства – служба надає допомогу, коли вона не потрібна.

Якщо сім’я досягла запланованих цілей, ставиться питання про завершення роботи.

Допомога надається клієнту в тому випадку, коли він усвідомлює її необхідність і робить усе, що потрібно для досягнення результатів. В іншому разі робота з клієнтом припиняється.

Соціально-педагогічна робота, як правило, проводиться 2-3 рази і здійснюється вдома. Але доцільно є переносити роботу в офісні приміщення служби.

Окремо ми наголошуємо на необхідності забезпечення якості послуг, що надаються. Для забезпечення якості соціальної допомоги необхідне обговорення ходу і результатів соціальної роботи (допомоги) членам сім’ї й оцінка роботи. Під час спільних обговорень з сім’єю перевіряються і встановлюються загальні і особисті цілі, а також необхідні кроки для їх досягнення.

Важливою є робота окремих фахівців з сім’ями, в яких постійні зміни вимагають регулярних обговорень у колективі з метою обміну професійним знаннями. Це дає можливість критично сприймати власну роботу, а також оцінювати процеси, що відбуваються в сім’ї.

Забезпеченню якості роботи соціального педагога з сім’єю служить:

а) складання планів роботи з сім’єю кожні півроку,

б) регулярні і поточні звіти по роботі,

в) щоквартальні координаційні й оцінюючі бесіди з працівниками відділів сім’ї і молоді.

Важливим завданням в організації системної діяльності соціального педагога є профілактична робота. Однією з форм профілактики виходу дітей на вулицю є вулична соціальна робота. Досить широкою вона зараз стала в Україні.

Вулична соціальна робота з’явилася у 20-х роках минулого століття в США. За допомогою цієї форми дослідники-спеціалісти прагнули попередити криміналізацію підлітків з бідних сімей.

Як і класична соціальна робота з підлітками, відкрита або з окремими групами, вулична соціальна робота може задовольняти підлітків, які потребують турботи (допомоги). Зрозуміло, що якщо робота з підлітками, як це було в минулому, буде складатися лише з роботи в молодіжних центрах і клубах, то більшість підлітків залишиться неохопленою.

Вулична соціальна робота це - одна із можливостей доповнити «стандартну» роботу з підлітками. Такий вид роботи застосовується протягом тривалого часу, коли запропоновані заходи (пропозиції) не приймаються так званими «проблемними підлітками», що призводить до ускладнень (труднощів) в їхньому соціальному оточенні між ними та іншими верствами населення.

Вулична соціальна робота здійснюється в неформальних місцях зустрічей підлітків, де вони почувають себе безпечніше і впевненіше. Підхід до підлітків стає доступнішим уже за рахунок того, що з ними контактують на їхній власній території, і поріг страху, притаманний багатьом підліткам у стаціонарних закладах, тут відсутній.

Як свідчить аналіз різних наукових джерел і практичної роботи з молоддю, вулична соціальна робота не може замінити класичні форми соціальної роботи з підлітками.

Зрозуміло, що вуличну роботу можуть організовувати спеціально підготовлені люди, причому незалежно від статі. Досконале знання прав і законів, молодіжної педагогіки є обов'язковими. Також важливими є такі критерії, як життєвий досвід, самобезпека, моральні переконання, співчуття і людське взаєморозуміння.

Отже, очевидним є факт, у кожному випадку підлітків необхідно по-справжньому сприймати і поважати (при цьому не враховувати їхні вчинки), коли бажаєш стати вуличним соціальним працівником.

Зовсім не підходять люди, в яких немає певних моральних переконань, котрі вважають, що на цій роботі зможуть самореалізуватися, або думають, що отримають зручну роботу, оскільки вуличний соціальний працівник не має чітко визначеного робочого часу.

Велике значення має самодисципліна, тому що вуличний соціальний працівник досить рідко працює під безпосереднім контролем керівної особи.

Окрім цього, він стає для підлітка через деякий час батьком, матір'ю, братом, сестрою, другом, учителем, консультантом та ще багато ким, і все це в одній особі. При цьому відомо, якою складною може бути навіть одна з цих ролей.

Вуличний соціальний працівник, звичайно, не завжди знає готову відповідь на кожне запитання і рішення кожної проблеми. Але він повинен знати, де можна знайти відповідь, і як може допомогти підлітку вирішити його проблеми. Тому важливим є створення мережі і співпраця з уже існуючими спеціальними сферами надання послуг і закладами в кожній із цих сфер, оскільки необхідним є обмін досвідом з колегами.