Сторінка
1

Вплив народознавчого матеріалу на емоційно-чуттєву сферу дошкільника

Виховання – вічна проблема. Відколи існує людство на землі, відтоді й змушено воно невпинно дбати про виховання нащадків і продовження свого роду. «Найбільший скарб у кожного народу – його діти» - так давно, а ніби сьогодні, ці слова сказала відо-мий педагог Софія Федорівна Русова.

Відродження нації починається з дитячої колиски, родини, з дитячого садка. Душа дитини в період дошкільного віку найчутливіша й найвразливіша; і в цей час найбіль-ше треба плекати її, пильнувати, щоб серце, воля і розум розвивалися нормально.

Провідну роль у психічному розвитку дошкільника відіграє емоційна сфера. Емоції «зв'язують» вищі форми психіки людини та її внутрішнє «середовище». Будь-яка діяльність супроводжується емоціями, які визначають ефективність цієї діяльності.

Проблема розвитку емоцій, їх роль у виникненні мотивів, як регулятор діяльності та поведінки дитини, - одна з найважливіших проблем психології та педагогіки, яка розкриває особливості становлення особистості дошкільника. Емоції визначають ефек-тивність навчання та виховання, беруть участь у будь-якій творчій діяльності дитини.

Ознайомлення дітей з національною культурою, традиціями немодливе без урахування принципу емоційності навчання. С. Русова була глибоко переконана, що вихова-ння дітей має бути позначене мистецтвом, естетичним сприйманням і емоціями. Саме від питомої ваги емоційного фактору залежить міцність засвоєння народознавчого ма-теріалу. «Щоб якийсь образ глибоко заліг у пам'яті, почуття має збудуватись самим цим образом, або запом'ятовуваний образ повинен бути в тісному зв'язку з тим, який пройнятий почуттям, і до того ж однаково, якого б роду це почуття не було: страх, лю-юов, гнів, сором чи здивування».

Це й не випадково. У дитини-дошкільника емоції є пусковим механізмом мимові-льної уваги та пам'ятування. Джерелом розвитку та насичення емоційної сфери висту-пають дорослі (батьки, вихователі). Від них дитина отримує перші еталони емоційних реакцій, які властиві певній національно-культурній спільності людей. Про це слід па-м'ятати вихователям дошкільних закладів під час залучення дітей до національно-духо-вного життя народу. Адже саме вихователь є першим передавачем емоційних моделей, реакцій, носієм емоційно-національної мови. Якщо дорослий подає матеріал в емоцій-но-насиченій гамі у дітей виникає бажання наслідувати такі емоційні ситуації. Так формується фундамент національної духовності, свідомості.

Народознавчий матеріал емоційно насичений і своїм змістом впливає на дитячу емоційну сферу. Дитина не може залишитись байдужою до зачарованої мелодії україн-ської колисанки чи пісні. Її прибавляють ігри-забавлянки («Ладусі-ладусі», «Сорока-ворона» тощо), народні хороводні ігри зі співом та діалогом.

У повсякденному житті на заняттях повинна панувати атмосфера емоційного під-несення. Виховання без радості пізнання, розкриття природи, народних звичаїв, тради-цій, без святковості є сухим, сірим. За словами К.Д. Ушинського, в дитячій душі «з ло-гічною думкою зростається прекрасний поетичний образ, розвиток розуму йде в гармо-нії з розвитком фантазії та почуття».

Заняття з народознавства в дошкільному віці мають не стільки пізнавальний хара-ктер, скільки виховний. Вони мають на меті виховати у дитини почуття національної гідності, викликати інтерес до національної культури, прищепити дітям любов та пова-гу до українських державних і народних символів, оберегів, звичаїв. Цього можна до-сягти лише наблизивши дітей до реалій життя. Доцільно обладнати у дошк. закладі ук-раїнську світлицю, яка стане постійним місцем проведення занять з народознавства. Вже саме перебування дітей в атмосфері народних звичаїв галаштовує їх на мажорний лад, викликає позитивні почуття, бажання дізнатись про цікаві речі у бабусиній оселі. Доречним буде й зовнішній вигляд вихователя та дітей, які, з нагоди подорожі до бабу-синої світлиці, надягли своє святкове українське національне вбрання – вишиванки, вінки, намисто тощо.

Саме цього домагалась й С. Русова. Вона писала, що хати мають бути чисто приб-ранні, діти охайно вдягнені, їхня увага повинна бути звернена на красу навколишнього.

Прилучення дітей до народної творчості, мистецтва, беспосередня участь у націо-нальних святах виховують у них естетичні почуття, розвивають художнє світобачення, наповнюють емоційну сферу дитини радощами, піднімають настрій, формують есте-тичний смак.

А скільки радощів викликають у дітей українські національні народні свята: Коля-да, Великдень, Івана Купала, Миколая та інші. Все тут дивує і зачаровує душу дитини: і вбрання, і співи, і звичаї, і подарунки. З цієї нагоди С. Русова наголошувала на особ-ливій підготовці та організації народних свят.

Емоційність, природність народних свят активізує діяльність дітей.

Завдання вихователя не повинно зводитись тільки до ознайомлення дітей з укр. національними традиціями. Слід обов'язково домагатись, щоб цей національний скарб став надбанням дитячого розуму та душі. Цього можна досягти, дотримуючись прин-ципу організації активно-пізнавальної діяльності дітей. Прагнення до діяльності К.Д. Ушинський назвав основним законом дитячої природи. За його словами, дитина пос-тійно вимагає діяльності і стомлюється не від діяльності, а від її одномонітності. «Зму-сьте дитину сидіти, - пише він, - і вона дуже швидко втомиться, - так само йти вона до-вго не може, не може довго ні говорити, ні співати . І, найменше, довго думати». А в діяльності дитина живе, пізнає, розвивається, відбувається становлення її ососбистості.

Засвоїти народознавчі знання дітям допоможуть «мандрівки» до українського села, краєзнавчого музею, частування їх національними стравами під час «святкового обіду» у бабусі Параски, посильна участь дітей у приготуванні національних страв (ва-реників, галушок, жайворонків, гречаників); розписування писанок, вишивання рушни-ків, серветок; виготовлення витинанок тощо. Багато радощів принесуть дитині справж-ні колядки, щедрівки, посівання. Запам'ятається дітям участь у святково прикрашеній груповій кімнаті. К.Д. Ушинський писав: «Хто спостерігав дітей, той знає, що дитина щаслива тоді, коли вона цілком займається ділом, яке її захопило . Яку іграшку воліє дитина: ту, яка тішить її блиском, дзвоном та яскравими барвами, чи ту, яка дає поси-льну, але самостійну діяльність її душі? .Після веселощів діти неодмінно нудьгують, а за сильним сміхом майже завжди слідом йдуть сльози, тоді як самостійна діяльність за-лишає душу в нормальному, здоровому стані».

Ніби перегукуючись з Ушинським, Русова продовжує думку щодо організації са-мостійної діяльності дітей. Творчі сили дітей у дит. садку, за її словами, продовжують-ся і розвиваються за допомогою засобів національного матеріалу, найпоширинішого в тій чи іншій місцевості. Це виготовлення дітьми виробів з глини, дерева, вишивка тощо. У словеснхи творах самих дітей має лунати гарна українська пісня, плекатися рідна мова.

Завдяки ознайомленню з образотворчим мистецтвом, творами народних умільців декоративно-прикладного мистецтва, народною піснею, укр. класичною та сучасною музикою, дошкільнята пізнають особливості нац. побуту та культури, прилучаються до духовних надбань попередніх поколінь і своїх сучасників. Мистецтво готує дітей до сприймання прекрасного у житті, формує відчуття ритму, гармоніїї, позитивні, мораль-ні якості і почуття.