Сторінка
7

Теоретичні засади діючої практики механізму порядку видачі та погашення позик комерційних банків

Поверненість позиченої вартості кредитору означає, що позичальник повинен повернути кредитору весь обсяг одержаної в позичку вартості. Цей принцип випливає з попереднього - строковості позички і тісно пов’язаний з ним, але це самостійний принцип. Визначення строку позички при укладанні відповідної угоди зовсім не гарантує того, що вона буде погашена якраз у цей термін. Дуже часто позичка повертається несвоєчасно. Але якщо навіть вона погашається в установлений термін, це не значить, що вся позичена вартість повернута. Девальвація валюти позички, інфляція можуть знецінити грошову одиницю та основну суму грошової позички, тому уразі повернення номінальної суми позички кредитор зазнає збитків. Подібні втрати він матиме і в разі повернення товарної позички у вигляді тих самих матеріальних цінностей, якщо ринкова ціна їх упала за період користування позичкою. Тому суб’єкти кредиту повинні передбачати спеціальні заходи щодо забезпечення повернення позиченої вартості в повному обсязі: скорочення терміну позички, підвищення ставки позичкового процента, запровадження плаваючої (змінної) ставки процента та інше.

Забезпеченість полягає в тому, що кредитор при наданні позички мусить вжити додаткових заходів щодо гарантування повернення позички у визначені строки. Додатковими ці заходи є відносно принципів цільового спрямування та строковості позички, які за своєю сутністю сприяють поверненню позички. Але цього "сприяння" часто виявляється недостатньо, і позички повертаються не своєчасно, не в повному обсязі чи взагалі не повертаються. Захисту кредитора від неповернення боргу неплатоспроможним позичальником і слугує принцип забезпеченості позичок.

Основним (первинним) забезпеченням кредиту є поточна і майбутня фінансова стабільність та прибутковість позичальника, а також доходи від проекту, який позичальник має намір профінансувати. В разі якщо якість кредитного проекту не відповідає вимогам Банку, то він може відмовити у фінансуванні такого проекту, навіть якщо позичальник запропонує ліквідну заставу (вторинне забезпечення).

Таким чином банк проводить політику пріоритетності якості суб’єкту кредитування над забезпеченням кредиту.

Забезпеченість позички може бути майно (нерухоме, рухоме, цінні папери, валютні цінності), що береться у заставу, а також зобов’язання третьої особи погасити борг кредитору (гарантії, поручительства) (див. дод. А). Розмір майнового забезпечення звичайно встановлюється на рівні, що перевищує розмір позички, на випадок зниження ринкової ціни застави.

Під формою забезпечення повернення банківської позики слід розуміти конкретне джерело погашення боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання, організацію контролю банку за достатністю даного джерела.

Основною передумовою повернення банківської позики є цільові грошові надходження, дохід, прибуток від реалізації об'єкта, що прокредитований.

Для забезпечення ризику неповернення застосовуються певні форми страхування повернення боргу.

В банківський практиці використовується два джерела погашення позичок – первинні і вторинні.

Для фінансово стабільних позичальників, цілком достатньо закріпити в кредитний угоді первинне джерело погашення позички.

Але є і вторинні (додаткові) засоби захисту від кредитного ризику: застава; гарантія; перевідступлення (цесія) на користь банку вимог і рахунків до третьої особи; іпотека; страхова угода (поліс).

Застава – це спосіб забезпечення зобов’язання. Заставою може бути забезпечена тільки певна вимога.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Заставодавцем може бути, як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

Майно, що є у суспільній власності, може бути передане в заставу лише за згодою усіх співвласників.

Згідно Закону України "Про заставу" предметом застави може бути майно та майнові права, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено законодавцем, та на яке може бути звернено стягнення.

Предметом застави не можуть бути: національні культурні і історичні цінності, що перебувають у державній власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання (стаття 4 Закону України "Про заставу"); вимоги, що мають особистий характер (стаття 4 закону України "Про заставу"); об’єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств і їх структурних підрозділів, що знаходяться в процесі корпоратизації (стаття 4 Закону України "Про заставу"); приватизаційні папери (стаття 5 Закону України "Про приватизаційні папери"); інші вимоги, застава яких забороняється законом.

В залежності від предмету застави передбачаються наступні види застави: застава нерухомості (іпотека) (див. дод. Б); застава індивідуального визначеного майна; застава товарів в обороті або у переробці (див. дод. В); застава цінних паперів; застава майнових прав.

Застава повинна бути: високоліквідною, мати тривалий строк збереження, стабільні ціни, низки витрати при збереженні, легкий доступ і контроль.

Застава повинна забезпечити не тільки повернення позички, а й сплату процентів і пені за договором. Вартість застави має бути вищою, ніж розмір позички.

Кредит під заставу забезпечується з боку позичальника заставою його активів. Це один із найдавніших та найпоширеніших видів кредитування. Використання застави дає змогу кредитору уникнути збитків і забезпечити надходження коштів у разі неповернення кредиту, хоча й не усуває ризику невиконання зобов’язань з боку позичальника.

У країнах з розвиненою ринковою економікою надання кредиту під заставу часто свідчить про ослаблену кредитоспроможність позичальника або про бажання банку мати додатковий захист від кредитних ризиків незважаючи на достатню кредитоспроможність клієнта. У країнах з перехідною економікою кредити під заставу є нормою при будь-якому рівні кредитоспроможності позичальника.

На відміну від більш ранніх форм кредитування під заставу сьогодні заставлені активи в багатьох випадках залишаються у володінні позичальника, а застава здійснюється вигляді уступки права (цесії).

Застава є засобом забезпечення виконання зобов’язань з боку позичальника в обумовленому обсязі й у визначені кредитною угодою терміни. Заставне зобов’язання видається кредиторові з метою підтвердження його права на отримання належної суми коштів у разі виконання умов угоди. Для оформлення застави складається документ, у якому фіксується: вид зобов’язання (грошовий, майновий, іпотечний), його величина, термін та порядок одержання. Документація по заставі повинна мати юридичну силу для ідентифікації застави, захисту кредитора у разі ліквідації заставлених активів, а також для можливості проінформувати про існування застави інших кредиторів.