Сторінка
1
Кредит як об'єкт дослідження складається з елементів, пов'язаних між собою специфічними відносинами. Такими елементами є передусім суб'єкти кредитних відносин — кредитор і позичальник. Кредитор — сторона кредитних відносин, яка надала позику позичальнику в розмірі та на умовах, передбачених кредитною угодою. Позичальник — сторона кредитних відносин, яка зобов'язана відповідно до умов угоди повернути отриману позику та сплатити відсотки по ній.
Окрім кредитора та позичальника елементами структури кредитних відносин є об'єкти передачі — те, що передається кредитором позичальнику, а потім проходить зворотний шлях. Об'єктом передачі у кредитних відносинах виступає позичена вартість як особлива частка вартості.
Суб'єкти кредитних відносин постійно встановлюють між собою стійкі зв'язки, які утворюють кредитну систему. Вона складається з різних кредитних інститутів, серед яких основне місце посідають Центральний банк, комерційні банки, спеціалізовані кредитно-фінансові інститути — лізингові та факторингові компанії, брокерські та дилерські фірми, страхові компанії, пенсійні фонди, фінансові фонди, спеціальні кредитні установи.
Однак при всій своїй багатоманітності всі кредитні установи діють за стандартною схемою, що дає змогу узагальнити їх основні риси в межах кредитної системи, у якій здійснюються такі стадії руху кредитних коштів.
Розміщення кредиту — важливий момент для практики кредитування. У кожному конкретному випадку видачі кредиту кредитор має бути впевнений у тому, що прийняте рішення є найбільш раціональним вкладенням кредитних коштів. Тому кредитор, перш ніж прийняти рішення, ретельно вивчає фінансовий стан позичальника та його кредитний проект.
Отримання кредиту позичальником. На цій стадії споживна вартість кредиту як товару переходить у тимчасове користування до безпосереднього споживача — позичальника. Іншими словами, позичальник може використовувати позичені кошти для досягнення різноманітних цілей у господарській діяльності, зокрема для погашення раніше створених боргів. На цьому етапі проявляється важлива фундаментальна якість кредиту — за його рахунок позичальник може задовольняти лише свої тимчасові потреби, оскільки кредитор позичає вартість лише на визначений термін.
Використання кредиту — стадія, на якій відбувається перехід вартості до тимчасового розпорядника і користувача кредитних коштів, що дає змогу йому реалізувати споживну вартість об'єкта передачі.
Вивільнення ресурсів характеризує завершення кругообігу вартості в господарстві позичальника. Аналогічно тому, як акумуляція тимчасово вільних коштів запобігала розміщенню коштів кредиторів, так і вивільнення вартості в господарстві позичальника дає змогу йому повернути тимчасово позичену вартість.
Повернення позики — це перехід тимчасово позиченої вартості від позичальника до кредитора. Отримання кредитором вартості, наданої в тимчасове користування, — остання стадія руху кредиту.
Отже, сутність кредитної системи розкривається в її функціональному призначенні. Кредитна система — це сукупність банків і спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, які здійснюють мобілізацію коштів і надають їх у позику на основі виконання принципів кредитування.
Розглянемо особливості комерційних банків.
Сучасний комерційний банк — це комерційне підприємство, яке має виключне право на підставі ліцензії Центрального банку акумулювати на ринку кошти фізичних та юридичних осіб і розміщувати їх від свого імені, на власних умовах і на власний ризик з метою отримання прибутку та забезпечення ліквідності. Важливою ознакою комерційного банку є те, що він працює за умов державного контролю з боку органів банківського нагляду.
На грошовому ринку комерційні банки виконують роль фінансових посередників, які акумулюють та розподіляють кошти серед суб'єктів господарської діяльності. Вони здійснюють такі функції: приймають та зберігають депозитні вклади; видають кошти з поточних рахунків та виконують перерахування; розміщують акумульовані грошові кошти шляхом видачі позик, покупки цінних паперів тощо.
В Україні, де створено сучасну ринкову банківську систему, комерційні банки за формою власності поділяються на державні, приватні та кооперативні.
У державному банку весь статутний капітал належить державі. Рішення про його заснування ухвалює Кабінет Міністрів України. При цьому в законі про Державний бюджет України на відповідний рік повинні бути передбачені витрати на формування статутного капіталу державного банку. Окрім того, Кабінет Міністрів України повинен отримати позитивний висновок Національного банку України з приводу наміру заснування державного банку.
Реєстрацію державних банків здійснює Національний банк України відповідно до своїх нормативно-правових актів.
Держава здійснює свої повноваження власника через органи управління державного банку. Органами управління державного банку є наглядова рада та правління банку. Органами контролю державного банку є ревізійна комісія, персональний та кількісний склад якої визначається наглядовою радою.
До складу наглядової ради державного банку входять члени наглядової ради банку, які призначаються Верховною Радою України та Президентом України. Термін повноважень членів наглядової ради—п'ять років.
Президент України призначає сім членів наглядової ради державного банку через прийняття відповідного указу. Верховна Рада України також призначає сім членів наглядової ради прийняттям відповідної Постанови. Голова наглядової ради обирається наглядовою радою зі складу її членів.
Рішення наглядової ради приймаються простою більшістю голосів від загальної кількості присутніх на засіданні її членів.
Приватні банки залежно від організаційної форми діяльності поділяються на акціонерні товариства відкритого і закритого типу (акціонерні банки), товариства з обмеженою відповідальністю (пайові банки) та кооперативні банки.
Кооперативні банки створюються за принципом територіальнос-ті й поділяються на місцеві та центральні.
Мінімальна чисельність учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути щонайменше 50 осіб. У разі зменшення чисельності учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їх чисельність до мінімальної необхідної діяльність такого банку припиняється зміною організаційно-правової форми або ліквідацією.
Статутний капітал кооперативного банку поділяється на паї. Мінімальний розмір статутного капіталу комерційного банку встановлює Національний банк України.
Кожний учасник комерційного банку незалежно від розміру своєї участі в капіталі банку (паю) має право одного голосу.
Завантажити реферат