Сторінка
13
Найбільш загальними принципами кредитної політики які застосовують банки при розробці кредитування є такі:
1) Кредитування повинне узгоджуватися з кредитною політикою.
Цей принцип означає, що операції, які не відповідають кредитній політиці банка представляють підвищений ризик і потребують більш ретельної оцінки. Кредитні рішення, що не відповідають даній політиці, можуть бути прийняті лише в особливих випадках, із зазначенням причин та обставин, що аргументують доцільність їх прийняття.
2) Кредитування повинно базуватися на аналізі.
Цей принцип означає, що для визначення і зведення до мінімуму кредитних ризиків необхідно проаналізувати всі аспекти кредитної заявки. Для деяких видів стандартних кредитів на невелику суму, традиційний аналіз може бути замінений іншими затвердженими інструментами, як наприклад, кредитний скоринг.
3) Основою всієї кредитної діяльності є довіра та надійність.
Має бути наявна інформація про компетенцію та репутацію будь-якого контрагента, з яким співпрацює банк. Репутація, в значенні надійності, є найскладнішою для оцінювання, і в той же час - найбільш важливим фактором, що визначає якість кредиту. Репутація позичальника та його готовність надати повну та достовірну інформацію, відіграють основоположну роль.
4) Ціль кредиту повинна бути цілком зрозумілою.
Важливе глибоке та повне розуміння цілі кредиту.
5) Кредитування повинно здійснюватися відповідно до здатності позичальника погасити кредит.
Усі кредитні операції базуються на оцінці майбутніх грошових потоків, що будуть спрямовуватися на погашення кредиту. Зобов’язання кредитора - впевнитися у тому, що клієнт може сплатити проценти та чергові внески по кредиту. Слід проаналізувати та підтвердити документами здатність позичальника погасити кредит. Навіть у випадку кредитування при повному забезпеченні кредиту, контрагент повинен бути в змозі сплатити проценти та кредит в розмірах і у строки, відповідно до укладеного договору.
6) Необхідно визначити джерело погашення кредиту, а також друге джерело сплати кредиту.
Основним джерелом погашення кредиту, як правило, є грошові потоки. Окрім цього повинен існувати інший спосіб погашення, який може полягати в наступному: продаж активів; вступ у володіння заставним майном та його наступна реалізація; гарантоване рефінансування чи зобов’язання інших кредиторів щодо подальшого фінансування.
7) Частка власних коштів позичальника в кредитному проекті має бути значною.
Більш вірогідно, що контрагент, який вкладає значну частку власних коштів буде раціонально використовувати позикові кошти.
8) У кредитній діяльності слід враховувати будь-який потенційно несприятливий вплив, що має місце у діловому циклі.
Часто трапляється, що в умовах економічного підйому можливому впливу несприятливого економічного клімату на галузь контрагента та вторинну вартість застави приділяється недостатня увага. Тому слід бути особливо обережним, приймаючи рішення щодо надання кредиту в умовах сприятливого економічного клімату.
9) Кредитна діяльність повинна відповідати запланованому рівню прибутковості банку.
Прибутковість кредитної діяльності повинна оцінюватися з урахуванням ступеню ризику. Повинен враховуватися ризик кожної операції.
Виходячи з цих принципів у загальному вигляді кредитна політика має відображати такі ключові моменти:
- організація кредитної діяльності;
- управління кредитним портфелем;
- контроль над кредитним процесом;
- ліміти з окремих напрямків кредитування;
- механізм супроводження кредитних угод (кредитний моніторинг);
- формування резервів під можливі втрати за наданими кредитами.
Документи кредитної політики є основними керівними матеріалами кредитних працівників із практичної реалізації загальних положень кредитної стратегії банку. Система документів з кредитної політики включає:
1) положення про кредитування;
2) положення про кредитний комітет;
3) положення про заставу;
4) положення про оцінку фінансового стану позичальника;
5) положення про гарантії;
6) положення про порядок створення і використання резерву на покриття можливих збитків від кредитної діяльності;
7) положення про моніторинг кредитних проектів;
8) положення про факторинг;
9) положення про кредитну лінію;
10) положення про кредитний договір;
11) положення про лізинг;
12) положення про страхування кредитів.
При проведенні кредитної політики комерційні банки виходять із необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та позичальників із врахуванням загальнодержавних інтересів.
Аналіз динаміку змін кредитного портфеля банків України за період з 01.01.2001 року по 01.10.2006 рік (таблиця 2.1) показав, що він мав найбільшу питому вагу в структурі загальних активів (не скоригованих на резерви за активними операціями) і в середньому щорічно це зростання становило більше 40% від суми загальних активів. Абсолютний приріст цього показника за період з 01.01.2001 року порівняно з 01.01.2005 року склав 101 631 млн. грн., або 255%. Тенденція збільшення частки кредитного портфеля в загальних активах виявлено в першому півріччі 2006 року. Відсоток кредитного портфеля на 01.01.2006 року збільшився порівняно з 01.01.2005 роком на 1.4 % (з 68.7% по 70.1%). На 01.10.2006 року відсоток кредитного портфеля в загальних активах банків склав 76.4%. Абсолютний приріст кредитного портфеля за дев’ять місяців 2006 року склав 30 671 млн. грн., або 19.6%. Але надмірно високе значення показника питомої кредитного портфеля в структурі активів не завжди є свідченням орієнтації комерційного банку переважно на кредитні операції. Іноді це може бути і наслідком істотних фінансових негараздів у банківській установі (наприклад, у разі, коли більшість кредитів сумнівні до повернення, а всі ліквідні активи вже витрачено на виконання платіжних вимог клієнтів). Дуже мала частка кредитів у структурі активів може свідчити про домінування в ній не міжбанківських кредитів і державних цінних паперів, а основних засобів, дебіторської заборгованості, нарахованих, але не отриманих доходів чи інших складових, які не приносять банку прибутку.