Сторінка
20

Теоретичні засади діючої практики механізму порядку видачі та погашення позик комерційних банків

На другому етапі процесу кредитування банк здійснює глибоке і детальне вивчення фінансового стану позичальника і оцінює його можливість і здатність повернути позику.

Для оцінки кредитоспроможності позичальника банк, окрім кредитної заявки та пакета документів, що додається до кредитної заявки, використовує інші відомості: відомості про клієнта, що утримується в архіві банку; інформація про клієнта, отримана за межами даного банку.

Внутрішньобанківські джерела інформації складаються з відомостей про попередні контакти з клієнтом, у сфері кредитних та не кредитних відносин. Велике значення в цьому випадку мають архіви банку, та картотека кредитної інформації (ККІ), де зберігаються дані про кредити, що були раніше видані клієнту, про затримки і порушення при погашенні позики.

До другої групи джерел інформації відносяться відомості, добуті за межами банку, що надійшли: від департаменту банківського нагляду; інших банків, що обслуговували даного клієнта; ділових партнерів, які мали контакти з позичальником; засобів масової інформації (реклама, рейтинги, дані про участь у виставках, оголошення та інше); статистичних агентств і статистичних інформаційних збірників, звідки можна взяти дані про загальний стан виробництва в галузі і перспективи розвитку, а також про місце підприємства і його продукції на ринку та інше.

Кожне інформаційне джерело висвітлює конкретну сторону діяльності клієнта, що характеризує його кредитоспроможність, але найбільш важливою є інформація, добута з ринкових джерел за межами банку.

В Україні сьогодні склалася така ситуація, коли при всьому розмаїтті видів залучення та надання коштів у тимчасове користування, всі вони на практиці при видачі зводяться до врахування фінансового стану, кредитної історії позичальника, а не його майбутнього розвитку, та на фінансування конкретних проектів.

Забезпечення розширення впровадження різних форм кредитування, прискорення операцій на грошовому ринку, залучення більш широкого кола учасників, і, відповідно, збільшення оборотів, можливе лише через вдосконалення системи ідентифікації позичальників як спроможних вчасно і в повній мірі, з очікуваними відсотками повернути кошти, тобто кредитоспроможності.

В зарубіжній літературі практично не зустрічається даного терміну, частіше застосовують поняття credit analysis (кредитний аналіз), probability of non-payment (ймовірність неплатежу), або лише solvency (платоспроможність) та інші аналогічні поняття, тому спиратися на зарубіжні дослідження важко.

Отже, під кредитоспроможністю юридичних осіб слід розуміти такий фінансово-господарський стан підприємства, який дає упевненість у задовільному фінансовому стані, в ефективному використанні засобів, а також у здатності та готовності позичальника повернути залучені кошти.

Для кожного суб’єкта кредитних операцій є важливим отримання найповнішої інформації про кредитоспроможність позичальника, але в залежності від умов значно різняться способи отримання даних та якість кінцевої оцінки.

При банківському кредитуванні зараз досягається найбільша результативність аналізу кредитоспроможності, що зумовлюється значним досвідом роботи з підприємствами та можливості отримання достатнього обсягу інформації для оцінки. Проблемою тут є недостатня співпраця між банками з метою накопичення спільної інформації, що пояснюється як правило, небажанням безкоштовно ділитися напрацюваннями, та підтримувати конкуруючі фінансово-кредитні організації.

Обмеження публічної інформації дає шанс на визначення приблизного рівня кредитоспроможності лише тих підприємств, які публікують звітність, інформацію про неакціонерні товариства неможливо отримати.

Вивчення різноманітних чинників, які можуть спричинити непогашення кредитів, або, навпаки, забезпечують їх своєчасне повернення, складають зміст аналізу кредитоспроможності.

Кредитор повинен у кожному випадку визначити ступінь ризику, який він готовий взяти на себе, і розмір кредиту, який може бути наданий при певних обставинах.

На практиці найчастіше оцінку кредитоспроможності в Україні проводять банки, які намагаються використовувати всю достатню інформацію за всіма видами фінансово-господарської діяльності підприємств.

В зарубіжній практиці відомі наступні системи оцінки потенційних позичальників, які скорочуються по першим літерам факторів, що оцінюються:

- CAMPARI у Великобританії (Character - репутація позичальника, Ability - оцінка бізнесу позичальника. Means - аналіз необхідності звернення за позикою. Purpose - мета кредиту. Amount - обґрунтування суми кредиту. Repayment - можливість погашення. Insurance - спосіб страхування кредитного ризику); []

- Правило п'яти "С" у США (Capacity - спроможність погасити позику. Character - репутація позичальника (чесність, порядність, сумлінність), Capital - капітал, володіння активом як передумова можливості погашення кредитної заборгованості, Collateral - наявність забезпечення, Conditions - економічна кон'юнктура та її перспективи);

- Методика Асоціації російських банків враховує наступні фактори: "солідність" - відповідальність керівників, своєчасність розрахунків за раніше отриманими кредитами, "здатність" - виробництво і реалізація продукції, підтримка її конкурентоспроможності, "прибутковість" - перевага вкладання в даного позичальника, "реальність" - досягнення результатів проекту, "поворотність" - за рахунок реалізації матеріальних цінностей позичальника, якщо його проект не виконується, "забезпеченість" кредиту юридичними правами позичальника.

Українські комерційні банки розробляють власні внутрішні положення та методики аналізу кредитоспроможності позичальників, в основу яких, як правило, покладено методичні рекомендації Національного банку України щодо оцінки комерційними банками кредитоспроможності та фінансової стабільності позичальника.

У цілому механізм оцінки кредитоспроможності потенційних позичальників - юридичних осіб в сучасних умовах складається з двох основних етапів:

1) аналіз фінансового стану;

2) аналіз якісних показників діяльності підприємства.

Перший етап це розрахунок і оцінка показників фінансової діяльності потенційного позичальника на основі аналізу його фінансової звітності в розрізі таких компонентів, як прибутковість; платоспроможність; ділова активність (ефективність); фінансова стійкість.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника - юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності: