Сторінка
33

Теоретичні засади діючої практики механізму порядку видачі та погашення позик комерційних банків

Контроль за наданим кредитом та станом застави (кредитний моніторинг) - неодмінна умова успішного здійснення програми банківського кредитування. Постійний контроль допомагає менеджерам заздалегідь виявляти проблемні кредити, а також перевірити відповідність дій кредитних працівників основним вимогам кредитної політики банку. Завдяки контролю за кредитами менеджмент банку має можливість оцінити сукупний ризик кредитного портфеля та визначити майбутню потребу в нарощуванні банківського капіталу.

Особливістю перерахованих методів є необхідність їх послідовного застосування, оскільки водночас вони являють собою етапи процесу кредитування. Якщо на кожному етапі перед кредитним співробітником поставлено завдання мінімізації кредитного ризику, то правомірно розглядати етапи кредитування як методи управління ризиком окремої позики.

Управління ризиками та формування резервів в ВАТ "СЕБ БАНК" в 2005 році.

Для зниження кредитного ризику та уникнення критичних розмірів втрат по кредитних операціях в ВАТ "СЕБ БАНК" дотримується встановлених Національним банком України нормативів кредитних вкладень:

- загальна сума зобов’язань будь-якого позичальника (банку, фізичної чи юридичної особи або групи споріднених підприємств) перед банком у результаті надання одного або кількох кредитів, не перевищувала 25 % регулятивного капіталу банку;

- сукупний розмір "великих кредитів", наданих банком, з урахуванням 100% суми позабалансових зобов’язань, не перевищував восьмикратного розміру регулятивного капіталу банку.

Банк здійснював керування ризиками за допомогою таких основних методів:

- використання принципу зважених ризиків;

- здійснення систематичного аналізу фінансового стану клієнтів банку, їхньої платоспроможності і кредитоспроможності;

- застосування принципу поділу ризиків;

- проведення політики диверсифікації кредитного портфелю;

- використання плаваючих процентних ставок;

- використання практики застави;

- розширення спектра проведених операцій (диверсифікація діяльності).

З метою запобігання надмірного кредитного ризику ВАТ "СЕБ БАНК" в своїй діяльності використовував такі методи як: реальна оцінка рівня кредитоспроможності позичальника, диверсифікація кредитного портфелю, встановлених лімітів (граничних обсягів) на видачу кредитів одному позичальнику, дотримання умов достатності забезпечення позик (майже всі договори застави посвідчуються нотаріусом, навіть ті, що не підлягають обов’язковому посвідченню), тощо. Для страхування кредитної діяльності банк протягом 2005 року формував резерви під стандартну та нестандартну заборгованість за методикою, що відповідає Положенню НБУ "Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків".

Протягом 2005 року сума резерву під кредитну заборгованість формувалася в повному обсязі відповідно до класифікації кредитного портфелю банку (в т.ч. розміщення на міжбанківському ринку). Станом на 01.01.2006 року сума стандартних кредитів складала 221 314 тис. грн., що становить 46.4% від суми кредитного портфеля банку, а сума створеного резерву за ними становила 961 тис. грн (на 61 тис. грн менше порівняно з 2004 роком), сума нестандартних кредитів склала 255 428 тис. грн., що становить 53.6 % від суми кредитного портфеля банку, а сума резерву за ними склала 7 482 тис. грн (на 1 002 тис. грн більше порівняно з 2004 роком).

Висока ризиковість кредитних операцій є однією з проблем реформування економіки та становлення банківської системи в цілому. Основна причина банківських банкрутств - неповернення раніше виданих кредитів. За наявними даними більше половини сум неповністю або невчасно повертаються позичальниками. Тому застосовані в даний час і рекомендовані заходи щодо запобігання кредитних ризиків зводяться до того, щоб не допустити неповернення позички. Через це доцільно контролювати якість роботи конкретного кредиту ще на стадії його використання, постійно перевіряти забезпечення позички чи гарантії її повернення третьою особою. Першопричинами такої ситуації є: невирішеність питання захисту інтересів кредитора від кредитних ризиків, незадовільний фінансово-господарський стан суб’єктів підприємства, недостатня кадрова підготовка працівників банківської системи тощо.

3.2. Кредитні бюро та їх вплив на процес банківського кредитування

Результати економічних прогнозів свідчать про те, що у найближчі два роки буде збережено, а той пришвидшено темпи зростання обсягів кредитування, зменшаться кредитні процентні ставки, ризики економічної діяльності, тому, окрім інших чинників, сприятиме підвищенню довіри до влади та послаблення адміністративного тиску на бізнес і банки.

Особлива увага в умовах переходу до інноваційно-інвестиційного розвитку банківської системи приділяється створенню і впровадженню якісних систем оцінки кредитних ризиків, пов’язаних із співпрацею з контрагентами. Зважаючи на високі ризики вкладень у реальний сектор економіки, низькі темпи структурних перетворень, загальну недостатньо інвестиційну привабливість вітчизняних підприємств, недостатню ефективність окремих норм регулювання, на перше місце виходить проблема вибору та формування кредитних важелів стимулювання економічного розвитку.

Реалізація таких заходів у цілому залежить від готовності самої банківської системи до сприйняття інвестиційного процесу, а на рівні відносин з реальним сектором економіки - від здатності банківських установ задовольнити його поточні потреби необхідними коштами для формування достатнього обсягу обігового капіталу.

З огляду на світовий досвід можна впевнено стверджувати, що основною інституційною структурою, яка виконує функції посередника щодо обміну інформацією про платоспроможність позичальника, залишається кредитне бюро. Загальний ефект від функціонування такого структурного ланцюга "банк (інвестиційна компанія) - кредитне бюро - позичальник" визначається за його результатами з урахуванням трьох складових:

- найімовірніше (реалістичне) прогнозування повернення позик кредиторами за рахунок формування "комплексу" інформаційних відносин про потенційних позичальників і можливість використання такої інформації з метою оптимального визначення ціни кредиту та мінімізації кредитного ризику;

- формування єдиного інформаційного простору як основного джерела кредитних відносин з конкретним визначенням вартості певного інформаційного "товару" для банків і позичальників у процесі пошуку інформації та реалізації особистих конкурентних переваг з метою подальшого розвитку бізнесу;