Сторінка
32

Теоретичні засади діючої практики механізму порядку видачі та погашення позик комерційних банків

До основних чинників, які збільшують ризик кредитного портфеля банку, належать:

- надмірна концентрація - зосередження кредитів в одному із секторів економіки;

- надмірна диверсифікація, яка призводить до погіршення якості управління за відсутності достатньої кількості висококваліфікованих фахівців зі знанням особливостей багатьох галузей економіки;

- валютний ризик кредитного портфеля;

- структура портфеля, якщо він сформований лише з урахуванням потреб клієнтів, а не самого банку;

- рівень кваліфікації персоналу банку.

Серед основних методів управління ризиком кредитного портфеля банку можна виділити такі, як:

- диверсифікація;

- концентрація;

- лімітування;

- створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків.

Метод диверсифікації полягає у розподілі кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками (розмір капіталу, форма власності), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон).

Метод диверсифікації слід застосовувати зважено та обережно, спираючись на статистичний аналіз і прогнозування, враховуючи можливості самого банку і, насамперед, рівень підготовки кадрів. Диверсифікація потребує професійного управління та глибокого знання ринку. Саме тому надмірна диверсифікація призводить не до зменшення, а до збільшення кредитного ризику, адже навіть великий банк не завжди має достатню кількість висококваліфікованих фахівців, які володіють глибокими знаннями в багатьох галузях економіки, знають специфіку різних географічних територіях, мають практичний досвід роботи з різними категоріями позичальників.

Концентрація є поняттям, протилежним (за економічним змістом) до поняття диверсифікації. Концентрація кредитного портфеля означає зосередження кредитних операцій банку в певній галузі чи групі взаємопов’язаних галузей на географічній території або кредитування певних категорій клієнтів. Часто банки концентрують свої кредитні портфелі в найпопулярніших секторах економіки, таких як енергетика, нафтова та газова промисловість, інвестування нерухомості.

Лімітування як метод управління ризиком полягає у встановленні максимально допустимих розмірів наданих позик, що і дозволяє обмежити ризик. Ліміти можуть встановлюватися за видами кредитів, категоріями позичальників або групами взаємопов’язаних позичальників за кредитами в окремі галузі, географічні території, за найбільш ризиковими напрямками кредитування, такими як надання довгострокових позик, кредитування в іноземній валюті тощо.

З метою мінімізації кредитних ризиків банку відповідно до причин їх виникнення здійснюють управління кредитним ризиком банку на двох рівнях - на рівні кожної окремої позики та на рівні кредитного портфеля в цілому.

Основні причини виникнення кредитного ризику на рівні окремої позики є: нездатність позичальника до створення адекватного грошового потоку; ризик ліквідності застави; моральні та етичні характеристики позичальника.

До методів управління кредитним ризиком на рівні окремої позики належать:

- Аналіз та оцінка кредиту. Полягає у визначенні його реалістичності з ділової та економічної точки зору, встановлення ступеня відповідності суми та строків позики меті заходу, що кредитується, а також у виявленні величини ризику, пов’язаного за даною угодою. У процесі оцінювання ризиковості кредиту менеджер повинен проаналізувати кредитну заявку клієнта та визначити характер кредиту; економічне обґрунтування потреби в кредитуванні; напрямки цільового використання; відповідність суми та строків мети заходу; рівень прийнятності для банку запропонованого забезпечення.

Процес структурування кредиту полягає у відпрацюванні таких параметрів, які б відповідали потребам клієнта та мінімізували кредитний ризик банку, забезпечуючи умови своєчасного погашення позики. У процесі структурування банк визначає такі параметри позики: вид кредиту, суму, термін, забезпечення, порядок видачі і погашення позики, ціну позики.

Правильне визначення виду кредиту є важливим для встановлення реальних джерел банківських позичок. Якщо кредит надається на формування оборотного капіталу клієнта і належить до короткострокового, то джерелом його повернення будуть поточні грошові надходження, які виникнуть після реалізації проекту, що прокредитований. Кредит, наданий на відтворення основного капіталу позичальника, є, як правило, довгостроковим і має повертатися за рахунок прибутку від експлуатації прокредитованого об’єкта.

Важливе значення у структуруванні позички має правильне визначення суми позички. Заниження її може призвести до порушення строків її повернення, оскільки об’єкт, що кредитується, не буде завершений у строк, а завишення - до нецільового використання надмірно отриманих у банку коштів.

Успіх кредитної угоди значною мірою залежить від правильного визначення строку позички. Якщо будуть встановлені занадто напружені строки повернення позички, то у позичальника може виявитися брак капіталу, що спричинить спад виробництва. Якщо ж ці строки будуть занадто ліберальними, тобто набагато більшими від періоду, протягом якого буде отримана віддача від позички, то позичальник певний час користуватиметься неконтрольованими з боку банку коштами.

Значна увага при структуруванні позички приділяється розрахунку вартості кредиту, що буде наданий. Вона складається з процентної ставки і комісії за його надання й оформлення.

Процес документування позики полягає в підготовці та укладанні кредитного договору, умови якого задовольняють потреби як позичальника, так і банку. Правильне складання кредитної угоди має захищати інтереси банку, насамперед його вкладників та акціонерів. На стадії документування кредитний договір, договір застави та інші документи (гарантії, підтвердження прав власності тощо) повинні ретельно перевірятися юридичними службами та представниками контролю вальних підрозділів з метою недопущення помилок і зниження документарного ризику. Неточності, неконкретний опис дій, не передбачення певних обставин, нечітке формулювання обов’язків та відповідальності - все це може призвести до підвищення кредитного ризику та виникнення проблемних кредитів. Якість документування кредитних операцій значною мірою впливає на кредитний ризик кожної окремої позики та кредитного портфеля банку в цілому.