Сторінка
10
Кредити під гарантію, як і кредити під заставу, є одним із основних способів захисту кредитора від втрат при невиконанні зобов’язань з боку позичальника.
Гарантією називають письмове зобов’язання третьої особи сплатити борг у разі відмови від сплати позичальником. При наданні кредиту під гарантію банк повинен мати достовірну фінансову інформацію не тільки про позичальника, а й про того хто гарантує повернення кредиту.
Гарантія є умовним зобов’язанням, тобто позабалансовою статтею гаранта. Тому для правильної оцінки кредитного ризику важливо оцінити ризиковість як балансових, так і позабалансових операцій гаранта. У разі, коли гарантом виступає банк, треба крім оцінки його фінансового становища звернути увагу на загальний обсяг гарантій, виданих цим банком.
Гарантія може бути видана як на частину кредиту, так і на всю його суму. При наданні кредиту під гарантію банк повинен передбачити умови договору з гарантом, які б забезпечували йому вчасне повернення кредиту при будь-якому фінансовому становищі позичальника. Треба з обережністю ставитись до обмежень, які дають змогу звертатись за відшкодуванням до гаранта лише у випадку, коли реалізовані всі можливості по стягненню боргу з позичальника. В цьому разі процес повернення боргу може тривати досить довго.
Гарантії поділяють на:
1) забезпечені та незабезпечені. У разі забезпеченої гарантії застава має перевірятися так, як і в кредитах під заставу;
2) обмежені і необмежені. У разі необмеженої гарантії гарантується весь обсяг заборгованості одного позичальника одному банку. Необмежені гарантії, як правило, незабезпечені, тому важливо їх періодично обновляти та перевіряти кредитоспроможність гаранта;
3) особисті та корпоративні. Особисті гарантії надаються приватними особами, корпоративні - фінансовими інструментами чи корпораціями.
Принцип забезпеченості відіграє важливу роль у захисті від кредитних ризиків - він є останньою перепоною на шляху вказаного ризику. Проте й ця перепона не завжди спрацьовує (наприклад, у разі знецінення застави чи банкрутства гаранта). Тому кредиторам не слід переоцінювати значення забезпечення позичок, а більше покладатися на високу ефективність проекту, що кредитується, та кредитоспроможність і надійність позичальника. Якщо позичальник безумовно має ці якості, то кредитор може і не вимагати додаткового забезпечення позичок.
Платність користування позичкою полягає в тому, що позичальник повертає кредитору не тільки основну суму боргу, а й сплачує додаткові кошти у формі процента. Для встановлення такого принципу є вагомі економічні підстави. Адже коли кредитор передає свої вільні кошти в позичку, то зазнає при цьому подвійних втрат: втрачає дохід, який припадає на вилучену з обороту частину коштів, що стає джерелом кредиту; втрачає ті переваги та зручності, які властиві утриманню вивільнених з обороту коштів у ліквідній формі. Більше того, втрати переваг та зручностей запасів ліквідності супроводжуються появою кредитного ризику, пов’язаного з наданням позички, та можливих збитків від позички.
Тому, щоб зберегти попереднє становище на ринку, кредитор мусить стягувати плату за надані в позичку кошти. Без цього надання позички перетворюється з комерційної кредитної операції в спонсорську і в кредитора зникають економічні мотиви здійснювати позичкову діяльність, розвивати кредит.
Платність позички має важливе значення і для позичальника. Вона стимулює його до більш виваженого рішення щодо доцільності одержання позички, строгого дотримання інших принципів кредитування, ефективного використання позичених коштів тощо. У процентній ставці, що визначає розмір плати за позичку, перехрещується інтереси кредитора і позичальника, тому дуже важливо для нормального розвитку кредиту, щоб розмір її задовольняв як кредитора, так і позичальника.
Банківські кредитні правовідносини - це урегульовані нормами права відносини, які виникають у процесі здійснення банками кредитної діяльності. Зокрема кредитні відносини комерційних банків між собою, а також між комерційними банками та їх клієнтами регулюються нормами цивільного та господарського права.
Господарсько-правові аспекти банківських кредитних відносин врегульовані у Господарському кодексі України [11, с. 184]. Зокрема, у статті 345 Господарського кодексу України визначено, що кредитні операції банків полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визначаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.
Згідно з цією ж статтею кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов’язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Відповідно до статті 346 Господарського кодексу України для одержання банківського кредиту позичальник надає банкові такі документи:
· клопотання (заяву), в якому зазначаються характер кредитної угоди, мета використання кредиту, сума позички і строк користування нею;
· техніко-економічне обґрунтування кредитного заходу та розрахунок економічного ефекту від його реалізації;
· інші необхідні документи.
Для зниження ступеня ризику кредит позичальникові за наявності гарантії платоспроможного суб’єкта господарювання чи поручительства іншого банку, під заставу належного позичальникові майна, під інші гарантії, прийняті у банківській практиці. З цією метою банк має право попередньо вивчити стан господарської діяльності позичальника, його платоспроможність та спрогнозувати ризик непогашення кредиту.
1.4. Світовий досвід удосконалення управління банківським кредитуванням
Останнім часом у багатьох країнах Центральної та Східної Європи банківське кредитування приватного сектору стрімко розширюється. Цей процес, який чітко проявився на початку десятиріччя, тепер став ще інтенсивнішим. Протягом 2000-2004 рр. обсяги кредитів у всіх країнах регіону в реальному виразі зростали в середньому приблизно на 17% щороку. Лише в 2004 році у шести з п'ятнадцяти країн Центральної та Східної Європи кредитування приватного сектору збільшилось у реальному виразі приблизно 30-45%.
Завантажити реферат