Сторінка
22

Теоретичні засади діючої практики механізму порядку видачі та погашення позик комерційних банків

С- сума кредиту за відсотки за ним;

n - кількість місяців дії кредитної угоди;

З- щомісячні умовно-постійні зобов’язання позичальника (адміністративно-господарські витрати тощо);

З- податкові платежі та сума інших зобов’язань перед кредиторами, що мають бути сплачені з рахунку позичальника, крім сум зобов’язань, строк погашення яких перевищує строк дії кредитної угоди (за даними останнього балансу).

Для суб’єктів господарської діяльності, діяльність яких пов’язана з сезонним характером виробництва, середньомісячна сума надходжень визначається за двонадцять місяців.

Оптимальне теоретичне значення показника К - не менше 1.5.

Також можуть бути враховані суб’єктивні чинники, що характеризуються такими показниками:

- ринкова позиція позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці та галузі промисловості;

- наявність державних замовлень і державна підтримка позичальника;

- ефективність управління позичальника;

- професіоналізм керівництва та його ділова репутація;

- інша інформація.

Необхідним та важливим доповненням процедури визначення фінансового стану потенційного позичальника виступає другий етап оцінки кредитоспроможності - аналіз якісних показників діяльності підприємства, основними елементами якого є: аналіз історії позичальника; ринкова позиція позичальника та ступінь його залежності від циклічних і структурних змін в економіці та відповідній галузі; наявність забезпечення (застава, гарантія, поручительство).

Важливим для впевненості є постійний моніторинг основних показників та результатів діяльності.

Значною проблемою в Україні є недостатність якості звітності, належного рівня її аудирування. Неякісність обумовлюється тим, що не враховує реальну вартість майна підприємства, так як облік ведеться по ціні придбання, дані спотворюються різним рівнем впливу інфляції, звітність відображає ситуацію, яка склалася на певний момент, без врахування за рахунок яких факторів отримані відповідні результати, можливість варіювання діяльності в середині періодів для отримання необхідних результатів на звітну дату. Іноді спостерігається навмисне надання неправдивої інформації. Дана проблема може вирішуватися по-різному, але найкращим сьогодні було б впровадити досвід Сполучених штатів Америки, де у липні 2002 року прийняли закон (Sarbanes-Oxley Act of 2002), що передбачає кримінальну відповідальність (до 20 років позбавлення волі) за навмисне спотворення фінансової звітності компаній, знищення та підробку документів.

Для забезпечення прозорості в світі зараз використовується такий інструмент фінансового ринку як рейтинг, застосування якого допомагає долати й інші проблеми, пов’язані з необхідністю детального, масштабного та високоякісного аналізу, нестачею інформації та часу.

В Україні достатньо розповсюдженою публічною інформацією є рейтинги облігацій, а рейтинги кредитоспроможності підприємства як суб’єктів підприємницької діяльності, спроможних отримати й погасити позики різних видів представлені досить обмежено.

Якість самостійного аналізу інвесторів, кредиторів може бути достатньо високою, але їх можливості обмежуються зростанням кількості потенційних позичальників та використанням суто публічної інформації про компанії. Нестача інформації стримує операції на грошовому ринку. В усьому світі з розвинутим ринком для цього існує спеціальний інструмент - рейтинги позичальників.

На користь широкого впровадження рейтингування в Україні говорить і необхідність інтеграції у світовий економічний простір, і бажання вітчизняних компаній вийти на глобальні ринку капіталу. А оскільки в світі вже склався та функціонує достатньо ефективний фінансово-кредитний механізм, то в України немає іншого шляху, ніж сприйняття міжнародних правил.

Можна виділити багато переваг, які дає застосування рейтингів підприємствам:

- можливість зниження вартості кредитів через зниження витрат інвестора на оцінку, відсутність необхідності ним перестрахувати свої ризики тощо;

- покращення іміджу, підвищення репутації через рівень рейтингу;

- забезпечення прозорості своєї діяльності;

- отримання доступу к різним ринкам капіталу;

- збільшення кола потенційних кредиторів та інші.

Третій етап процесу кредитування полягає у підготовці до складання кредитної угоди. Він можливий за умови позитивного для клієнта завершення попереднього етапу, тобто оцінки кредитоспроможності і ризику. Цей етап ще називають структуруванням кредиту. Процес структурування кредиту полягає у відпрацюванні таких параметрів, які б відповідали потребам клієнта та мінімізували кредитний ризик банку, забезпечуючи умови своєчасного погашення позики. У процесі структурування банк визначає такі параметри позики: вид кредиту; суму; термін; забезпечення; порядок видачі і погашення позики; ціну позички та інше.

На цьому етапі банк приступає до переговорів з клієнтом про укладання кредитної угоди. При цьому потенційному позичальнику пропонуються умови майбутньої кредитної угоди, які можуть істотно відрізнятися від умов, що містяться в кредитній заявці клієнта. Зближення позиції банку й досягнення компромісу є кінцевою метою переговорів. Щоб зменшити вірогідність помилки і забезпечити об’єктивність при прийнятті рішення, банк, як правило, обмежує повноваження окремих посадових осіб при прийнятті питань щодо кредитування. Ці обмеження стосуються, зокрема, суми кредиту, строку, ризику тощо.

Посадова особа, яка веде переговори з клієнтом відносно кредиту, повинна ознайомити його з обов’язковими умовами майбутньої кредитної угоди, без виконання яких позика не може бути надана, а також з умовами, стосовно яких можливий компроміс. Обов'язковою умовою, наприклад, може бути наявність майнового забезпечення або гарантії третьої особи, якщо їх відсутність може призвести до неповернення кредиту.