Сторінка
1

Банківське кредитування фізичних осіб

Зміст

Вступ. Економічний зміст кредитних відносин. 3

І розділ. Організація кредитної діяльності банку.

1.1. Розробка кредитної політики банку. 7

1.2. Сутність, види, принципи банківського кредитування. 11

1.2.1. Споживчий кредит. 17

1.2.2. Кредитний ліміт. 21

1.3. Ліміти повноважень в процесі кредитування фізичних осіб. 24

1.4. Правове регулювання та нормативи кредитної діяльності. 30

1.5. Порівняльний аналіз споживчого кредитування в банках

США, Франції та України. 36

ІІ розділ. Практика банківського кредитування фізичних осіб.

2.1. Етапи кредитного процесу. 41

2.2. Методи оцінки кредитоспроможності позичальника. 45

2.3. Форми забезпечення повернення банківських позик. 50

2.4. Процентні ставки за кредитами. 59

2.5. Бухгалтерський облік споживчих кредитів. 65

2.6. Робота з проблемними кредитами. 69

2.7. Практичні аспекти кредитування населення.

2.7.1. Технологія видачі кредитів населенню для купівлі житла. 74

2.7.2. Технологія видачі кредитів населенню для купівлі 78

автомобілів.

2.7.3. Технологія видачі кредитів населенню для купівлі

товарів довгострокового користування. 81

2.8. Кредитний ризик. Заходи щодо мінімізації втрат від

кредитного ризику. 83

2.9. Контроль кредитної діяльності банку. 91

ІІІ розділ. Шляхи покращення банківського кредитування

фізичних осіб.

3.1. Розмежування функцій в кредитному процесі. 96

3.2. Рекомендації щодо застави. 100

3.3. Іпотека в Україні, перспективи розвитку. 105

3.4. Концепція кредитування фізичних осіб під заставу

дорогоцінних металів за участю ломбарду. 110

3.5. Споживчий кредит та забезпечення житлом населення

України. 114

Висновки. Необхідність споживчого кредитування. 119

Вступ

На сьогоднішньому етапі одну з найважливіших ролей у стимулюванні відтворювальних процесів в економіці відіграє банківський кредит.

Кредит (від лат. creditum – позика, борг) – одна з найскладніших економічних категорій, характер об'єктивної необхідності якої обумовлений, з одного боку, становищем та розвитком товарно-грошових відносин, з іншого – такою специфікою її прояву, як поворотний рух вартості.

Об'єктивні відхилення фактичної потреби господарюючих суб'єктів у фінансуванні їх господарської діяльності від наявності (надлишку або нестачі) вільних ресурсів залежать від багатьох факторів, серед яких: капіталомісткість виробничої діяльності; сезонність виробництва; співвідношення між тривалістю виробництва та тривалістю обігу продукції, коливання цін на неї; оберненість дебіторської заборгованості та ін. У зв'язку з цим з'являється можливість заповнювати тимчасову нестачу коштів одних господарюючих суб'єктів за рахунок тимчасового надлишку коштів інших. Очевидно, що для реалізації цієї можливості необхідні відповідні економіко-правові умови.

З одного боку, сама природа кредитної угоди зумовлює необхідність майнової відповідальності її учасників за виконання прийнятих на себе зобов'язань. З іншого, обов'язкова умова виникнення кредитних відносин – це збігання інтересів кредитора і позичальника. Вирішальне значення при цьому має узгодження таких характеристик, як забезпеченість позики, термін кредитування, рівень процентної ставки, наявність альтернативних варіантів фінансування та розміщення коштів.

Останнім часом процес удосконалення кредитних відносин в Україні прискорився. Поштовхом до цього стало прийняття 21 грудня 2000 року нової редакції Закону. "Про банки і банківську діяльність" та підготовка низки важливих законопроектів, зокрема проекту Закону "Про банківський кредит", який нині очікує розгляду у Верховній Раді.

Кошти банківського кредиту після його надання позичальнику є його власністю. За таких обставин безумовне цільове використання позичальником позики є| вельми проблематичним: якщо він саме і як власник позики має право робити з позиченими коштами все, що заманеться (тобто і не повертати їх), то, виходить, банк не вправі ні проконтролювати, ні вплинути на позичальника як щодо цільового використання позички, так і щодо стягнення боргу та відсотків. Однак практика засвідчує інше: позичальника із самого початку обмежують у правах користування позикою: по-перше – її терміном, по-друге – умовою цільового використання.

Варто зупинитися ще на одному визначенні кредиту, наведеному в статті 2 нового Закону України "Про банки і банківську діяльність": "Банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми". Як бачимо, в цьому законі кредит уже не ототожнюється із грошовими (або матеріальними) коштами (як, скажімо, у Законі "Про оподаткування прибутку підприємств" чи в проекті Закону "Про банківський кредит"), а розглядається як зобов’язання, що випливають (відповідно до статей 4 та 151 Цивільного кодексу України) з договору або з інших підстав. Тобто кредит розглядається як економічні відносини, передбачені законом або як такі, що не суперечать йому.

Організація кредитування позичальників комерційними банками насамперед залежить від кредитної політики, яку проводить держава в особі своєї головної кредитної установи – центрального банку, і лише в другу чергу – від тактики і стратегії банку-кредитора. З огляду на це принципи організації кредитування, відображаючи суб'єктивний підхід центрального банку країни, змінюються відповідно до кредитної політики останнього.

Таким чином, як економічна категорія кредит – це сукупність відповідних економічних відносин між кредитором та позичальником з приводу поворотного руху вартості. Суб'єктами кредитної угоди можуть виступати будь-які юридично самостійні господарюючі одиниці, що вступають у відносини тимчасового запозичення вартості в грошовій або товарній формі.

Об'єкт кредитної угоди – позикова вартість, відокремлення якої пов'язано з характером руху від кредитора до позичальника та від позичальника до кредитора. Необхідність повернення позикової вартості позичальником зумовлюється збереженням права власності на неї кредитора, а забезпечення повернення досягається в процесі використання позикової вартості в господарській діяльності позичальника. При цьому основними стимулюючими мотивами кредитних угод з боку кредитора є одержання доходу у вигляді позикового процента, а з боку позичальника – покриття нестачі власних ресурсів і отримання доходу в результаті використання позикової вартості.