Сторінка
17

Соціально-педагогічні умови формування відповідального ставлення до власного здоров’я у старших підлітків

Спочатку було проведено опитування за узагальнюючою суб’єктивною методикою САН, або тестом диференційної самооцінки стану. Його назва являє собою абревіатуру трьох основних груп симптомів: С – самопочуття, А – активність, Н – настрій. Кожна група містить по десять пар полярних ознак, рівень прояву яких може бути оцінений за 7-бальною шкалою (від –3 до +3). Усереднені за групами симптоми оцінки самочуття, активності і настрою, а також їх співвідношення між собою служать показниками функціонального стану.

Як показали обширні дослідження оптимального робочого стану у підлітковому віці, суб’єктивні оцінки за цим тестом наближаються до таких значень: С=5,4; А=5,0; Н=5,1. При втомленні зменшуються значення показників самопочуття і активності, в той час як оцінки настрою можуть залишатися на тому ж рівні. У станах емоційної напруженості виражено знижуються показники самопочуття і настрою, при цьому спостерігається також явна нестабільність оцінок у короткі періоди часу.

Результати опитування наведено в табл. 2.1.2.

Таблиця 2.1.2

Узагальнені результати опитування учнів старших класів за методикою САН

Графічно результати опитування показано на рис. 2.1.2.

Отримані результати свідчать про те, що узагальнені дані за кожним показником для оптантів кожної з груп нижчі від оптимальних (С=5,4; А=5,0; Н=5,1). Менші значення показників самопочуття і активності свідчать про наявність втомлення, а зниження, крім того, показників настрою свідчить про емоційну напруженість.

Рис. 2.2. Результати діагностики за методикою САН

Отримуючи дані про найбільш виражені зрушення у відчуттях кожного учня з боку тих чи інших компонентів стану, можна скласти уявлення щодо провідного типу несприятливого стану. Переважання симптомів зниженої працездатності і погіршення самопочуття свідчать про розвиток втомлення, нестійкість настрою й інтенсивне переживання негативних емоцій відповідають стійким стресовим реакціям, зниження активності – стану монотонії.

Основним методичним принципом проведення діагностичного обстеження є отримання даних щодо стану учня у звичайних умовах (фонові заміри) і під впливом тих чи інших навантажень (контрольні заміри). Наприклад, діагностика втомлюваності учня протягом шкільного дня може бути здійснена тільки на основі порівняння даних про його стан на початку занять і після їх завершення.

Так, з метою своєчасного виявлення ознак хронічної втомлюваності, проводилось регулярне оцінювання стану учнів протягом всього навчального року (з інтервалом у 1,5-2 місяці), отримані дані порівнювались з початковим рівнем їх працездатності.

Індивідуальний аналіз результатів опитування за методикою диференційної самооцінки стану (тест САН) дозволив виявити учнів з найнижчими оцінками показників функціонального стану, з якими було проведено додаткове опитування для оцінки стану хронічного втомлення. Для цього використовувався опитувальник для оцінки стану хронічного втомлення.

Для правильної інтерпретації результати, отримані за діагностичними методиками, порівнювались з особливостями поведінки й успішністю навчання учня. Для проведення такого порівняння використовувались насамперед показники успішності учня, в тому числі і стабільність отримуваних оцінок; часові затрати на підготовку до занять й ефективність використання навчального часу; ставлення учня до занять, рівень його зацікавленості і включеності в навчальну діяльність; емоційне забарвлення поведінки, що переважає в різних ситуаціях, усталеність емоційних реакцій, характер взаємовідносин з однокласниками, друзями; наявність шкідливих звичок, схильність до вживання алкоголю, наркотиків.

Для забезпечення повноцінного збору такої інформації проводилось цілеспрямоване спостереження на основі завчасно виділеного списку запитань, що відображають різні аспекти поведінки того чи іншого учня.

Вивчення особливостей особистості підлітка з допомогою спостереження – справа складна. Тому спостереження необхідно поєднувати з бесідою.

Бесіду з учнями не варто починати з питань про шкідливі звички чи недоліки. Це може одразу викликати реакцію протесту, в результаті чого підліток ще більше замкнеться і не зможе розкритися перед педагогом. Можна спочатку познайомитися з інтересами і схильностями учня, задати опосередковані запитання про улюблені ігри, спортивні захоплення, скласти уявлення про його дитинство, особливості характеру і коло спілкування.

Важливим моментом при вивченні підлітка є ненав’язливість спостереження. Оскільки спостереження майже завжди поєднується з бесідою, учитель завжди може доповнити своє уявлення про учня, зіставляючи свої припущення з результатами спостережень, бесід. При цьому учитель повинен дотримуватись принципів об’єктивності, динамічності вивчення особистості, тобто враховувати рівень вираженості особливостей особистісного характеру у теперішній час, зміни цих особливостей у порівнянні з минулим спостереженням, усталеність їх появи в ускладнених несприятливих умовах, тенденцію подальшого розвитку.

Поєднання бесіди і спостереження дає можливість педагогу з’ясувати соціальну підструктуру спрямованості особистості: яку мету учень переслідує? Що вважає головним у своєму житті? До чого прагне? Які виявляє схильності й інтереси? Вивчаючи різнобічність інтересів підлітка, потрібно виявити, чи немає серед них таких, що несприятливо впливають на стан його здоров’я, заважають формуванню відповідального ставлення до власного здоров’я.

При оцінюванні індивідуальних емоційних особливостей школяра враховується, який настрій властивий йому більшою мірою – веселий, пригнічений чи рівний, спокійний; якою є реакція на труднощі – розгубленість, невпевненість, або, навпаки, відчуття азарту. Емоційна збуджуваність проявляється бистротою чи поступовістю настання роздратованості, радості, суму, вразливості тощо.

Оцінюючи особливості уваги учня, потрібно враховувати, наскільки легко чи важко йому робити дві справи одночасно (наприклад, писати і розмовляти), чи відволікається він під час пояснення навчального матеріалу, чим захоплена його увага.