Сторінка
14

Соціально-педагогічні умови формування відповідального ставлення до власного здоров’я у старших підлітків

Але чи можуть звичайні люди, які в переважній більшості своїй не мають до медицини ніякого відношення, створювати умови для здорового розвитку дітей?

Перш, ніж відповісти на це питання звернемося до історії древньої Спарти, пригадаємо, як виховувались у ній майбутні воїни. У рідній домівці, у колі сім’ї вони, ці майбутні воїни, перебували мало. З семи років хлопчиків переселяли у свого роду військові табори, де разом зі своїми ровесниками під керівництвом досвідчених, мудрих спартанців починали проходити сувору фізичну підготовку. Складні гімнастичні вправи, військові ігри, загартовування, проста, ненадмірна їжа, аскетичний побут – в таких умовах хлопчики, а пізніше вже юнаки, перебували довгі роки. І не було в ті часи більш витривалих, сильних, умілих воїнів, ніж у древній Спарті.

Багато що у спартанському стилі виховання як такому для нас неприйнятне. Упор лише на фізичний розвиток, раннє відлучення від сім’ї навряд чи будуть сприяти гармонійному формуванню підростаючого покоління.

Але не випадково спартанське виховання стало настільки широковідомим. Адже по суті, якщо відкинути крайнощі, спартанська держава створювала для юнацтва оптимальний здоровий спосіб життя, який, змолоду загартовуючи людський організм, якомога краще забезпечував нормальне функціонування й саморегуляцію всіх його систем, робив їх стійкими до всіх можливих перевантажень.

Сьогодні, коли так стрімко наростає темп життя, коли невмолимо множиться кількість зовнішніх подразників – шум, надмірний, перенасичений потік інформації, перенаселеність великих міст, коли цивілізація на кожному кроці готує для кожного з нас численні стресові ситуації, формування здорового способу життя, який мобілізовував би природні резерви людського організму, стає чи не найголовнішим, насущним загальним завданням.

І хто, як не батьки, педагоги, вихователі покликані взяти саму активну участь у вирішенні цієї проблеми! Хто, як не вони, може забезпечити для дітей раціональне харчування, залучити їх до спорту, уберегти від шкідливих звичок, навчити правилам гігієни і, головне – налаштувати самих дітей так, щоб вони і без підказок і нагадувань дорослих прагнули жити розумно, правильно, не на шкоду, а на користь своєму здоров’ю, щоб вони усвідомлювали те, що і сьогоднішнє і все їхнє майбутнє життя, вся їх професійна, суспільна, сімейна дієздатність будуть залежати від того наскільки вони здорові.

Отже, для збереження і зміцнення здоров’я людини, подовження її активного життя важлива роль належить профілактиці здорового способу життя. Особливістю такої профілактики є активне, свідоме ставлення до збереження свого здоров’я, а для цього потрібно, щоб кожна людина була обізнана з оздоровчими ефектами фізичної культури і спорту, з санітарною культурою, гігієною, насамперед особистою, додержувала гігієнічних правил, а також усвідомлювала масштаби негативного впливу на людський організм шкідливих звичок.

У складних процесах взаємодії людини із соціальним середовищем центральною проблемою є забезпечення умов для повноцінного соціального розвитку особистості, що насамперед передбачає формування відповідального ставлення як до власного здоров’я, так і до здоров’я інших людей. Під соціально-педагогічними умовами ми розуміємо сукупність зовнішніх обставин і внутрішньоособистісних мотивацій, що забезпечують досягнення поставленої мети.

Учені називають такі умови, спрямовані на самовдосконалення особистості:

- розвиток самосвідомості, світогляду;

- формування системи морально-психологічних настанов (воля, контроль, свідома саморегуляція, внутрішнє духовне життя);

- формування особистісних ідеалів і життєвих планів (А. В. Меренков);

- систематичність і послідовність роботи над собою (В. І. Войтко);

- домінантний розвиток морально-духовних функцій особистості (С. С. Пальчевський);

- наявність суперечностей між «Я»-ідеальним і «Я»-реальним (Є. Ільїн);

- розвиток уміння володіти собою, орієнтуватися в своїх думках, вчинках, діяльності (А. А. Гусейнов);

- забезпечення перспективи зростання особистості;

- формування відповідальності за свій розвиток, своє здоров’я (А. В. Меренков);

- нейтралізація негативних, підсилення ролі позитивних явищ;

- забезпечення активності особистості (І. А. Донцов).

Науково-теоретичне і методичне забезпечення процесу формування відповідального ставлення до власного здоров’я полягає у розробленні наукових положень, методичних рекомендацій для вчителів і батьків, організації курсів, гуртків, факультативів для учнів.

Формування потреби у відповідальному ставленні до власного здоров’я має ґрунтуватися на принципах особистісно орієнтованого підходу до навчання і виховання учнів. Цей підхід спрямований на саморозвиток особистості, він дає змогу підлітку реалізувати себе, дозволяє розвинути задатки кожного. І. Якиманська зазначає, що його сутність полягає у потребі формувати позитивну мотивацію до пізнавальної діяльності, самопізнання, самореалізації і самовдосконалення, у необхідності озброїти учнів механізмами адаптації, саморегуляції, самозахисту, самовиховання.

І. Д. Бех обґрунтував теорію особистісно орієнтованого підходу до виховання, що виявляється в допомозі дитині в пізнанні самої себе, у мотивації постійного самовдосконалення. На думку вченого, зробити процес виховання більш ефективним мають:

- формування у суб’єкта виховання здатності й бажання усвідомлювати себе особистістю. У виховному процесі потрібно створювати такі виховну ситуації, які сприяли б виникненню позитивних почуттів до себе;

- культивування у вихованця цінності іншої людини. Дитина повинна навчитися цінувати іншу людину, бути милосердною, доброю до інших;

- утвердження педагогом позитивної особистісної сутності вихованця як альтернатива аналізу, що викриває його недоліки. Дитина повинна знати свої позитивні і негативні риси, тобто вміти диференціювати свій образ;

- використання «ефекту генерації» у виховному процесі. Його необхідно спрямовувати на самостійне оволодіння знаннями, моральними нормами, правилами, вимогами. Адже самостійно здобуті знання залишаються надовго, набувають особистісного значення й емоційного забарвлення;

- культивування почуттєвого виховного впливу. Перші моральні переживання визначають подальшу поведінку людини, тому важливо, щоб дитина, вперше зробивши щось для власного самовдосконалення, відчула сильні позитивні емоції;

- відповідність образу «Я» вихованця його поведінці. Він повинен чітко усвідомлювати своє справжнє «Я», що ґрунтується на реальному досвіді, а не уявленнях про себе;

- ціннісно-смислова спрямованість предметної діяльності особистості;

- утвердження розвивальної самооцінки. Дитина повинна навчитися оцінювати себе і змагатися з собою. Джерелом самооцінки. як зазначає І. Д. Бех, має бути не порівняння себе з іншими, а з самим собою, тобто порівняння того, на що я раніше не був здатний, а сьогодні здатний, і чого бажаю в майбутньому.

В. М. Оржеховська доводить, що «найприйнятнішою для впровадження в навчальному закладі є така структура реалізації мотивів до здорового способу життя, культури здоров’я: