Сторінка
4

Предмет, завдання, основні категорії педагогіки

В народній педагогіці сформувалися три форми організації виховного процесу: індивідуальна (раннє виховання у колі сім'ї); групова (включення дитини у спілкування з однолітками), фронтальна (участь дитини у великих народних світах та обрядах).

Методи: 1. Метод формування суспільної сутності (розповідь, бесіда, порада, дискусія) 2. Метод формування поведінки: уклад життя та діяльність дітей; вправи з метою виховання розумних звичок; дотримання режиму праці та відпочинку, виконання різних' доручень та обов'язків, що формують почуття відповідальності. 3. Методи стимулювання: суспільна думка, орієнтація на очікувану радість; застереження, заохочення. 4. Методи самовиховання. самооцінка; самопереконання; самозобов'язання.

Етнопедагогіка-це наука про народну педагогіку , тобто наука про педагогіку певного етносу( етнос з грецького-племя , це група людей що проживає на спільній території і хар-ся спільними історичними,культурологічними, мовними та конфесійними ознаками)

Термін Етнопедагогіка-в науковий обіг було введено в 1959 письменником Г. Волковим.

Проблема мети виховання на сучасному етапі розвитку України

Мета виховання – сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне суспільство.

Мета виховання має об’єктивний характер і виражає ідеал людини в галузевій формі. Вона об’єктивно виражає вимоги конкретного суспільства, що визначаються рівнем розвитку продуктивних силі виробничих відносин.

Загальною метою виховання є всебічний і гармонійний розвиток дитини. Такий ідеал цивілізованого суспільства діє впродовж століть, починаючи з афінської системи виховання, де й народилося розуміння гармонійності людини.

В Україні, як і в інших країнах світу, історично склалася система виховання, що ґрунтувалася на національних рисах і самобутності українського народу, але тривалий час вона нехтувалась і заборонялась. Нині, спираючись на глибинні національно-виховні традиції народу, поступово відроджується національна система виховання, яка враховує такі особливості сьогодення, як перехід України до ринкових відносин, відродження всіх сфер життя українського суспільства і процес розбудови української держави. В її основі – український виховний ідеал. Ідеал – це вічний, досконалий, але незалежний взірець. Ідеал національного виховання найглибше розкрито у працях українського педагога Г.Ващенка („Виховний ідеал”). На думку Г.Ващенка, ідеал національного виховання ґрунтується на двох головних цілях: служіння Богові та своїй нації. Бог – абсолютна Правда, Любов, Справедливість, Краса. В педагогічному значення виховний ідеал – людина, яка служить Богові, Батьківщині.

Процес державотворення в Україні, загальна демократизація і гуманізація суспільства потребують виховання підростаючого покоління на перспективу.

В законі України „ Про освіту” визначається: „ У сучасній школі суверенної України навально-виховний процес спрямований на всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, забезпечення народного господарства кваліфікаційними кадрами.

У Державній національній програмі „Освіта” („Україна ХХІ ст.”) визначено стратегію розвитку освіти в Україні на найближчі роки та перспективу на ХХІ ст. створення життєздатної системи безперервного навчання і виховання для досягнення високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації”.

Програма „Освіта” визначає стратегічні завдання реформування освіти в Українській державі: відродження і розбудова національної системи освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян Української держави, формування освіченої, творчої особистості”.

Головна мета національного виховання – набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнародних взаємин, формування у молоді, незалежно від національної належності, особистісних рис громадянина Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури”. Мета, певна річ, повинна бути єдиною для всіх навчально-виховних закладів, громадян України”. Така єдина мета виховання є науковою обґрунтованим державним стандартом, закріпленим у законах нашої держави.

Закон України «Про освіту». Система освіти в Україні і принципи її побудови

Освіта в Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями і народами. У суч. школі суверенної України навчального-виховний процес спрямований на всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фіз.-х здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими квадратами.

Важливим аспектом демократизації сучасної школи є розвиток системи самоврядування, реформування управлінської сфери. Законом України „Про освіту” в українській національній школі створено органи самоврядування, до складу яких входять насамперед загальні збори (конференція) колективу закладу освіти, районна, міська, обласна конференції педагогічних працівників, з’їзд працівників освіти автономної республіки Крим. Всеукраїнський з’їзд працівників освіти.У суч. укр суспільстві, як і в інших дем-их державах, розв-ся такі основні види людських відносини: дружні, товариські, високоморальні, правові, відповідні встановленим нормам, негативні, недружелюбні. Завдання школи, сучасного вчителя-вихователя полягає в тому, щоб формувати у своїх вихованців саме дружні, високоморальні, товариські морально-естетичні відносини.Успішність діяльності сучасної школи в значній мірі залежатиме від того, чи відмовиться в цілому суспільство від стереотипів минулих часів, чи готове воно перейти до перебудови взаємовідносин, чи готова сама школа до заміни педагогіки вимог і заборон, авторитарності на педагогіку співробітництва і співдружності, наукової виховної мудрості. Основною, найбільш важливою і необхідною ланкою реформування і оновлення освіти є загальна середня освіта, яка повинна забезпечувати максимальний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання, фізичне вдосконалення. Українська держава гарантує молоді право на отримання повної загальної середньої освіти і оплачує її здобуття. Повна загальна середня освіта в Україні є обов’язковою і може отримуватися у різних типах закладів освіти.Загальноосвітня школа виступає важливим фактором відродження нації, виховання у молоді національної свідомості і гідності, активним засобом боротьби з національним нігілізмом, з проявами комплексу національної неповноцінності, нижчості, відступництва від своєї нації. Принцип єдності трудової політехнічної школи на основі ідей гуманізму, демократії та інтернаціоналізму означає надання всім дітям рівних можливостей для одержання освіти, відображає єдність і взаємозв’язок усіх ступенів загальної середньої освіти, її безперервність, наступність всіх компонентів навчально-виховної системи – мети, змісту, методів, засобів і організаційних форм. Школа діалектично поєднує національний та інтернаціональний зміст освіти, забезпечує вступ до скарбниць світової культури, необхідний рівень міжнаціонального спілкування.система загальної середньої освіти відокремлена від церкви і носить світський характер. Найв-ми напрямами відродження школи є: реалізація в навчанні та вихованні підростаючого покоління ідеї народності на основі засвоєння позитивних традицій національних культур українців та інших народів, що проживають в У., відродження ролі школи в розвитку культури народу, демократизація всіх сторін шкільного життя, перетворення школи з відомчої ідеологічної установи в громадсько-державний інститут, відхід від жорстокого одержавлення і регламентації її діяльності, широкий розвиток самодіяльних засад, залучення громадськості до визначення і здійснення шкільної політики; індивідуалізація навчально-виховного процесу, організація його з урахуванням здібностей, нахилів, інтересів дітей та їхнього інтелектуального, фізичного і психічного розвитку, диференціація, яка передбачає варіативність змісту; форм і методів навчання та виховання; інтеграція зусиль всіх соціальних інститутів виховання – сім’ї, школи, позашкільних установ, виробничих колективів, громадських організацій для поліпшення виховання підростаючого покоління.